Книжка тижня: «Це ОК, якщо ви не ОК» Меґан Девайн
Методи подолання горя і правила нетоксичного спілкування з людьми, які переживають втрату
«Загальні фрази й поради знайомих і друзів, навіть якщо й були від щирого серця та з добрими намірами, сприймалися як зневажливі, адже вони всі були про те, що ми повинні опанувати свій неймовірно пекельний душевний біль і ставитися до нього як до якогось неважливого дріб'язку», – пише Меґан Девайн, розповідаючи про свій досвід втрати та отримання реакції на неї інших людей.
Авторка пропонує розібратися, чому так трапляється, дає конкретні поради з нетоксичного спілкування як тим, хто хоче підтримати людину в горі, так і тим, хто це горе переживає. Книжка Девайн про те, що важливо не лише вміти слухати, а й не боятися говорити.
Оригінальна назва: It's OK That You're Not OK: Meeting Grief and Loss in a Culture That Doesn't Understand
Бекграунд. Меґан Девайн – американська психотерапевтка, письменниця, експертка з комунікацій, авторка подкасту і бізнесвумен. До створення книжки «Це ОК, якщо ви не ОК» вона мала понад десять років приватної психотерапевтичної практики. Меґан Девайн також працювала в галузі освіти з питань протидії сексуальному насильству та захисту постраждалих від насилля, вивчала найсучасніші інструменти для підвищення емоційної грамотності та стресостійкості. Та раптом, 2009 року, на очах у Меґан потонув її чоловік. Пережита особиста втрата підштовхнула психотерапевтку до висновку, що «методи подолання горя, традиційні для нашого суспільства, не працюють». Меґан Девайн розпочала нове життя, а разом із ним переоцінила й свою професійну діяльність, ставши «захисницею горя». Цей шлях і став основою книжки «Це ОК, якщо ви не ОК».
Видавництво: BookChef
Сюжет. Горе або втрата близької людини може спіткати кожного з нас. Меґан Девайн зазначає, що «у період сильного емоційного потрясіння ми всі відчували, що оточення нас не розуміє». Хтось не може добрати слів, хтось хоче бути постійно поруч, хтось навпаки – вважає, що для горювання не час… Усе це травмує людину у скорботі, але й пригнічує її друзів і близьких, щирі поривання яких завдають лише нового болю. Авторка книжки «Це ОК, якщо ви не ОК» пояснює, що в цій ситуації ніхто не винен, просто нас неправильно вчили допомагати та підтримувати.
«У нашому суспільстві так уже склалося, що до горя ставляться як до своєрідної недуги, – пише Девайн. – Вважається, що це жахлива, сумбурна емоція, якої потрібно якомога швидше позбутися та забути про неї».
З цього виходить, що соціально-культурні стереотипи стосовно того, як людина переживає горе, стають на заваді нашому піклуванню про себе. Психологиня пропонує обрати інший шлях ы «відновити гуманне ставлення до скорботи».
Девайн наголошує на тому, що слід говорити про горе, сприймати його як природну реакцію на втрату, а не щось жахливе, чого слід соромитися.
Авторка переконана, що «горе – це частина любові» до життя, до себе, до інших. А любити буває часом нестерпно болісно…
Меґан Девайн пише про те, чому слова співчуття здаються людині в скорботі недоречними, торкається випадків змагання «чиє горе є найбільшим», пояснює, чому поради інших людей щодо того, як вгамувати внутрішній біль, можуть бути абсолютно недієвими для вас, і це нормально, а також зупиняється на шкоді, яку завдає позитивне мислення.
Авторка згадує і докторку Елізабет Кюблер-Росс, яка 1969 року визначила п'ять стадій прийняття горя людиною: заперечення, гнів, торг, депресія і прийняття. Але згодом, в останні роки життя, Кюблер-Росс зауважила, що дарма люди сприйняли її класифікацію як правило, як те, що указує іншим, як вони мають себе поводити, бо переживання втрати не може відбуватися для всіх однаково.
Меґан Девайн пропонує жити з болем, усвідомлюючи його, самостійно визначати ступінь своєї вразливості, щоб через пережитий досвід втрати ставати сміливішими та милосерднішими.
Вам сподобається, якщо: ви поділяєте думку авторки щодо суспільного осуду горювання; відчуваєте потребу в літературі, яка підтвердить ваші думки про токсичність тотального позитивного ставлення до життя; переживаєте внутрішній біль, але боїтеся про нього з кимось говорити.
Вам не сподобається, якщо: ви віддаєте перевагу науково-популярній літературі, у якій більше науковості, ніж емоцій; вважаєте, що в тяжкий час книжка не спрацює так добре, як комунікація з людиною; переконані, що знаєте, як нетравматично спілкуватися з друзями чи рідними, які переживають втрату.
Головна причина прочитати: оповідь Меґан Девайн орієнтована мінімум на дві читацькі аудиторії. Одній вона щиро хоче допомогти, стати підтримкою.
Іншій – донести доволі просту істину про нормальність горювання, про необхідність змін у суспільстві, яке таврує будь-яку слабкість людини, змушуючи її якомога швидше забути про втрату, щоб далі радіти життю.
Хоч книжка і містить практичні поради психологині, вона більше нагадує монолог людини, яка хоче поділитися своїм досвідом із благородною метою. А тому в читача є вибір: дослухатись, відчути полегкість чи носити переживання у собі, ховаючи їх якомога далі й не дбаючи про своє ментальне здоров'я.
У тому ж дусі:
Бессел ван дер Колк «Тіло веде лік»
Світовий бестселер американського психіатра нідерландського походження Бессела ван дер Колка, який спеціалізується на посттравматичних стресових розладах і працював із широким колом клієнтів – від ветеранів воєн до жертв сексуального насильства. Книжка ґрунтується на ідеї про те, що травма зберігається в тілі, і для того, щоб терапія була ефективною, вона повинна враховувати фізіологічні зміни, які відбуваються з людиною.
Травма призводить до перекалібрування системи сигналізації мозку, збільшення активності гормонів стресу. Тому у жертв сексуального насильства та інших травм мигдалеподібна залоза, яка ініціює систему реагування організму на небезпеку, може залишатися активованою ще довго після того, як загроза вщухне. Звідси образи, звуки, емоції, які людина не може пояснити, але які ведуть до минулого з його темними плямами.
Цю книжку радять не лише одне одному друзі, а й психіатри та психотерапевти тим, хто уникає їхньої професійної допомоги.
Джудіт Герман «Психологічна травма та шлях до видужання»
Джудіт Герман – авторитетна американська психіатриня, дослідниця, викладачка та письменниця, яка спеціалізується на вивченні та лікування травматичного та посттравматичного стресу. Її книжка «Психологічна травма та шлях до видужання» вийшла 1992 року, відтоді активно перевидається та з'являється у перекладах іншими мовами. В основу видання авторка поклала 20 років своєї дослідницької та клінічної роботи з жертвами сексуального й домашнього насильства. Це непросте читання, але дуже мудре, написане, як зауважувала сама авторка, з феміністичної перспективи.
Джудіт Герман писала: «Досліджувати психологічну травму означає зустрітися лицем у лице з такими суперечливими якостями людини, як уразливість перед навколишнім світом та потенціал зла в людській природі».
Однією з перших вона заговорила про те, що суспільство звикло замовчувати. Тому ця книжка не просто професійно помічна, а й знакова.