Книжка тижня: «Лібералізм і його протиріччя» Френсіса Фукуями
Про класичний лібералізм і чому він викликав невдоволення й опір
Старі компроміси у країнах розвинутого світу руйнуються на наших очах. Багато хто вважав ліберальне суспільство ідеалом, до якого потрібно прагнути, однак сьогодні перед ним стоять глобальні виклики. Неоліберали перетворюють економічну свободу і вільний ринок на релігійний культ, прогресисти нав’язують пріоритети інтересів окремих груп і глобальний перерозподіл доходів, посилюються правий і лівий популізми.
Докладніше – в огляді книжки «Лібералізм і його протиріччя» Френсіса Фукуями у свіжому матеріалі Mind.
Бекграунд. Френсіс Фукуяма – американський філософ, політичний економіст і публіцист, професор політології. Очолює Центр розвитку демократії і верховенства права Стенфордського університету.
«Нинішні проблеми лібералізму не нові; упродовж століть ця ідеологія то ставала модною, то виходила з моди, але завжди поверталася через переваги, що лежать у її основі. Вона народилася з релігійного конфлікту в Європі; принцип того, що державам не варто намагатися нав’язувати свої сектантські погляди іншим, слугував для стабілізації континенту в період після Вестфальського миру 1648 року. Лібералізм став однією з ранніх рушійних сил Французької революції і початково був союзником демократичних сил, які хотіли розширити політичне представництво за межі вузького кола еліт вищого й середнього класів. Однак прибічники рівності порвали з прибічниками свободи і створили революційну диктатуру, яка зрештою поступилася новій імперії Наполеона. Утім ця імперія відіграла вкрай важливу роль у поширенні лібералізму у формі закону (Кодексу Наполеона) до віддалених закутків Європи. Тоді це стало стовпом ліберального верховенства права на Європейському континенті», – пише Фукуяма.
«Ліберальні стандарти, як-от меритократія, яка не зважає на колір шкіри, відійдуть на другий план, порівняно з неприхованими вподобаннями, основаними на расі та статі. Хоча використання позитивної дискримінації в США досі обмежували рішеннями Верховного суду, як-от у справі регентів Каліфорнійського університету проти Бакке, це може змінитися, й ідентичнісні категорії мають шанси бути прописаними в законі. Відбудуться великі зміни й у ставленні постліберального суспільства до зовнішнього світу. Таке суспільство може просто вирішити відмовитися від зусиль для управління кордонами і запровадити безстрокову систему надання притулку, – акцентує автор.
Видавництво: «Наш Формат»
Сюжет. Провідний світовий інтелектуал і мислитель Френсіс Фукуяма відстежує радикальну поляризацію всередині ліберального табору та пов’язані з нею ризики. Переосмислюючи історичні й філософські витоки, автор знаходить як причини провалів та нинішньої саморуйнації лібералізму, так і сильні аргументи на його користь у майбутньому.
«З кінця 1970-х економічний лібералізм перетворився на те, що тепер називають неолібералізмом: він повів економіку в бік величезного зростання нерівності й призвів до катастрофічних фінансових криз, які в багатьох країнах світу значно більше зашкодили простим людям, ніж багатим елітам. Саме ця нерівність лежить в основі аргументів прогресистів проти лібералізму й капіталістичної системи, з якою його пов’язують. Інституційні принципи лібералізму захищають права всіх людей, включно з наявними елітами, які не бажають відмовлятися від багатств і влади, а тому стоять на заваді поступу до соціальної справедливості для відкинутих груп. Лібералізм був ідеологічною основою ринкової економіки, а отже, багато хто пов’язує його з нерівністю, яку породив капіталізм. Багато нетерплячих молодих активістів покоління Z в Америці та Європі вважають лібералізм застарілою позицією бебі-бумерів, «системою», нездатною реформувати себе», – йдеться у книжці.
Про ЗМІ та свободу слова
«Свобода слова зазвичай стає першою мішенню для будь-якого авторитарного режиму. Нинішня Комуністична партія Китаю повсякчас посилює контроль і над традиційними ЗМІ, і над інтернетом, а Владімір Путін у Росії взяв під свою оруду або під контроль своїх посіпак усі основні канали масової інформації. Інтернет спростив це в таких масштабах, які важко було навіть уявити, завдяки відстеженню й сенсорам, що в повсякденні стали всюдисущими. Система соціального кредиту Китаю поєднує стеження з масштабним збором даних і штучним інтелектом, що дає урядові змогу контролювати дрібні й великі думки та поведінку громадян. Джерело іншої загрози – не уряди, а приватний контроль над традиційними ЗМІ й комунікаціями, першопрохідцем у якому став колишній італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі. Він став багатим олігархом завдяки володінню великою медіаімперією Mediaset, її значній власності в газетах, видавництвах, теле- і радіомовленні. Такий контроль дав йому змогу самому стати зіркою, чим він скористався під час прем’єрства на початку 1990-х – саме тоді, коли після Другої світової війни політичний порядок Італії почав руйнуватися через занепад Соціалістичної та Християнсько-демократичної партій. Здобувши владу, Берлусконі зміг скористатися отриманим політичним впливом, щоб захистити свої ділові інтереси й самого себе від кримінальної відповідальності. Відтоді інші широко наслідували успіх Берлусконі в поєднанні ЗМІ та політичної влади. Хоча сам Владімір Путін і не був медіамагнатом, він швидко зрозумів, як важливо взяти приватні медіа під контроль – свій чи власних посіпак. У процесі цього він особисто став найбагатшою людиною в Росії, якщо не світу. Віктор Орбан в Угорщині й Реджеп Тайїп Ердоган у Туреччині скористались особистим контролем над ЗМІ, щоб аналогічно закріпити власну політичну владу й статки своїх родин. З появою інтернету в 1990-х роках традиційні ЗМІ стали менш привабливими для інвестицій, і багато з них скупили місцеві олігархи, які бачили в них не так привабливі бізнеси, як шлях у політику. Країна, у якій олігархічний контроль над традиційними ЗМІ зайшов найдалі, – це Україна, де один із семи олігархів контролює майже всі радіо- і телеканали».
Вам сподобається, якщо: ви хочете краще розуміти політичну, економічну та соціокультурну мапи світу, переваги і вразливості популярних нині суспільно-політичних теорій, а також підводних каменів, які трапляються на шляхах демократичних країн.
Вам не сподобається, якщо: ви не цікавитеся соціально-політичними процесами у світі.
Головна причина прочитати: у книжці подано результати ґрунтовного дослідження різних форм нерівності та ідентичностей, джерел фінансових криз, деградації еліт, технологій маніпулювання населенням, порівняння лібералізму з ідеологіями в сучасних автократіях.
У тому ж дусі:
Сергій Плохій «Російсько-українська війна. Повернення історії»
Ці події були передбачуваними і прогнозованими. Однак, попри це, 24 лютого 2022 року світ здригнувся від жаху. Здається, ніхто не очікував війни такого масштабу. Як виявилося, жодна країна не готова до неї. До того ж найбільший воєнний конфлікт у Європі після Другої світової війни розгортається за геть несподіваним сценарієм.
Сергій Плохій, один із провідних істориків України, вичерпно аналізує повномасштабне вторгнення Росії, його витоки, перебіг та можливі результати.
Станіслав Комарек «Європа на роздоріжжі»
У цій книжці відомий чеський інтелектуал Станіслав Комарек міркує про загальну кризу, до якої наблизилося європейське суспільство і яка залишається непоміченою, «маскуючись» під кризу фінансову й демографічну.
Автор аналізує роль традиційної релігії, витісненої релігією економічного зростання, добробуту і споживання, що ґрунтується на дедалі глибшому індивідуалізмі – як і небачений спад народжуваності. Травми, завдані Європі Другою світовою війною, призвели до постання піклувальної держави, яка виховує інфантильних і слухняних громадян, нездатності чинити опір, запровадження орвеллівської «мови політкоректності» тощо.
Розглянуто історичне коріння демократії і причини падіння її ефективності у наш час. Автор порівнює «шлях до вгасання», яким прямує західне суспільство, із життєздатнішими системами функціонування ісламського світу та Китаю, що вже починають «тиху колонізацію» Європи, – і наостанок змальовує кілька можливих сценаріїв її розвитку.