Книжка тижня: «Спін-диктатори. Як змінюються обличчя тиранії у ХХІ столітті» Сергія Гурієва і Деніела Трейсмана

Бекграунд. Деніел Трейсман, американський професор політичних наук, і Сергій Гурієв, осетинський вчений-економіст, що з 2013 року живе й працює в еміграції у Франції через переслідування на батьківщині, багато років досліджували й переживали на власному досвіді різні диктатури. Зокрема досліджували й аналізували розвиток системи путіна в росії, порівнюючи цей режим, що не є унікальним, з тенденціями авторитарних держав у всьому світі: Венесуели Уго Чавеса, Угорщини Віктора Орбана, Туреччини Реджепа Ердогана, Казахстану часів Нурсултана Назарбаєва, Сингапуру Лі Куан Ю та багатьох інших.

Результатом теоретичних та емпіричних досліджень стала ця книжка, що є спробою пояснити природу диктатур XXI століття.

Видавництво: BookChef 

Сюжет. У книжці докладно описано природу диктаторів поточного століття й те, чим вони відрізняються від диктаторів XX століття. Автори наводять доволі чіткі розмежування і класифікацію. Усі твердження проілюстровані прикладами багатьох країн та описами, як лідери тих диктатур десятиліттями керували своїми країнами за допомогою засобів, які й характеризують їх як спін-диктаторів.

Усі твердження автори підкріплюють посиланнями на статті у світових економічних і політичних журналах. Розділ приміток та бібліографії займає чверть загального обсягу книжки. Тож, попри повноту розкриття теми в цьому виданні, вивчення феномену спін-диктатури допитливий читач і свідомий громадян будь-якої країни може продовжити, спираючись як на зазначені авторські праці, так і на інших дослідників теми.

Книжка складається з восьми розділів, кожен з яких поступово й наочно розгортає тему диктатур загалом і диктатур новітнього світу зокрема.

Для початку автори пропонують повернутися подумки на століття назад і згадати сумно відомих тиранів нещодавнього минулого: Леніна, Гітлера, Сталіна, Мао, Франко, Піночета, Мобуту та інших. І на прикладі їхнього правління проаналізувати, якими були ці люди. Як їм вдавалося стільки років наганяти жах на мільйони громадян. Що саме вони робили, які звірства чинили та як у всьому цьому жили пересічні люди. Висновок очевидний – типові автократи XX століття були диктаторами страху.

Сучасні ж диктатори, правителі сьогодення, є новими й удосконаленими.

Отже, автори пропонують дві моделі диктатур, в основі яких лежать чіткі панування:

1. Диктатура страху (панування страху):

• велика кількість жорстоких репресій;
• демонстративне насильство для залякування і стримування інших;
• комплексна й тотальна цензура;
• нав’язування офіційної ідеології;
• сувора пропаганда;
• висміювання ліберальної демократії;
• обмеження міжнародних потоків людей та інформації (ізоляція країни).

2. Спін-диктатура (панування обману):

• репресії незначні;
• приховане насилля для збереження образу цивілізованого керівництва;
• дозвіл на деякі опозиційні ЗМІ;
• прихована цензура;
• немає офіційної ідеології;
• пропаганда тонка, спрямована на формування іміджу компетентного лідера;
• удаваність демократії;
• загалом відкритість до міжнародних потоків людей та інформації (країна не ізольована).

Водночас такий розподіл не є чітким і сталим, оскільки доволі багато диктатур належать до гібридного типу, що поєднує в собі риси обох моделей. Наприклад, лідери Катару, ОАЕ, Лаосу хоч і забороняли опозиційні партії та публічну критику уряду, але не застосовували сильних насильницьких репресій.

У наступних розділах автори книжки розглядають елементи спін-диктатури:

• як спін-диктатори маскують політичне насильство;
• як працює їхня витончена пропаганда та як вона впливає на людей;
• як сучасні диктатори керують і майже тотально контролюють засоби масового інформування, не вдаючись до грубої цензури;
• як фальсифікують демократію, а іноді й використовують «демократію для підриву демократії».

А також подають власну інтерпретацію історичного переходу від диктатури страху до спін-диктатури.

Як працює дисципліна без покарань (яскрава й найочевидніша ознака спін-диктатури) проілюстрована на прикладі Сингапуру за правління Лі Куан Ю.

Не менш цікавим є опис риторики репресій, ідіом залякування та окремо спін-диктаторів. Тут автори використали яскраві приклади Назарбаєва, того ж таки Лі, Сталіна, Муссоліні, Каддафі, Насера, Кастро, Фухіморі (Перу), путіна, Чавеса та інших. Це одна з найцікавіших і водночас найскладніших тем, адже потужний вплив комунікацій навіть на високоосвічених і, здавалося б, підготовлених людей, є колосальним. І особливо зараз, під час надпотужної інформаційної кампанії російського ворога, що він поширює на багато країн.

Чому це відбувається і що з цим робити?

Таке запитання автори винесли в окремий розділ. На їхню думку, причини зміни диктатур від тотального страху до популізму й обману криються у поєднанні економічної та соціальної модернізації на загальному тлі глобалізації – так званому коктейлі модернізації. І цей «коктейль» має три інгредієнти:

• постіндустріальний перехід;
• економічна й інформаційна глобалізація;
• розвиток міжнародного ліберального порядку.

То що ж далі? Яке майбутнє спін-диктатур та чи є воно?

Автори переконані: побоювання, що західні демократії скотяться до спін-диктатур, перебільшені. На думку науковців, у розвинутих суспільствах перешкоду спін-диктаторам чинять потужні й дієві державні інституції – адвокатські, судові, журналістські, політичні (опозиційні) та просто громадські активісти. Проте абсолютно здолати нові диктатури майже неможливо і ризиковано, тому що західні суспільства зараз тісно пов’язані зі світовими диктатурами. Натомість, зауважують автори, цю систему зв’язків потрібно оздоровлювати й забезпечити, щоб вона працювала в інтересах Заходу. Бо Захід має те, чого не мають спін-диктатури: ідею ліберальної демократії.

Вам сподобається, якщо: ви цікавитеся політикою і є активним розумним членом свого демократичного суспільства. Та водночас прекрасно розумієте, що за зовнішнім декларуванням демократичних принципів цілком можливо приховується диктатура облуди. Принаймні ви розумієте чи бажаєте знати, як її розпізнати й не дати їй жодного шансу.

Вам не сподобається, якщо: слово «політика» у вас асоціюється лише з брудом, обманом, ганьбою, відмиванням грошей. 

Головна причина прочитати: диктатури існували від початку людства і будуть існувати у світі й далі. Диктатори нового часу харизматичні, часто популярні, створюють враження прихильників демократії, вміло маніпулюють спотвореною і перекрученою інформацією. Їх важко запідозрити у чомусь жахливому. Проте диктатура як система влади підступно й невидимо може підкрастись і вдарити у найвразливіше місце. І тоді може бути пізно намагатися щось змінити. Людям важливо розуміти природу цього явища, вчасно розпізнати ознаки спін-диктатора в лідері країни і не допустити найгіршого.

Лі Куан Ю «Із третього світу в перший. Історія Сингапуру 1965 – 2000»

1965 року Сингапур здобув незалежність. Відтоді його батькові-засновнику, Лі Куану Ю, довелося розв’язати чимало проблем: побудувати мирні відносини з вороже налаштованими сусідніми державами, забезпечити людей житлом та взагалі підвищити рівень їхнього життя, налагодити постачання води, а також позбутися небезпечних комуністичних партій. За роки свого управління крихітною державою Лі Куан Ю спромігся зробити, здавалося б, неможливе. Нині його країна – одна з найбільш перспективних у світі. То як цій людині вдалося домогтися такого «чуда»? У цій книжці є відповіді.

Тарас Батенко «Путін. Народження диктатора»

Ця книжка є першою в Україні спробою здійснити системний аналіз приходу до влади й перших років президентства владіміра путіна. Проаналізовано його становлення як лідера з авторитарним ухилом.

Едже Темелкуран «Як втратити країну. Сім кроків від демократії та диктатури»

Навіть якщо ви вирішите триматися якомога далі від політики, прибічники популізму все одно знайдуть вас. Озброєні власним набором цінностей і технологій, вони проникають до урядів і керують життями мільйонів, маскуючи диктатуру під демократію. Дебати, домовленості, аргументи та контраргументи – на прикладі різних країн Едже Темелкуран простежила загальну картину зростання правого популізму й визначила «сім кроків лідера-популіста» – сім кроків, щоб перетворитися з блазня на диктатора. Авторка поєднала досвід держав, які вже постраждали від цього божевілля, з досвідом західних країн, чий опір триває.

Підписуйтеся на телеграм-канал Аліни Бутенко «Гербарій книжкових корінців»