В американській політиці Єнса Столтенберга назвали б «кульгавою качкою» – генеральний секретар НАТО досиджує свій термін, який спливає у вересні поточного року. З 9 до 11 липня у Вашингтоні пройдуть урочистості на честь 75-ї річниці Організації Північноатлантичного договору, яку він очолював 10 років. Це – мажорна нота, на якій норвезький політик та двічі прем’єр-міністр свої країни, друг України та ворог росії, 65-річний дипломат завершує кар’єру. Напередодні саміту він написав програмну статтю для видання Foreign Affair про роль НАТО у світі. Пропонуємо її переклад.
Незабаром лідери 32 країн – членів НАТО зустрінуться у Вашингтоні, щоб відсвяткувати 75-ту річницю Організації Північноатлантичного договору. Вони вшановуватимуть 75 років дружби між Європою та Північною Америкою – єдності, що захищала трансатлантичний мир, демократію та процвітання. Проте, окрім святкування, саміт стане гарною нагодою ухвалити рішення, що матимуть вплив на життя одного мільярда людей, які живуть у Європі та Північній Америці.
Ставкою сьогодні є їхня безпека. Коли російський президент владімір путін послав свої танки на українців у лютому 2022 року, він розпочав у Європі найкривавіший конфлікт із часів Другої світової війни, руйнуючи мир на континенті та порядок у світі. День за днем він збільшує ескалацію цієї війни. Не лише російські ракети вражають українців, їхні міста та критичну інфраструктуру; кремль проводить скоординовану ворожу кампанію проти країн НАТО – включно із саботажем, кібератаками та інформаційними атаками. Крім того, москва продовжує махати ядерною шаблею.
путін не демонструє намірів припинити цю війну найближчим часом. Він поліпшує стосунки з іншими авторитарними режимами, зокрема Китаєм, щоб разом намагатися завдати поразки Сполученим Штатам Америки, розділити Європу й розхитати НАТО. Це ілюструє тезу, що в сучасному світі безпека є не виключно регіональною проблемою, вона глобальна. Безпека Європи впливає на Азію і навпаки.
Великі виклики потребують хоробрих рішень, і саме це хочуть продемонструвати очільники країн-членів на саміті. Почавши із себе, ми посилимо нашу оборону, щоб захистити наших людей. Ми також забезпечимо підтримку України, як і наших союзників в Індо-Тихоокеанському регіоні. У підсумку матимемо сильніше НАТО – готове відповісти на виклики сьогодення та завтрашнього дня.
Головною метою НАТО є не війна, а запобігання їй. Саме це Альянс успішно робив протягом трьох чвертей століття, навіть під час найнебезпечніших періодів холодної війни, коли сотні тисяч вояків Радянського Союзу стояли на його кордонах в очікуванні наказів. Досвід навчив нас, що найкращим засобом запобігання будь-якій атаці є надійні можливості стримування та міцна оборона. Інакше кажучи, кращим способом забезпечити мир буде готовність до війни.
Кінець холодної війни знизив напруженість у Європі, проте 2014 рік став переломним моментом для трансатлантичної безпеки. Після нелегальної анексії росією українського Криму та дестабілізації східних регіонів України, НАТО відновила свій фокус на стримуванні та захисті. Альянс розпочав найбільшу трансформацію свої системи колективної безпеки за покоління. Він згорнув операції за своїми кордонами та зосередився на гарантуванні внутрішньої безпеки, збільшивши всі види військ. Організація також краще приготувалася до тривалого протистояння з Китаєм, у тому числі зменшуючи надмірну залежність і поліпшуючи захист своєї критичної інфраструктури, стратегічних матеріалів і ланцюгів постачання.
Сьогодні Альянс значно сильніший. Війська НАТО краще треновані та краще забезпечені. Пів мільйона військовослужбовців перебувають у стані підвищеної готовності – на землі, у морі, повітрі та кіберпросторі – і готові захищати НАТО будь-якої миті. Вони навчилися працювати разом під час складних та вимогливих навчань – таких, як цьогорічний вишкіл «Стійкий захисник», завдяки якому північноамериканські військові перетнули Атлантичний океан, щоб показати себе нарівні з європейськими вояками, загалом у навчаннях взяли участь 90 000 армійців.
Країни НАТО також інвестують більше коштів у свою безпеку. З 2014 року оборонні бюджети країн-членів зросли. Лише поточного року європейські члени та Канада збільшили військові витрати на 18% – найпотужніше збільшення з часів холодної війни. Коли я став генеральним секретарем НАТО у 2014 році, лише три учасники витрачали два відсотки ВВП на оборону – Греція, Велика Британія та США. Коли путін почав повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, таких країн було менш як 10. Цього року цільовому показнику у 2% ВВП відповідають або майже відповідають 23 країни. Європа та Канада по-справжньому взялися до справи. Сполучені Штати не самі несуть тягар спільної безпеки Альянсу.
Для уточнення: НАТО не посилює захист із метою спровокувати війну. Воно це робить для захисту миру. Я не бачу ризиків військової атаки проти країн НАТО, оскільки політика стримування діє. Усі побачили, чим ризикує Альянс, якщо складе руки. Стаючи сильнішими, ми убезпечуємо себе.
З моменту повномасштабного вторгнення росії до України країни НАТО надали значну військову допомогу, щоб запомогти українцям захищатися від російської агресії. Ця допомога значно вплинула на ситуацію на полі бою. На початку багато хто вважав, що війна буде швидкою і Київ впаде за дні, а Україна – за тижні. Натомість українці встояли. З підтримкою від НАТО вони хоробро борються за свою країну та свободу – повернули велику частину захоплених росією територій і завдали невиправної шкоди російському Чорноморському флоту. Цей успіх дозволив їм відновити експорт українського збіжжя на світовий ринок.
Так, значні затримки зі зброєю мали місце та вплинули на ситуацію на полі бою. Місяцями Сполучені Штати були не в змозі ухвалити новий пакет допомоги, а європейці не могли надати зброю в обсягах, які обіцяли. Я був свідком наслідків цього під час візиту до Києва у квітні, коли Президент Зеленський пояснював мені, наскільки критичним є брак зброї, що унеможливлю збиття російських ракет і дронів. Відтоді ситуація змінилася.
НАТО та союзники з обох берегів Атлантики оголосили про нову допомогу, зокрема $60 млрд від Сполучених Штатів, спрямовану на забезпечення України боєприпасами й системами ППО, яких вона так потребує.
Однак реальність така, що для перемоги України НАТО має робити більше – і швидше. Щоб це забезпечити, союзники на зустрічі у Вашингтоні мають погодити керівну роль НАТО у справі координації постачань зброї Україні та навчання українців. Це зробить підтримку України по-справжньому трансатлантичною і полегшить тягар США, які зараз справді лідирують у наданні допомоги.
Крім того, це має сенс, оскільки 99% усієї допомоги надається членами НАТО: половина – від США, половина – від європейських країн і Канади. Я також очікую, що ми зможемо гарантувати Україні фінансову підтримку, щоб забезпечити передбачуваність, яка їй так потрібна. Ми маємо дати зрозуміти, що наша підтримка триватиме. Що сильнішою буде наша допомога Україні, то швидше путін зрозуміє, що він нас не перечекає, і то швидше скінчиться ця війна.
Ця підтримка не робить НАТО стороною конфлікту. Альянс не шукає конфронтації з росією. Однак ми підтримували й підтримуватимемо фундаментальне право України на самозахист, яке чітко прописане у Статуті ООН.
Окрім усього перерахованого вище, на саміті НАТО поглибить відносини зі своїми партнерами, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні. Я з нетерпінням чекаю на вашингтонські зустрічі з лідерами Австралії, Японії, Нової Зеландії та Південної Кореї. Ці країни вже втретє відвідають саміт НАТО: гарне свідоцтво зв’язків, що кріпнуть, і спільних інтересів. Разом ми протистоятимемо авторитаризму й намаганням зруйнувати міжнародне право, захищатимемо наші демократичні цінності, зараз і в майбутньому. Ми вибудуємо практичну співпрацю, взявши за зразок наші успішні проєкти в Україні, щоб захищатися в кіберпросторі, протидіяти дезінформації, створювати нові технології та розвивати оборонне виробництво.
НАТО – це об’єднання Європи й Північної Америки, та надалі ним і лишатиметься. Проте виклики, що стоять перед нами, є міжнародними. Війна в Україні наочно це підтвердила. росія була б нездатна вести цю війну без допомоги своїх авторитарних друзів. Іран, а також Північна Корея, дали путіну дрони та постріли в обмін на російські технології та постачання зброї.
Пекін також надає допомогу московським загарбницьким амбіціям. На словах Сі Цзіньпін хоче, щоб світ вірив його миролюбним намаганням. На ділі ж він розпалює вогнище війни, надсилаючи росії високотехнологічну продукцію на кшталт напівпровідників і мікроелектроніки, які росія використовує для виробництва ракет, танків та літаків. Водночас Сі бажає підтримувати зв’язки із Заходом, щоб оминати санкції та продовжувати торгівлю. Проте неможливо отримати і одне, і інше. Колись Пекін муситиме заплатити за підтримку несправедливої московської війни.
Саміт у Вашингтоні дасть НАТО шанс знову продемонструвати свою єдність і рішучість. Виклики, що постають перед Альянсом, занадто великі для однієї країни – навіть для США. Сполучені Штати – це четверта частина світової економіки, проте разом союзники по НАТО – це половина світової економіки та половина глобальної військової потужності.
Наше спільне стримування – надійніше, наша підтримка України – сталіша, наша співпраця з партнерами ефективніша. путін та Сі безперервно опонують НАТО, бо організація являє собою те, чого вони найбільше бояться: право та свободу обирати власну долю. Вони ненавидять блок, бо він має те, чого не мають вони: потужність і єдність 32 союзників.
Лідери цих 32 країн, готуючись до візиту до Вашингтону, також мають готуватися до всіх небезпек для миру. Проте – не на самоті, а разом, у спільному НАТО.