Найскладніша доба великої війни
Як сили оборони України зірвали кремлівський бліцкриг 24 лютого 2022 року
24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну. За цей час наша нація пережила стільки, що початок великої війни уже здається далеким минулим. Тоді в нас мало хто вірив у світі. Російські «стратеги» очікували, що наша держава підкориться за 10 днів. Проте сьогодні виповнюється вже три роки, як українці захищають свій дім. Багато в чому саме перший день визначив те, як розвиватимуться останні три роки. На основі офіційних публікацій ЗС України та матеріалів ЗМІ Mind у партнерстві з 1-м центром інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ підготували огляд бойових дій першого дня великої війни росії проти України.
24 лютого 2022 року о 4:30 (за київським часом) російський диктатор владімір путін оголосив по телебаченню початок так званої «Спеціальної військової операції». Агресія перейшла з гібридної форми у стадію відкритої повномасштабної війни.
Де-факто вторгнення почалося навіть раніше. Близько 3:40–4:00 російські частини перетнули державний кордон України в Луганській області, а Сили спеціальних операцій (ССО) рф почали захоплення пунктів пропуску на адміністративній межі Херсонської області та Криму.
Заплановані напрямки ударів російських угруповань
З 4:50 до 8:00 критична інфраструктура й військові об’єкти (аеродроми, командні пункти, пункти дислокації) по всій Україні зазнали масованих ударів балістичними та крилатими ракетами. Наземні угруповання російської армії з півночі та північного сходу перетнули державний кордон України, з півдня – адміністративну межу між окупованою АР Крим і Херсонською областю й розгорнули наступ по лінії зіткнення з боку окремих районів Донецької та Луганської областей.
Згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, протягом перших двох діб постраждали 75% стаціонарних об’єктів протиповітряної оборони (ППО) ЗСУ. Проте з-поміж мобільних груп ППО було уражено лише 10% завдяки завчасному розосередженню та передислокації на запасні позиції.
Станом на 24 лютого Збройні сили України налічували 14 механізованих, 3 мотопіхотні, 7 десантно-штурмових і 5 танкових бригад, зведених в оперативні угруповання військ (ОУВ) «Волинь», «Сіверськ», «Слобода», «Примор’я», угруповання військ (УВ) «Південь», Угруповання Об’єднаних сил (УОС) та Угруповання сил і засобів оборони Києва. Разом із частинами Національної гвардії України (НГУ), Державної прикордонної служби України (ДПСУ) та іншими формуваннями вони утворювали Сили оборони України.
«Київ за три дні»
Столиця України, поза сумнівами, була найголовнішою ціллю рашистів. На повне захоплення Києва та встановлення маріонеткового режиму російське командування відводило три-чотири доби, так що згодом вислів «Київ за три дні» став саркастичним мемом.
З території Білорусі вздовж напрямку Чорнобиль – Київ наступало оперативно-тактичне угруповання з 15 батальйонно-тактичних груп (БТГр), які виставили частини 29-ї, 35-ї та 36-ї армій та Тихоокеанський флот. З Брянської та Курської областей через Чернігівщину до Києва рвалося до 20 БТГр. Сумарно обидва угруповання налічували близько 30 тисяч солдатів.
Згідно з розрахунками російських штабів, передові підрозділи окупаційної армії мали досягти київських передмість о 14:55, а о 16:15 24 лютого – завершити зосередження на «рубежах блокування» столиці. Тому переміщення військ здійснювалося похідним порядком на максимальній швидкості здебільшого автомобільними дорогами, а розгортатися в бойовий порядок дозволялося лише в разі неминучого зіткнення з українською армією.
Одночасно противник розраховував захопити аеродроми в Гостомелі та Василькові, щоб повітрям оперативно перекидати десантно-штурмові підрозділи й техніку для блокади Києва. О 7:00 крилата ракета знищила адміністративну будівлю Гостомельського летовища. Об 11:00–12:00 з’явилося 34 гелікоптери Ка-52, що вилетіли з білоруської території.
З українського боку столицю прикривало Угруповання сил і засобів оборони Києва, яке очолював тодішній командувач Сухопутних військ генерал-полковник Олександр Сирський. Його основою була 72-га окрема механізована бригада ім. Чорних запорожців.
21 лютого з’єднання одержало наказ висуватися з Білої Церкви на оборонні рубежі, щоправда на лівому березі Київської області, адже ГШ ЗСУ очікував на головний удар росіян саме з чернігівського напрямку. Північний захід столиці охороняла лише піхота 2-го батальйону. Генерал Сирський також розпорядився підтягнути ближче до Києва артилерійські частини, а літаки й вертольоти перебазувати на запасні аеродроми.
Летовище «Антонов» у Гостомелі боронила 4-та бригада оперативного призначення НГУ («Бригада швидкого реагування»). Щоправда, більша частина її бойових підрозділів перебувала на Донбасі. У пункті постійної дислокації лишалася тільки ротно-тактична група зі 150 вояків підрозділів забезпечення. Попри це вони дали гідну відсіч ворогу. Гвардійці збили один і пошкодили два російські вертольоти (ще один «приземлив» український винищувач), відтак зайняли оборону в будівлях і на позиціях поза межами аеродрому.
Після повітряного обстрілу аеродрому почалася висадка 200–300 десантників 45-ї бригади повітрянодесантних військ (ПДВ) рф з 18 транспортних гелікоптерів. «Десантуру» скували боєм гвардійці БШР за підтримки літаків 40-ї бригади тактичної авіації. Бій затягнувся до 19:20, і через вичерпання боєприпасів українські захисники змушені були залишити аеропорт, збивши ще три вертольоти.
Росіяни будь-що намагалися взяти «Антонов» під контроль, адже в повітрі перебувало 18 транспортників Іл-76 , які мали висадити близько трьох батальйонів ПДВ рф. Щоб цього не сталося, гармати «Чорних запорожців» і літаки Повітряних сил України зруйнували злітно-посадкову смугу. РТГ 4-ї бригади НГУ, посилена прибулими підрозділами 80-ї десантно-штурмової бригади, 8-го полку ССО, групи «Альфа» СБУ оточили периметр летовища та до 22:00 заблокували російський десант на території.
Зрив аеромобільної операції в Гостомелі змусив росіян розпочати наступ суходолом із боку Чорнобиля. Для захоплення Чорнобильської АЕС окупанти теж застосували тактичний повітряний десант. Близько роти бійців висадилися з 11 гелікоптерів й о 15:30 захопили промисловий майданчик станції.
У підсумку на кінець 24 лютого в Поліському операційному районі «орки» спромоглися вклинитися на 50–60 км вглиб української території. Але плани взяти Київ із наскоку були зірвані Силами оборони України.
Сіверський напрямок
На територію Чернігівської та Сумської областей вдерлося угруповання завбільшки до 14 БТГр зі складу 36-ї та 41-ї армій (9600 солдатів, 320 танків, 460 бойових броньованих машин). Кінцевою метою був вихід на північно-східну та східну околиці Києва.
Війська оперативного командування (ОК) «Північ» на Чернігівському напрямку мали в розпорядженні 1-шу окрему танкову Сіверську бригаду (ОТБр), 1-й окремий стрілецький батальйон, підрозділи 169-го навчального центру «Десна», 134-й окремий батальйон охорони і забезпечення та 12-й окремий танковий батальйон. Їх посилювали 119-та окрема бригада ТрО, 27-й полк НГУ, 105-й прикордонний загін ім. князя Володимира Великого, а також роти охорони Чернігівського обласного, міського й районних ТЦК та СП. Загальне керівництво обороною в Сіверському операційному районі (ОУВ «Сіверськ») здійснював командувач військ ОК «Північ» генерал Віктор Ніколюк.
Прикордонники встигли підірвати міст через Дніпро на кордоні з Білоруссю на захід від Чернігова, завадивши рухові колон російської техніки на тому напрямку. Група полковника Юрія Московченка за перший день великої війни висадила в повітря близько 20 мостів по всій області. Ці заходи разом із мінуванням підступів до обласного центру й організацією протитанкових загороджень сповільнили темпи російського наступу.
Танки Сіверської бригади зайняли перший ешелон оборони на півночі Чернігова. Нацгвардія, бригада ТрО та роти охорони обласного міського й районних ТЦК та СП облаштовували блокпости, інженерні загородження, вогневі позиції на в’їздах до Чернігова, Ніжина, Прилук тощо. На південній межі області в бій із ворогом вступили підрозділи 72-ї ОМБр, 2-го Шосткинського полку НГУ та інші.
На Сумщині 58-ма окрема мотопіхотна бригада (ОМПБр) ім. Івана Виговського вступила в бій із ворогом в околицях Глухова. Російську колону добряче пошарпали, але половина бронетехніки прорвалася в бік Кролевця, де її зупинили інші підрозділи бригади. Наступ танкової колони «орків» під Путивлем теж виявився безуспішним.
Однак окупантам вдалося дістатися околиць Чернігова. Силами 1-ї танкової бригади та 119-ї бригади ТрО російській колоні завдали важких втрат на підступах до обласного центру.
Одна з колон бронетехніки росіян на Сумщині 24 лютого 2024 року
Оборона Слобожанщини
Слобожанський оперативний район намагалися захопити до 16 БТГр противника. Частини 1-ї танкової армії під керівництвом генерал-лейтенанта Сергія Киселя наступали на Харків, 20-ї загальновійськової армії генерал-лейтенанта Андрія Іванаєва – на Куп’янськ, 6-ї загальновійськової армії – на Суми. Узяти Харків мали 2-га окрема бригада спеціального призначення та 25-та окрема мотострілецька бригада. Як свідчили російські полонені, на захоплення міста противник відводив три дні.
Йому протистояло ОУВ «Слобода» на чолі з генерал-майором Олегом Мікацем, яке об’єднувало дві механізовані бригади, три бригади ТрО, артилерійську та реактивну бригади, тактичну групу «Грім» та інші підрозділи. Вони зупинили російських окупантів на північних підступах до Харкова в перші години вторгнення. У другій половині дня захисники міста відігнали ворога від окружної дороги. Подальші випади й артилерійські обстріли міста росіяни здійснювали з окупованого села Циркуни на північному сході.
У Сумах противника зустріли батальйон 117-ї бригади ТрО, десантники 81-ї аеромобільної бригади, підрозділи 27-ї реактивної артилерійської бригади ім. Петра Калнишевського під загальним командуванням полковника Сергія Кир'яна, командира 117-ї ОБр ТрО. Вуличні бої затягнулися на три дні.
В Охтирці гарнізон заманив колону російської бронетехніки в міські квартали та щільним вогнем стрілецької зброї та гранатометів відбив бажання захоплювати місто. Охтирку обороняли 91-й окремий полк оперативного забезпечення, підрозділи 93-ї ОМБр «Холодний Яр», 154-й батальйон 117-ї бригади ТрО, рота охорони РТЦК та СП й загін співробітників МВС України під командуванням командира 91-го полку полковника Дениса Дикого.
Оборонці Охтирки біля трофейного мостоукладача, 13 березня 2022 року
На кінець 24 лютого російська армія просунулася на 30–50 км вглиб української території й була зупинена по лінії Довжанка – Дворічна – Артемівка – Кутузівка – Харків – Дергачі – Довжик – Мураха – Охтирка – Суми.
На Східному фронті без змін
Угруповання Об’єднаних сил під командуванням генерал-лейтенанта Олександра Павлюка утримувало позиції на території Донецької та Луганської областей по лінії розмежування силами 1-го та 2-го армійських корпусів (АК) терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР». Оскільки в зоні ООС бойові дії тривали з 2014 року, на цьому відтинку фронту стояли найбільш досвідчені частини (10 бригад), прикриті розвинутими фортифікаціями.
По всій лінії розмежування в наступ перейшли формування 8 загальновійськової армії (до 35 БТГр, близько 34 тисяч солдатів і до 3000 одиниць техніки) під керівництвом генерал-лейтенанта Андрія Мордвичова, частини Росгвардії, а також 1-й та 2-й АК (до 35 тисяч осіб, до 2500 одиниць техніки). Мета цього угруповання полягала у виході на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей, які ватажки «ДНР» та «ЛНР» вважали «кордонами республік».
Проте УОС ЗСУ не здригнулося та протягом першого дня великої війни втримало лінію оборони. Лише на півночі Луганської області частини російських військ, намагаючись зайти в тил УОС, ненадовго зайняли в м. Сєверодонецьк (нині – Сіверськодонецьк).
Оборона півдня
На південь України наступало угруповання військ рф із території тимчасового окупованого Кримського півострова: 11–12 БТГр зі складу 58-ї загальновійськової армії та 22-го АК. Їх підтримували кораблі Чорноморського флоту.
Стратегічну оборону Півдня здійснювали сили оперативно-стратегічного угруповання військ (ОСУВ) «Олександрія» під командуванням генерал-майора Андрія Ковальчука. Йому підпорядковувалося УВ «Південь» у Херсонській і Миколаївській областях. В акваторіях Чорного й Азовського морів діяло угруповання різнорідних сил ВМС України на чолі з коммодором Олексієм Доскато.
Крайній південь України був найменш захищеним. На лютий 2022 року на лівому березі Херсонщини розташовувалися тільки 59-та мотопіхотна бригада ім. Якова Гандзюка, 16-й окремий полк підтримки та Херсонський прикордонний загін.
Через занадто швидке просування росіян більшість мостів між Кримським півостровом і материковою Україною не були підірвані.
З-поміж 13 мостів було зруйновано лише один – біля м. Генічеська ціною життя матроса 137-го батальйону морської піхоти Віталія Скакуна, який підірвав вибухівку разом із собою.
Впродовж перших годин вторгнення російська 11-та десантно-штурмова бригада захопила мости через Дніпро в с. Антонівка біля Херсона та в Новій Каховці. Саме по них мали пройти основні сили з Криму.
О 6:00 59-та ОМПБр висунулася навперейми агресору й до полудня досягла визначеного рубежу оборони. Але російські війська почали оточувати підрозділи бригади під Олешками. Щоб не допустити розгрому командування бригади наказало танкістам відбити Антонівський і Каховський мости. У напружених боях увечері 24-го та наступного дня мости були звільнені, а російські підкріплення розбиті. 59-та бригада успішно відступила за Дніпро, зберігши сили для дальшої боротьби.
На Приазовському та Запорізькому напрямках оборонявся лише батальйон 128-ї гірсько-штурмової бригади. З важкими ар’єргардними боями підрозділ відступав через Мелітополь, стримуючи наступ росіян на Запоріжжя ціною важких втрат. До кінця доби 24 лютого рашисти, що переправилися через міст біля Чонгара, змогли зайняти Генічеськ, захопити летовище під Мелітополем і розвинути наступ у напрямку Бердянськ – Маріуполь.
На морі росіяни спромоглися здобути о. Зміїний. О 6:00 залога (близько 80 військовослужбовців) одержала від ракетного крейсера «Москва» ультиматум про здачу. Відповідь відома всім: ця фраза стала справді крилатою та розійшлася серед народу.
О 9:00 «Москва» та фрегат «Василий Быков», а також літаки Повітряно-космічних сил рф бомбардували острів.
Володіння цією крихітною скелею дозволяло розміщувати на ній технічні засоби спостереження, тобто контролювати морський і повітряний простір у північно-західній частині Чорного моря. До того ж це створювало умови для висадки тактичного морського десанту на території Одеської та Миколаївської областей. Забігаючи наперед, цьому так і не судилося статися.
Глибина наступу російських військ і місця ракетних ударів протягом 24 лютого 2024 року
Підсумки
Перший день великої війни став визначальним для її дальшого перебігу. Попри те що агресор зміг зайти вглиб української території, він не досяг жодної із запланованих цілей, не захопив з ходу жодного обласного центру поблизу кордонів.
Українська система ППО й авіація не були знищені, і противник так і не здобув панування в повітрі. Дезорганізації й розпаду військового та політичного керівництва не відбулося. Сили оборони України ухилилися від ракетних ударів і стали в організований та відчайдушний опір, виграючи час для проведення загальної мобілізації.
Кремль прорахувався у своїй оцінці українського народу та Української держави. Путінську армію ніхто не чекав із хлібом-сіллю. Українське суспільство виявило безпрецедентний ступінь солідарності та згуртувалося навколо державного та військового керівництва. Залучених росією сил виявилося замало для тривалої окупації настільки великої країни з абсолютно ворожим населенням.
24 лютого 2022 року ніхто ще не знав, що попереду – роки боротьби. Але як одного разу сказав тодішній Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний: «Як би нам важко не було, але точно вже не буде соромно».