Заступник голови економічного комітету ВР: «Підземні індустріальні парки – приваблива ідея. Але чи буде на них попит?»
Координатор «Зроблено в Україні», народний депутат Дмитро Кисилевський – про 900 млн грн держфінансування, компенсацію капітальних інвестицій та інші магніти для іноземних інвесторів Saint-Gobain, Peikko, Kronospan, Unilever тощо
Перші індустріальні парки (ІП) з’явилися в Україні ще далекого 2014 року. Втім помітний стрибок розвитку відбувся лише після повномасштабного вторгнення. Чи достатньо робить держава для перетворення «паперових» парків на активні виробничі суб’єкти? Чим закордонні ІП переманюють українські підприємства? Та які нові конкурентоспроможні пільги у відповідь готує ВР? Які галузі вже стають золотою жилою для іноземних інвесторів ІП? Чому на 12-му році війни в Україні немає жодного підземного індустріального парку?
Про це та багато іншого в інтерв’ю Mind розповів Дмитро Кисилевський, народний депутат, заступник голови Комітету ВР з питань економічного розвитку. Наш спікер відповідає за політику «Зроблено в Україні» у парламенті та понад чотири роки координує розвиток індустріальних парків.
Про тригери та динаміку ІП
– З 2014 року в Україні зареєстровано понад 100 індустріальних парків. Чи можна назвати цей показник справжнім бумом? Як оцінюєте поточний стан розвитку ІП?
– Кількість зареєстрованих ІП не є показником їхнього реального розвитку. Це щось на зразок кількості зареєстрованих ФОП чи ТОВ. Ця цифра прямої кореляції з реальною бізнес-активністю може не мати. Реєстрація парку – це те саме, що реєстрація нової юрособи.
Зареєструвати юрособу легко, а створити прибутковий бізнес – «трохи» складніше. Кількість зареєстрованих ІП є відображенням наших зусиль із популяризації цього інструменту серед громад, з одного боку. А з іншого, ця цифра відображає бажання громад повторити успіх «колег», які за рахунок появи в них успішних ІП суттєво збільшили місцеві бюджети.
Наприклад, бюджет міста Перечин у Закарпатті зріс утричі. У 2021 році він становив близько 70 млн грн, за 10 місяців 2025 року – вже майже 230 млн грн. Цьому сприяла поява в місті індустріального парку та релокації підприємств.
ІП «Френдлі Віндтехнолоджі» у Перечині
Таких прикладів є кілька по Україні. Іншим громадам також хочеться суттєво збільшити свої надходження за рахунок ІП. Тому вони їх реєструють, але не всі розуміють, що після реєстрації парку робота тільки починається. Деякі громади вважають: зареєстрував ІП – і відразу Nvidia, Samsung, Mercedes починають конкурувати, хто перший там збудує завод. На жаль, це не так.
Що є реальним свідченням розвитку ІП? Два показники. Перший – динаміка активних парків. Мова про зростання кількості ІП, де вже діють чи будуються заводи або є чи створюється промислова інфраструктура.
2021 року – перед тим, як ми почали змінювати законодавство про індустріальні парки, – в Україні було лише два ІП, які можна вважати активними: «Біла Церква» та «Коростень». У 2025 році вже маємо близько 30 активних ІП.
Фото: ІП «Біла Церква»
Другий показник – динаміка кількості підприємств на території ІП. Наприкінці минулого року мали 25 заводів, які були збудовані або будувалися в ІП. Було 180 МВт електричної потужності, тобто на таку потужність збудовано підстанції, до яких можна приєднувати споживачів (зараз уже суттєво більше).
Також наприкінці 2024 року введено в експлуатацію близько 100 тис. квадратних метрів промислової нерухомості, яку нове або релоковане підприємство може взяти в оренду або купити. Хоча, можливо, 2024-го ми помилилися в розрахунках, тому що цього року обсяг нерухомості кратно більший. Втім і 100 тисяч квадратів – немало.
Ось ці об’єктивні показники – кількість заводів, наявна промислова інфраструктура – є свідченням того, чи розвиваються парки. Зі стартової точки (кінця 2021 року) до сьогодення бачимо суттєву динаміку.
25 заводів – це багато чи ні? Якби був мирний час – небагато. А оскільки триває війна, такі інвестиції в нові заводи, на мою думку, є непоганим показником. Коли безпекова ситуація стане кращою, побачимо швидший розвиток ІП.
Про платоспроможний попит на підземні ІП
– В Україні величезний попит могли б мати підземні ІП. Не лише під час війни, а й після, враховуючи непередбачуваність божевільного сусіда. Чому на 12-му році війни в нас досі немає жодного підземного парку?
– Ідея створення підземних ІП є привабливою, і вона варта практичного обговорення. Але ще сім років тому багато хто серед людей, які у країні приймають рішення, розповідали мені, що ІП – це вигадка, працювати не будуть. Хоча ІП у всьому світі працюють: у Японії ще з 50-х років, у Південній Кореї, Туреччині економіка вирощена в ІП, як у теплиці. Але в Україні було багато людей із посадами, які стверджували, що це неможливо.
Коли це запрацювало, деякі з цих людей знайшли в собі сміливість визнати, що помилялися. Але, якби вони раніше прозріли, ми б не втратили стільки часу на непотрібні дискусії.
Зараз, розуміючи, що ракети прилітають, виникає ідея підземних виробничих об’єктів. Та починаються розмови: скільки це коштує, як швидко можна побудувати, як глибоко потрібно закопати, щоб певні типи ракет не пробивали укриття, тощо.
Далі постає питання, хто за це має платити, коли тільки триває будівництво. Концепція індустріального парку зазвичай полягає в тому, що керуюча компанія створює ці можливості, а потім туди приходять інвестори і або купують готові приміщення, або орендують їх.
Чи буде ринок готовий платити ціну за збудований підземний об’єкт, яка хоча б відображатиме його собівартість? На це запитання поки відповіді немає.
Якби цей попит був настільки великим, то, напевно, ми вже мали б цілі закопані міста або принаймні виробничі кластери під землею.
– Між тим підприємства шукають такі об’єкти.
– Питання у платоспроможності попиту. Наведу інший приклад. У Києві значна проблема з паркуванням. Але коли пропонують купити підземний паркінг, який окупиться за 30 років (якщо перераховувати на вартість паркомісця), то виявляється, що далеко не всі готові це зробити.
– Тобто наразі головна проблема – знайти достатню кількість платоспроможних орендарів або покупців?
– Так, питання в тому, чи є підприємства, готові заплатити за підземні квадратні метри, вартість яких буде суттєво вищою, ніж ціна квадрату в наземному ІП.
Зараз деякі громади, які здатні бути співінвесторами підземних ІП, уже починають рух. Громади кажуть, що їм цікаво мати на своїй території такий об’єкт, і вони готові виділити землю. Тобто це не розмова про те, що купіть у нас землю на аукціоні й робіть там, що хочете. Це вже предметна практична розмова. Хоча її ведуть далеко не всі громади.
Ми зі свого боку підтримуємо зацікавлені громади й будемо спільно з ними напрацьовувати механізм, який дозволить перетворити ідею підземного ІП з теоретичної в практичну.
Про державні стимули та «паперові» парки
– Повернемося до наземних ІП. Наразі більшість зареєстрованих парків є greenfield-ділянками без приміщень, електрики, газу, води. Чи достатньо робить держава, щоб допомогти зробити ці «паперові» парки активними?
– Не тільки greenfield, є і brownfield. Наприклад, старі радянські заводи, які стоять занедбаними, – непогане місце для створення ІП. Уже маємо кілька успішних прикладів, коли на такій території з’являвся ІП. Один із них – Західноукраїнський промисловий хаб. Це індустріальний парк у Тернопільській області, створений на території колишнього м’ясокомбінату, який тривалий час не експлуатувався. Там дерева крізь дах встигли прорости.
ІП «Західноукраїнський промисловий хаб»
Почалася повномасштабна війна. Власник об’єкта вирішив, що час братися за роботу. Вклав гроші у березні 2022 року, усе відреставрував. Першим до нього переїхало харчове підприємство із Запорізької області. А зараз там уже закінчилися вільні місця, тож працюють над розширенням.
Повертаючись до вашого запитання. Держава зараз має кілька різних видів стимулів для ІП. Перший «пакет» – для промислових інвесторів. Це звільнення від мита та ПДВ на імпортоване обладнання, можливість протягом 10 років не сплачувати податок на прибуток за умови реінвестування коштів у виробництво.
Також ми надали право громаді (не обов’язок, а право) знижувати до нуля податок на землю та нерухомість. Тобто дали громаді можливість вступати в конкуренцію за інвестора з іншими громадами.
Другий «пакет»: для ініціаторів створення ІП є державне фінансування інфраструктури. Торік уперше за час існування ІП держава надала кошти на розвиток промислової інфраструктури на умовах співфінансування 50 на 50, для деокупованих територій – 20 на 80.
Відповідно заявник має вкласти свою половину чи 20%, як, наприклад, у Бучі чи інших деокупованих місцях, і впродовж трьох років збудувати не менше 5000 кв. м промислової нерухомості та залучити не менше двох учасників до ІП.
У такий спосіб держава на одну гривню власних вкладень, отримує 5 – 6 грн приватних інвестицій.
ІП «КИТ» у Бучі
– Минулого року виділено 1,1 млрд грн 15 паркам. Чи вже працюють ці кошти в ІП?
– 2024 року було подано заявок більш ніж на 1,2 млрд грн. 1 млрд грн виплачено торік. Решта заявок профінансовані на початку цього року через те, що заявниками були комунальні підприємства: для отримання ними держфінансування не була повністю готова нормативна база, яку довелося доопрацьовувати.
Втім ці кошти не перераховуються заявникам. І ніколи не будуть їм перераховані. Ці кошти йдуть на спеціальний ескроу-рахунок. Їх отримувачем є підрядник, який виконує роботи. Коли заявник на основі проєктно-конструкторської документації виконує перший етап робіт, спочатку сплачує свої 50% або 20%. Після цього держава з ескроу-рахунку вносить свою частку. Далі заявник виконує другу чергу робіт. І так по кожному етапу.
Упродовж цього року спільно з Міністерством економіки регулярно зустрічаємося з ІП, які отримали це стимулювання, відстежуємо, як вони виконують проєкти. Поки що все йде більш-менш нормально. Очікуємо, що незабаром перші ІП уже закінчать виконання робіт, на які брали фінансування. Як казав вище, вони ще мають збудувати нерухомість і залучити двох учасників, але на це в них є час – 3 роки.
– 2025 року є новини про ухвалення фінансування лише двох ІП на загальну суму 203 млн грн. Який обсяг заплановано виділити за цей рік і скільки парків зможуть його отримати?
– Цього року вікно приймання заявок відкрилося у травні. Мінекономіки завершило приймати заявки наприкінці серпня. Ті з них, які були подані першими, уже профінансовані. Ті, які надійшли пізніше, зараз у процесі опрацювання, і до кінця цього року будуть профінансовані в межах тих коштів, які є в бюджеті.
Уряд може гнучко реагувати на перерозподіл коштів між різними програмами та, думаю, знайде можливість, як і 2024-го, профінансувати всі або майже всі заявки. Цього року подано до 20 заявок, що відповідають вимогам. Обсяг фінансування буде близько 900 млн грн. Повертаючись до інших державних стимулів. Є багато не таких помітних речей, які теж допомагають. Наприклад, ми врегулювали законодавчу можливість створення малої системи розподілу електроенергії в ІП.
Повертаючись до інших державних стимулів. Є багато не таких помітних речей, які теж допомагають. Наприклад, ми врегулювали законодавчу можливість створення малої системи розподілу електроенергії в ІП.
Це на випадок, якщо обленерго не має бажання робити свою роботу в потрібні строки. У Вінницькій області була конфліктна ситуація з цього приводу. Тож ми законом надали право приватному інвестору збудувати всередині парку малу систему розподілу.
Поки що жодної такої системи не створено, але факт появи законодавчої можливості змінив позицію обленерго. Вони почали швидше рухатися в облаштуванні підстанцій.
Також спростили зміну цільового призначення землі. Усі ці невеликі речі створювалися не спеціально заради ІП, але в тому числі. У планах – дозволити керуючим компаніям користуватися кредитами 5-7-9%.
– Між тим у вашому законопроєкті №12117 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення функціонування індустріальних парків» відхилені правки щодо компенсації за кредитами.
– Зараз законом «Про індустріальні парки» передбачена можливість компенсації відсотків за кредитами для учасників ІП. Але ця норма ніколи не працювала, тому що існує аналогічний механізм – 5-7-9%. Учасник ІП і зараз, і потім може брати 5-7-9%, якщо це промисловий виробник. Тому ми цей вид стимулювання із закону прибираємо.
Але 5-7-9% зараз не можуть брати керуючі компанії ІП. Тому плануємо надати їм таку можливість, норма внесена до №12117.
– Цей законопроєкт зареєстровано у ВР ще рік тому. Чому він повільно просувається та коли його розглянуть у другому читанні?
– Сподіваємося, що до нового року зможемо його прийняти.
Чи вдасться це, чи ні залежить не стільки від противників чи прихильників розвитку ІП, а від здатності парламенту подолати поправочний спам.
Там багато спамових правок. Тож Погоджувальна рада не поспішає його вносити до залу на голосування через те, що автори спамових правок можуть заблокувати роботу парламенту, вимагаючи обговорення кількох сотень поправок, які не несуть у собі принципового змісту. Є, на жаль, така практика в українському парламентаризмі.
Втім у цього законопроєкту не має принципових противників. №12117 є реакцією на діалог із ринком індустріальних парків. Коли ухвалювали законодавство у 2021 році, наперед не могли передбачити багатьох нюансів, які з’явилися з реальним розвитком цієї сфери.
Наприклад, на старті не існувало проблемного питання, що робити, якщо ІП хоче збільшити територію новою земельною ділянкою, не маючи заповненою всю іншу територію. Тому що новий інвестор потребує більшої ділянки, а та, яка залишилася, йому недостатня.
Або що робити, коли компанія-засновник індустріального парку збанкрутувала, а індустріальний парк існує? Чи може бути ініціатор ІП, керуюча компанія та учасник однією юрособою? Зараз у законі написано, що всі ці три суб’єкти мають бути різними юрособами. А інвестор питає: навіщо нам бути різними?
ІП «Кроноспан Рівне»
Ці та інші «дрібні» проблеми широкому загалу не важливі, але для кожного парку вони мають значення, бо це можливість залучити додаткового інвестора.
От це природа цього законопроєкту. Ми його не форсували, а ввели спокійно, дискутуючи, обговорюючи з усіма зацікавленими сторонами, проводили робочі групи, щоб усе було вивірено. Зараз він повністю готовий, а ми ведемо політичну роботу зі зняття поправочного спаму.
Тож повертаємося до запитання, чи достатньо робить держава. Ось це те, що держава зараз може. Це багато чи мало? Це суттєво більше, ніж те, що було в 2021 році. Бачимо, що поява цих механізмів разом із постійною комунікацією з ринком, роз’яснювальною роботою з громадами, обміном досвідом, реагуванням на точкові проблемні питання поступово починає давати результат.
Парки з галявин перетворюються на майданчики, заводи, підстанції, колії. Уже є кілька парків із вузькою колією, наприклад, біля західного кордону. Чи цього достатньо? Звісно, частка промисловості у структурі ВВП є дуже малою, стимулів для розвитку промисловості в Україні бракує. Але станом на зараз держава може дати ось це.
Про залучення інвесторів і конкурентоспроможність стимулів
– Іноземні ІП пропонують «смачніші» пільги. Чи вважаєте, що наявні українські стимули є конкурентними для залучення міжнародних інвесторів, а в умовах військових ризиків і поготів?
– Звичайно, що стимули для промислового виробництва, які зараз пропонує Україна, менші, ніж ті, що є в інших країнах. Хоча їхні політичні представники, коли приїжджають до нас, розповідають нам речі прямо протилежні. Як казав почесний професор University College London Ерік Райнерт, автор низки важливих економічних книг: «Ніколи не дослухайтеся до тих порад, які вони вам дають, а завжди вивчайте їхній реальний досвід, що вони робили в себе, і використовуйте для себе їхній досвід, а не їхні поради».
Ми уважно вивчаємо, які форми сприяння промисловому розвитку є в інших країнах, і поступово втілюємо їх в Україні, долаємо політичний супротив тих, хто вірить у невидиму руку ринку та інші нісенітниці.
Прикладом такої ініціативи є компенсація капітальних інвестицій через податки. Цей механізм діє в ЄС і поки що не діє у нас. Його суть: якщо промисловий інвестор збудував завод чи розширив наявне підприємство, він зможе забрати назад податки, які його бізнес генеруватиме, у такий спосіб компенсуючи собі певну частку вкладених капітальних інвестицій.
ІП «Френдлі Віндтехнолоджі»
За допомогою такого механізму ЄС переманює до себе наших підприємців, які змушені релокуватися з Харківщини, Сумщини та інших небезпечних регіонів.
Тож ми зареєстрували два законопроєкти №13414 і №13415, які мають на меті реалізувати такі стимули в Україні. Ця компенсація капітальних інвестицій через податки має працювати для інвестицій у розширення чи відбудову наявних підприємств, а не лише у створення нових.
Але наразі МВФ проти. Зараз намагаємося переконувати міжнародних партнерів: коли ворог руйнує наші підприємства, відсутнє кредитування, а сусідні країни мають кращі механізми, якими переманюють наших виробників, то важливо, щоб Україна могла запропонувати тим, хто не боїться під час війни відновлювати чи будувати заводи, щось принаймні співставне. Сподіваюся, що ці аргументи будуть почуті.
– Імовірно, проти ініціативи буде не лише МВФ, а й Данило Гетманцев.
– Він співавтор.
– Як вдалося вмовити?
– Данило Олександрович підтримує ідеї промислового розвитку. Наприклад, він є співавтором у законопроєктах про податкові і митні стимули для індустріальних парків. Я, як заступник голови економічного комітету, маю входити в діалог із фіскальною частиною влади. Бо, коли одна частина влади каже «так», інша – «ні», це глухий непродуктивний кут. Тому радимося й шукаємо ті рішення, які будуть прийнятними.
Наприклад, змогли ухвалити податкові і митні стимули для ІП тоді, коли врахували застереження, які були у фіскальної частини влади: запобіжники від зловживань, які унеможливили навіть теоретичну можливість нецільового використання пільг.
Так само і зараз – працювали спільно з експертами податкового комітету, і комітет схвалив законопроєкти про компенсацію капітальних інвестицій через податки. Аналогічну продуктивну співпрацю по цих документах маємо з Міністерством фінансів і Міністерством економіки.
– Коли орієнтовно ці законопроєкти можуть бути ухвалені ВР?
– Наразі вони проголосовані податковим комітетом до першого читання. Сподіваємося, упродовж місяця будуть проголосовані в першому читанні (4 листопада, напередодні публікації інтерв’ю, парламент прийняв законопроєкти №13414 і №13415 у першому читанні. – Mind.).
Одночасно ведемо консультації з міжнародними партнерами. Бо зараз країна в тій ситуації, коли певні кроки ми вимушені з ними узгоджувати: половина бюджету наповнюється зовнішніми коштами.
– В очікуванні нових стимулів чи є успішні приклади залучення іноземних інвесторів останніми роками?
– Попри повномасштабну війну іноземні інвестори продовжують розглядати Україну як місце для інвестицій. Сподіваючись, що настане мир. Є інвестиції іноземних компаній і в ІП, і за межами ІП.
Бачимо кілька факторів, які є мотивами для цих інвестицій. Один із них – майбутня потреба відновлення.
Наприклад, фінська Peikko Group в одному з індустріальних парків запустила завод із виробництва композитних будівельних матеріалів. Австрійська Kronospan уже під час війни суттєво доінвестувала свій завод. До речі, цей виробник ДСП – одночасно ініціатор та учасник ІП – створює певний кластер: велика територія індустріального парку відведена під те, щоб навколо якірного підприємства з’являлися виробники меблів із ДСП.
Початок будівництва заводу Unilever
Також в Україні присутня британська Unilever, яка будує виробництво в ІП. Є німецький виробник автокомпонентів InTiCa Group, який запустив завод в ІП під час повномасштабного вторгнення, і він працює.
Звісно, якби в нас була інша безпекова ситуація, то активність іноземних інвесторів була б суттєво більшою.
Більшу активність мають українські інвестори. Вони своїми грошима підтверджують віру в те, що Україна розвиватиметься.
– З 2014 до 2024 року в ІП залучено близько 30,5 млрд грн інвестицій. Цього року про наміри інвестувати заявили ще 7 нових парків на загальну суму 7,9 млрд грн. На папері така динаміка здається дуже позитивною. Втім чи дійсно можна говорити про різкий стрибок інвестицій найближчими роками?
– Я б серйозно ці декларації не сприймав. Люди, коли пишуть концепції ІП, формулюють щось середнє між планами і мріями. Можливо, ці наміри мають під собою реальні підстави, але потім у конкретний момент часу, у конкретному регіоні безпекова ситуація набуває інших рис – і плани можуть бути нереалізовані.
Краще аналізувати те, що вже відбувається на землі. Цього року бачимо динаміку. Поки що не готовий назвати точний обсяг інвестицій, втім майже кожного місяця бачимо відкриття нового підприємства в ІП. Заводи продовжують проєктуватися та будуватися.
Завод USP Panels в ІП «Формація»
Бачимо інтерес різних інвесторів, які зараз придивляються до України. Вони прямо кажуть, що прийдуть до нас після завершення бойових дій.
Про пріоритетні індустрії майбутнього
– З яких галузей ці інвестори? Відновлення стане золотою нішею. А які ще індустрії можуть бути перспективними після війни?
– Держава на рівні політики «Зроблено в Україні» надаватиме максимальне сприяння переробній промисловості: від агропереробки до машинобудування, приладобудування, електроніки тощо.
Зараз частка переробної промисловості у структурі економіки становить близько 10%. Тоді як нормальним цей показник є на рівні 20%. Отже, маємо його нарощувати. Зараз не виокремлюємо, що у пріоритеті виключно приладобудування або агропереробка. Говоримо про всі види переробної промисловості, розуміючи, що потенціал для її створення в країні надзвичайно високий у всіх сферах.
Коли частка цієї переробної промисловості почне наближатися до 20%, тобто коли вирівняємо структуру економіки до певного цільового стану, тоді можна буде переходити до пріоритизації певних галузей.
Як це роблять ті країни, які зараз мають вищий ступінь промислового розвитку. Наприклад, Канада цілеспрямовано розвиває літакобудування, Тайвань – мікроелектроніку.
Чому зараз не говоримо, як зробити Україну, умовно, другим Тайванем? Не можна розвинути виробництво дуже високотехнологічної продукції посеред гарного поля з пшеницею.
Високотехнологічна галузь промисловості виникне тоді, коли в країні буде достатня кількість інших виробництв: у металургії, машинобудуванні, приладобудуванні, хімічній промисловості тощо. Результатом роботи всіх цих підприємств буде поява в країні компетенцій, матеріалів, технологій, які уможливлять існування більш високотехнологічних галузей.
– Все ж таки, які іноземні підприємства цікавляться Україною? Вони з іншого кута зору можуть бачити наші можливості.
– Це абсолютно різні підприємства. Їх зацікавленість багато в чому залежить від державної політики. Наведу кілька прикладів. Колись Україна була найбільшим у світі експортером насіння соняшнику. Потім держава запровадила мита на його експорт. Трейдери були дуже незадоволені, «воювали» з урядом. Але згодом зрозуміли, що уряд не відступить, і почали цікавитися Україною як місцем, де можна збудувати олійноекстракційні заводи. І так в Україні з’явилася олійноекстракційна галузь.
Така сама історія була з мораторієм на ліс-кругляк. Україна була великим його експортером, навколо всі країни працювали на нашій сировині, потім постачали нам меблі. Коли минула каденція влади запровадила мораторій на експорт лісу-кругляку, теж були незадоволені компанії. Але потім зрозуміли, що Україна – хороше місце для розвитку деревообробки. І так в Україні з’явилися великі деревообробні підприємства.
Нещодавно введення маленького мита на ріпак призвело до чотирикратного зростання його переробки в Україні. Думаю, згодом з’являться нові приклади. Очевидно, що Україну розглядатимуть як місце для розвитку агропереробки ті, хто зараз експортує з України сировину. У міру того, як ми просуватимемося в цій політиці, вони тут будуватимуть підприємства.
Також в Україні розвиватиметься машинобудування, оскільки державна політика сприятиме тому, щоб воно було тут. Це і локалізація, і інші програми.
Знову ж таки зростатимуть всі ніші, пов’язані з потребами відновлення. Ми вже бачимо такі інвестиції. Французька Saint-Gobain відкрила завод в Івано-Франківській області з виробництва будівельних матеріалів, передбачаючи певний попит у майбутньому.
Виробництво Saint-Gobain
Knauf будує завод із виробництва гіпсокартону. Низка інших компаній зараз цікавиться цією сферою.
Це приклади на поверхні. Але є те, чого ми зараз не бачимо. Якщо державна політика буде послідовною та прогнозованою – її результатом стане розвиток усіх напрямків переробної промисловості.