Український аграрний сектор увійшов у той період, на якому критична кількість викликів трансформується у якість самої галузі. Поєднання глобальних ризиків, як-от розрив усталених світових торговельних зв'язків, перебудова логістики й екстремальні погодні умови в Україні, мають додаткові обтяження у вигляді бойових дій на території країни та необхідність в оперативному режимі готувати галузь до вступу до Європейського Союзу.
При цьому сільське господарство має залишатися основним донором бюджету, генератором валютної виручки, обігоутворювальним клієнтом для інфраструктури та державного транспортного монополіста, а також одним із найбільших роботодавців у регіонах. Ці виклики підштовхують український агросектор до масштабних трансформацій, на які у спокійніших умовах знадобилися б десятиліття.
«Майбутня конкурентна перевага України полягає не в масштабах постачань, а в адаптивності, інноваціях і швидкому пристосуванні до викликів», – сказав на конференції GRAIN UKRAINE, міжнародній дискусійній галузевій платформі для діалогу найбільших представників агроринку, міністр економіки, довкілля та сільського господарства України Олексій Соболєв.
Mind зафіксував п'ять основних викликів, які стоять перед українським агропромисловим комплексом.
У міру того як Україна просувається треком переговорів про вступ до ЄС, аграрна архітектура інтеграції стає дедалі конкретнішою.
Український АПК, з огляду на його масштаб, викликає обґрунтовані побоювання у європейських аграріїв, що подекуди підігріваються місцевими політиками з причин, які не стосуються безпосередньо галузі. Проте ці політизовані побоювання українській стороні належить зняти, а вітчизняному агробізнесу – ухвалити нові правила роботи та відповідно до них перебудувати усталені виробничі процеси.
«Результати скринінгу законодавства показали високий рівень відповідності українського аграрного сектору вимогам ЄС. Серед небагатьох проблемних питань залишається гармонізація правил щодо засобів захисту рослин», – повідомив віцепрем'єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка.
Правила роботи сільського господарства визначаються вже зараз, тож для бізнесу критично важливо контролювати цей процес і коригувати його напрямок, щоб підготуватися до трансформації та зберегти конкурентоспроможність цілих секторів. Безумовно, перемови пройшли б комфортніше, якби Україна мала більше часу для дискусії та торгів, але воєнні умови не надали такої опції.
Доступ до ринку Євросоюзу вимагає від українських виробників серйозних інвестицій у якість продукції та сертифікацію – і ці інвестиції, як «домашнє завдання», потрібно виконати самостійно. За словами Євгена Осипова, генерального директора холдингу «Кернел», це відповідальність кожного фермера й підприємця. Їм належить переконатися, що продукція відповідає вимогам ЄС і в разі потреби внести корективи. «Наш сектор не повинен стати гальмом для інтеграції країни», – сказав він.
Сумарна вартість такої перебудови обчислюється мільярдами та роками, тому за низкою аграрних напрямів Україна потребує перехідних періодів. На переконання Олексія Соболєва, лише корекції агроциклу щодо використання пестицидів потребують від двох до чотирьох мільярдів євро інвестицій. Компенсувати ці витрати за рахунок майбутніх європейських аграрних дотацій не вийде: близько 80% українських агровиробників у нинішній архітектурі європейської аграрної підтримки не зможуть на них претендувати через свій масштаб.
При цьому, як зауважив Осипов, попри те, що агросектор має виконати всі європейські вимоги, маючи при цьому менші обсяги підтримки – це адекватна плата за доступ до ринку більш ніж із 450 млн споживачів. «Ми готові на ньому конкурувати та інтегруватися. Головне – щоб у нас не було несправедливих запобіжників щодо входу в цей ринок, – зазначив він, порівнюючи Україну та ЄС із пазлом, частини якого ідеально один одному підходять. – У нас є надлишок продуктів, яких у Європі дефіцит – таким чином ми посилимо один одного».
Необхідність виробництва продукції з доданою вартістю – багаторічна та банальна аграрна максима, і нинішній уряд не є винятком у її просуванні. «Ми повинні зробити переробку того, що виробляємо, національним пріоритетом. Фактично йдеться про створення системи, яка генерує високу додану вартість, має повну простежуваність і цифровий слід продукції, що експортується по всьому світу», – зазначив Олексій Соболєв.
Що змінилося: під високою доданою вартістю перестали мати на увазі виключно переробку. Багаторічні спроби довели: формат «не зерно, а макарони» не є панацеєю та гарантією високої маржинальності.
Водночас АПК дає можливість формувати додану вартість у переробці великої сировинної бази на енергію та в інших інноваційних рішеннях. Прогнозується, що український ринок біоетанолу найближчими роками може зрости майже вчетверо з нинішніх 110 тис. тонн на рік. За словами виконавчого директора асоціації «Укрбіоетанол» Тараса Миколаєнка, сукупні потужності галузі вже орієнтуються на виробництво до 1 млн тонн.
Стимули до нарощування виробництва – експорт до ЄС і підвищення нормативу додавання біоетанолу в паливо.
Аграрні компанії дедалі активніше заходять у біоенергетику, розглядаючи її не як окремий бізнес, а як продовження переробки сільськогосподарської продукції. Цей напрям стає не лише способом збільшення доданої вартості, а й отримання валютної виручки від експорту продукції переробки.
Проте великотоварне виробництво та рекордні врожаї залишаться основою українського АПК ще дуже надовго. За словами засновника CAS Consultancy Сезара Соареса, Україна протягом наступних 25 років збереже статус одного з найбільших виробників зерна у світі.
Через чотири роки повномасштабної війни та спроби блокування чорноморських портів Україна має кілька логістичних коридорів для роботи із зовнішніми ринками. «Ми стоїмо на кількох ногах. Не лише порти, а й Дунай і кордон», – сказав Юрій Красовський, директор із розвитку бізнесу ТОВ «Н'ЮНІТ».
Чорне море та Балтійський регіон забезпечують морські перевезення, а польський напрямок є ключовим для залізничної логістики.
Глибоководні порти Великої Одеси залишаються основним напрямом для українського аграрного експорту, на який переорієнтувалися більшість терміналів. Бізнес зумів адаптуватися до безпекових ризиків в умовах підвищення інтенсивності атак на портову інфраструктуру. Торік майже третина часу роботи терміналів пройшла в умовах повітряних тривог.
Мета, що стоїть перед агросектором, – зберегти цю логістичну варіативність. Найслабша ланка в досягненні цієї мети – Укрзалізниця, чий фінансовий і технічний стан викликає дедалі більше побоювань. Попри це в потребі збереження залізничного монополіста переконані всі учасники ринку, оскільки лише залізниця забезпечує перевезення найбільш масових вантажів, економію на паливі та збереження автомобільних доріг.
Робота залізниці та припортової інфраструктури все більше визначає ефективність експорту – чинник логістики стає надважливою складовою конкурентоспроможності АПК, перевищуючи навіть чинник урожайності.
«Україна перебуває в унікальній ситуації. Тут одні з найкращих ґрунтів у світі та одна з найкращих логістичних переваг із погляду відстаней. Якщо в Бразилії сою потрібно везти від 700 до 1500 км від поля до порту, то в Україні ця відстань зазвичай не перевищує 500 км», – сказав партнер Sunstone Brokers Джонатан Грендж.
Пікоподібне зростання вартості добрив і палива, спричинене конфліктом на Близькому Сході та спробами блокувати Ормузьку протоку, поки що лише частково зачепило український агросектор. Більшість ресурсів для весняної посівної було закуплено задовго до розростання кризи. Але якщо ситуація не стабілізується протягом ще півтора місяця, то восени кампанію доведеться забезпечувати вже з урахуванням нових реалій.
При цьому учасники ринку впевнені, що ціновий сплеск не обмежиться одним сезоном. «Період високих цін на енергоносії збережеться в найближчі два-три роки, а можливо, довше», – прогнозує директор ТОВ «ВІТАГРО ЕНЕРДЖІ» Володимир Івахів.
Похідна від високих цін на енергоносії, що має важливе значення для АПК – підвищення вартості добрив. У 2026 році ціни на мінеральні добрива вже збільшилися на 30–50% залежно від типу та регіону присутності.
Навіть у разі якнайшвидшого розв’язання всіх логістичних проблем на Близькому Сході, повернення до докризового рівня неможливе в середньостроковій перспективі.
Принаймні так вважають у Євросоюзі, де на рік скасували імпортне мито на основні азотні добрива – карбамід та аміак, ставки на які сягнули 5,5–6,5%.
Подібні заходи намагаються просувати й сільгоспвиробники в Україні, стверджуючи, що обнулення імпортних мит здешевить азотні добрива на внутрішньому ринку на $15–25. Успіх цього лобізму малоймовірний, проте проблему подорожчання ресурсів уряд визнає та намагається розв'язати.
Один із варіантів, що дискутуються, – часткова компенсація з бюджету закупівлі міндобрив вітчизняного виробництва. Відповідно до проєкту кошти підтримки надаватимуться одержувачам на безповоротній основі в розмірі 1000 грн із розрахунку придбання 7 тонн комплексних мінеральних добрив вітчизняного виробництва на 100 га оброблених угідь.
Проте щонайменше наступний сезон сільгоспвиробники працюватимуть в умовах високих цінових параметрів, з необхідністю балансувати їх, зберігаючи при цьому конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.