Коротка війна з довготривалими наслідками. Як конфлікт в Ірані змінив світову енергетику та сировинні ринки

Війна в Ірані триває четвертий місяць і вже принесла незворотні наслідки для світової економіки: порушила роботу енергетичної галузі, перебудувала регіональні партнерства та змінила підхід країн до власної безпеки.

Mind – про головні тренди в геополітиці й енергетиці, які формують новий ландшафт союзів між країнами, а також визначають найсприятливіші й найризикованіші напрямки для інвестицій.

Докорінні зміни економічного порядку

Минулого тижня президент США Дональд Трамп підписав з Іраном меморандум про взаєморозуміння. Це стало важливим кроком на шляху до завершення протистояння на Близькому Сході та відкриття Ормузької протоки.

Меморандум передбачає припинення бойових дій на 60 днів, скасування морської блокади протоки з боку США та створення механізму для поступового зняття американських санкцій з Ірану. Водночас Іран зобов'язується не виробляти ядерну зброю та не створювати перепон, щоб судноплавство протокою повернулося до довоєнного рівня.

Втім, ще залишається чимало нерозв'язаних питань. Зокрема, щодо деталей іранської ядерної програми. Не можна виключати й того, що домовленість узагалі зірветься. Перші проблеми вже проявились: у п’ятницю віцепрезидент США Джей Ді Венс відклав поїздку до Швейцарії, де мав провести прямі переговори з іранською делегацією.

Але навіть якщо процес укладання мирної угоди далі відбуватиметься бездоганно, не варто очікувати, що світова економіка повернеться до звичного стану, оскільки війна в Ірані, що триває від початку весни, уже встигла докорінно змінити усталений економічний порядок.

Переформатування союзів на Близькому Сході

Центральну роль у докорінних змінах регіональної динаміки відіграла блокада Ормузької протоки – головного торгового маршруту, який з’єднує Близький Схід зі світом.

Цим шляхом до війни транспортувалася переважна частина нафти і LNG (зрідженого природного газу, ЗПГ) із Саудівської Аравії, Іраку, Кувейту, Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) та Ірану. Тому ескалація в регіоні змусила ці країни шукати альтернативні варіанти для експорту нафтопроводами, через порти та транспортні коридори.

«Війна по-різному вплинула на країни, які входять до Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, і продемонструвала межі їхньої взаємної солідарності. Унаслідок конфлікту зростатимуть регіональні розбіжності, що ускладнить багаторічні зусилля зі створення спільної архітектури безпеки», – зазначає Філіп Гордон, науковий співробітник Інституту Брукінгса.

Під час війни Іран завдав ударів по Кувейту, Катару, Саудівській Аравії та Об'єднаних ОАЕ. Однак найбільший розкол стався між ОАЕ та Саудівською Аравією. Їхні відносини були напруженими ще до війни, але тепер значно погіршилися. Останнім поштовхом стала ситуація в ОПЕК, коли ОАЕ вирішили залишити нафтовий картель. Цей крок послабив як саму організацію, так і вплив її ключового учасника – Саудівської Аравії.

Регіональні торговельні маршрути також зазнають змін. За даними Oxford Analytica, Єгипет, Туреччина, Йорданія, Ірак і Сирія прагнуть позиціювати себе як альтернативні транспортно-логістичні хаби, які дозволять обходити як Ормузьку протоку, так і протоку Баб-ель-Мандеб, яка є ще одним близькосхідним стратегічним морським вузлом на глобальній мапі торгівлі енергоносіями. Через війну в Ємені судноплавство тут регулярно наражається на ризик ракетних і дронових атак, мінування та напади піратів.

Близький Схід: потенційні торговельні маршрути після війни з Іраном

«У найближчій перспективі завантаженість цих маршрутів визначатиметься існуючою інфраструктурою, однак у майбутньому тут дуже ймовірна реалізація нових інфраструктурних проєктів», – йдеться в матеріалах Oxford Analytica.

Минулого тижня ОАЕ заявили, що планують звести свою залежність від Ормузької протоки до нуля шляхом розширення портової інфраструктури в Оманській затоці, а також інвестицій в нові нафтопроводи, залізничне сполучення і автомобільні дороги.

Нова одержимість ресурсною безпекою

Нафта виявилася не єдиним товаром, постачання якого порушила війна в Ірані. Також було заблоковано транспортування Ормузькою протокою гелію, добрив, сірки та алюмінію. Тому забезпечення надійного доступу до цих критично важливих ресурсів стало одним із пріоритетів країн-споживачів.

Через таку ситуацію країни з ринками, що розвиваються, і які також володіють значними запасами корисних копалин, опинились у «завидному становищі». На це звернула увагу Ке Нгуєн, аналітикиня зі стратегічних інвестицій компанії Research Affiliates.

«Забезпечуючи фізичну основу світової економіки – від міді до урану – і при цьому залишаючись суттєво недооціненими за ринковою вартістю, країни з ринками, що розвиваються, можуть стати незамінними партнерами для глобальної економіки, яка дедалі більше прагне гарантувати безпеку постачань», – вказала вона.

Також експертка зазначила, що бум штучного інтелекту (ШІ) у всьому світі лише посилює актуальність питання ресурсної безпеки. У міру того як компанії нарощують інфраструктуру для розвитку ШІ, інвестори хочуть бути впевненими, що матимуть доступ до матеріалів, необхідних для виробництва мікрочипів.

Раніше Mind розповідав, що головними постачальниками сировини як для цієї галузі, так і «зелених» енергетичних технологій є Бразилія, Південна Африка та Чилі. Крім того, географічна концентрація посилюється концентрацією фірм, які контролюють її постачання.

Так, майже половина світового видобутку кобальту припадає на три компанії – глобального трейдера Glencore, казахстанську Eurasian Resources Group і китайську CMOC. Половина видобутку літію – на американську Albemarle, китайську Tianqi Lithium і чилійську SQM. Концентрація ще більш виражена у видобутку рідкісноземельних металів, майже половину якого контролює China Northern Rare Earth.

Стратегічна перемога «зеленої» електрифікації

Під час війни в Ірані країни – експортери нафти усвідомили, що їхні запаси дали їм перевагу в розпал енергетичної кризи, коли ціни на нафтопродукти й електроенергію за кордоном стрімко зростали. Тому вони продовжать інвестувати у видобуток викопного палива, щоб зберегти власну енергетичну незалежність, на тлі глобального переходу на відновлювані джерела.

Імпортери нафти, навпаки, прискорили перехід на відновлювальні джерела електроенергії (ВДЕ), які здатні захистити їх від нафтового шоку.

Попередні статистичні дані Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) свідчать, що війна в Ірані спричинила вибухове зростання попиту на електромобілі та джерела енергії, не пов’язані з викопним паливом.

У I кварталі 2026 року продажі електромобілів у Латинській Америці зросли на 75% у річному вимірі; в Азії – на 80%; Європі – на 30%. Експорт китайського обладнання для сонячної енергетики до Африки збільшився на 120%, до країн Південно-Східної Азії – на 150%.

В Індії, де для приготування їжі широко використовують скраплений нафтовий газ (LPG), різко зріс інтерес до електричних індукційних плит. За оцінками МЕА, у I кварталі 2026 року їх було продано в 15 разів більше, ніж за аналогічний період 2025 року.

Продажі теплових насосів у Європі зросли на 17%, попри скорочення державних програм підтримки для їх придбання. Крім того, на початку червня ЄС оголосив про нову ініціативу, яка передбачає інвестиції до 25 млрд євро в розвиток «зелених» технологій до 2035 року.

Деякі країни, зокрема Південна Корея та Таїланд, вдалися до використання більш «брудних» джерел енергії, як-от вугілля, щоб пережити дефіцит нафти.

Глобальні інвестиції у видобуток і постачання вугілля цього року, за прогнозом МЕА, можуть досягти $180 млрд – найвищого рівня з 2012 року. На Китай припаде близько 70% цих інвестицій, другим лідером, як очікують аналітики, стане Індія. Ця тенденція вже сприяла подорожчанню вугілля: від початку року світові ціни на нього зросли на 31%.

Проте в довгостроковій перспективі електрифікація і «чиста» енергетика перемагають. За результатами опитування аналітичного центру E3G, оприлюдненого минулого тижня, серед майже 2000 керівників компаній із 18 країн 91% респондентів вважають, що електрифікація підвищить енергетичну безпеку, 79% – зазначили, що геополітична нестабільність зробила перехід їхнього бізнесу на «зелену» генерацію нагальним питанням. Країни Південно-Східної Азії, які особливо сильно постраждали від закриття Ормузької протоки через дефіцит нафти і LNG, перебувають в авангарді цього процесу.

Однак курс на альтернативну енергетику створює і нові геополітичні ризики. Китай, який є суперником США і ЄС в питаннях безпеки, глибоко інтегрований у глобальні ланцюги постачання для «зеленої» енергетики, виробляючи значну частину сонячних панелей, вітрових турбін або їхніх складових. А росія, попри численні міжнародні санкції через агресію проти України, досі залишається гравцем, що домінує на світовому ринку атомної енергетики.

Тому окремі країни ризикують зіткнутися зі складним вибором у своєму прагненні посилити власну енергетичну безпеку, який може коштувати їм погіршенням відносин із США або союзниками на Заході.

Кінець епохи США в ролі «світового наглядача»

Близький Схід – не єдиний регіон, який переживає масштабну перебудову балансу сил. Трансформуються й інші геополітичні партнерства. Зокрема, відносини США із рештою світу.

Зв’язки між Сполученими Штатами та ЄС, які були напруженими через оголошення Білим домом торгових тарифів минулого року, навесні опинилися на межі розриву після того, як європейські країни відмовилися втручатися в конфлікт США з Іраном. Дональд Трамп також погрожував вийти з НАТО й попередив, що Вашингтон перенаправить ресурси, які спрямовує на підтримку України, на війну з Іраном.

Дедалі більша недовіра до США змушує інші держави – від ЄС до Близького Сходу й Азійсько-Тихоокеанського регіону – формувати нові зв’язки та збільшувати військові витрати. Це виходить для них на перший план.

«Суверенними пріоритетами на рівні окремих держав залишаються тільки запаси сировини та ракетна оборона. Світовий порядок змінився – і захист інвестицій тепер означає непросту навігацію на абсолютно новому геополітичному мінному полі», – підсумовує Девід Б’янко, головний інвестиційний директор фінансової компанії DWS Group.