Стармер не зміг: чому Британія змушена шукати сьомого прем’єр-міністра після Brexit та чи є претендент проукраїнським політиком
Кір Стармер – «медуза британської політики» – приєднався до списку лідерів, які не впоралися з проблемами
У понеділок, 22 червня, Кір Стармер оголосив про відставку з постів глави Лейбористської партії та прем’єр-міністра Великої Британії. Своїм наступником він назвав Енді Бернема, який очолить уряд або 17 липня, або 1 вересня, якщо інший претендент зможе балотуватися на посаду лідера. Для цього, за внутрішніми правилами Лейбористської партії, кандидату потрібна підтримка 20% парламентської фракції, тобто 81 депутата.
Пояснюючи свою відставку, Кір Стармер розповів, що почув відповідь однопартійців на запитання, чи підходить він для того, щоб очолювати партію на загальних парламентських виборах (вони мають відбутися не пізніше серпня 2029 року).
«Я приймаю цю відповідь із вдячністю, – повідомив Стармер. – Саме тому я піду у відставку з посади лідера Лейбористської партії. Я залишатимуся на посаді прем'єр-міністра до завершення партійних виборів і зроблю все можливе, щоб забезпечити впорядковану передачу влади. Новий лідер обійме посаду до початку сесії парламенту у вересні».
Шоста зміна прем’єр-міністра після брекзиту
Стармер – шостий прем’єр-міністр за десятиріччя, який оголошує про відставку. Він зробив заяву за день до 10-ї річниці брекзиту – референдуму за вихід Великої Британії з Євросоюзу. Це рішення, за яке 23 червня 2016 року проголосували 52%, або понад 17 млн виборців, досі розхитує політичну систему країни.
За 10 років у Британії пішли у відставку шість прем’єр-міністрів: Девід Кемерон (2016), Тереза Мей (2019), Борис Джонсон(2022), Ліз Трас (2022), Ріші Сунак (2024) та Кір Стармер (2026)
Оголошення результатів брекзиту відразу призвело до відставки Девіда Кемерона, який виступав за євроінтеграцію й не погодився керувати виходом країни з Євросоюзу. А його наступниця Тереза Мей психологічно не витримала процедуру брекзиту. Вона зі сльозами на очах відмовилася від влади через парламентський бунт, після того як депутати тричі провалили голосування щодо ключової угоди, якої Мей досягала в перемовах із Євросоюзом.
Борис Джонсон успішно провів брекзит, але втратив довіру свого оточення через скандали, зокрема вечірки під час ковідних локдаунів. Джонсон чіплявся за посаду, але оголосив про відставку після того, як за лічені дні з його команди звільнилися понад 50 чиновників. На зміну йому прийшла Ліз Трас, яка встановила антирекорд за тривалістю перебування на прем'єрській посаді (45 днів) і програла «битву» салату-латуку.
У липні 2024 року Консервативна партія зазнала нищівної поразки на загальних виборах. Лейбористи завоювали 411 місць у Палаті громад, що забезпечило їм більшість у 174 мандати.
На цьому 14-річне правління консерваторів добігло кінця. Прем'єр-міністр пакистанського походження Ріші Сунак передав владу лідеру лейбористів Кіру Стармеру, який за лічені місяці після тріумфальної перемоги закріпив за собою прізвиська «медуза» та «половик» і став самим непопулярним прем'єр-міністром Великої Британії в сучасній історії.
З вересня 2025 року в щомісячних соцопитуваннях YouGov понад 70% виборців визнавали Стармера поганим лідером уряду й лише від 15% до 22% громадян висловлювалися про нього позитивно.
Причини антирейтингу в 70%
Кіра Стармера навіть його опоненти називають порядною, працьовитою та ввічливою людиною.
«Найсильніша критика Стармера полягає в тому, що він нудний, йому бракує динамізму, а його голос дратує, – зазначає Роб Джонс, професор політології Саутгемптонського університету. – Одне з правдоподібних пояснень його непопулярності полягає в тому, що затятий центрист Стармер просто не підходить для епохи, коли поляризаційний ефект брекзиту зробив центризм украй непривабливою позицією».
Своєрідну бомбу під рейтинг Кіра Стармера ще 2023 року заклав його політичний конкурент Майкл Гоув, який назвав лідера лейбористів «прозорим, безхребетним і готовим плисти за будь-якою течею».
На посаді прем’єр-міністра Кір Стармер робив відносно маленькі гріхи. У ЗМІ йому закидають скорочення платежів за зимове паливо для 2,5 млн пенсіонерів, підняття податків для роботодавців і чисельні U-розвороти в проведенні реформ у сфері соціального забезпечення, успадкування, впровадження цифрових ID. Подібними тактичними помилками прем’єр постійно нагадував про порівняння з «медузою» і посилював почуття зради в суспільстві.
Як зауважує Guardian, Cтармер узяв собі за звичку пропонувати зміни лише для того, щоб потім відмовлятися від них. Щоразу, коли він так чинив, його авторитет танув, і міцніло відчуття, що його адміністрація не знає, куди вона прямує.
«9,7 мільйона британців у 2024 році проголосували за зміни – це те, що обіцяла Лейбористська партія. Але якби ви пролежали в комі останні два роки, то ви б не відчули жодних змін, прокинувшись сьогодні», – цитує France 24 політичного аналітика Метью Торбітта.
Проти 2024 роком, як зазначає BBC, на £300 зросли витрати британських домогосподарств на оплату енергії – до £1862 на рік. Це сталося через війну в Ірані та інші глобальні події, але невдоволення рахунками за паливо руйнує рейтинг лейбористів, бо вони обіцяли здешевити енергію на £300 для кожного домогосподарства.
Також уряду не вдалося розв’язати проблему величезних черг до лікарень в Англії, де понад 7 млн громадян чекають на медобслуговування.
Обіцяний Стармером захист Великої Британії від мігрантів також залишає бажати кращого. Як писав Mind, цього місяця в Белфасті стався бунт через суданця-«головоріза», який нелегально перейшов у Британію з Євросоюзу через відкритий сухопутний кордон з Ірландією.
Чому в лідери просувають «чоловіка з народу» Енді Бернема
Енді Бернема називають протилежністю м’якого, інтелігентного та депресивного Кіра Стармера. У 2017–2026 роках політик був мером тримільйонної агломерації Великого Манчестера. На цій посаді він встановив «ліси будівельних кранів і хмарочосів», поліпшив автобусне сполучення й дістав нікнейм «Король півночі» за активне та послідовне відстоювання інтересів свого регіону.
«Енді Бернем простий, оптимістичний, щасливий, і, схоже, він радий бути політиком, – наводить New York Times коментар Джона Мактернана, радника Тоні Блера за часів його перебування прем'єр-міністром. – Головна перевага Бернема в тому, що він надзвичайно ефективний комунікатор і чудовий оповідач; він уміє дати виборцям чітке розуміння того, ким він є, чиї інтереси захищає та чого намагається досягти».
Він також активно підтримував Україну з початку повномасштабного вторгнення: збирав кошти на закупівлю медичного обладнання для нашої країни, визнавав Голодомор геноцидом і нагадував про незмінну підтримку Києву. Тому жодних змін у проукраїнському курсі Британії не очікується.
56-річний Енді Бернем створює собі імідж привітного північного обивателя, який полюбляє носити робітничий одяг
У п’ятницю, 18 червня, за три дні до відставки Стармера, Енді Бернем здобув перемогу на довиборах в окрузі Мейкерфілд зі значною перевагою. Він набрав 54,8% голосів, випередивши Роберта Кеньона з правої партії Reform UK, який отримав 34,5%.
Вибори в Мейкерфілді були ініційовані минулого місяця, коли тодішній депутат від Лейбористської партії Джош Саймонс склав повноваження, щоб звільнити місце в парламенті для Енді Бернема та відкрити йому шлях на посаду прем’єр-міністра.
Джон Тонг, професор політології Ліверпульського університету, називає просунення успішного мера Великого Манчестера в лідери уряду «величезним підвищенням». За його словами, депутати-лейбористи заплющують очі на цю прогалину, тому що дуже сильно бажають «реабілітуватися перед своїми виборцями».
Однопартійці Енді Бернема вважають, що він зможе відновити зв'язки із виборцями, які віддалилися від лейбористів в останні два роки. За висловом Джона Тонга, мер Великого Манчестера – це «людина, яку важко не любити». Але він успадкує економіку, що стагнує, черги до медзакладів, проблеми з мігрантами та інші проблеми, з якими навряд чи зможе впоратися краще за досвідченішого Стармера.