Верховна Рада на цьому тижні в першому читанні ухвалила законопроєкт №16011, який змінює підходи до приватизації державного майна. Депутати вважають, що він має посилити інституційні можливості Фонду державного майна (ФДМУ) та пришвидшити приватизацію. За словами автора документа, народного депутата Олексія Мовчана, законопроєкт також потрібний для отримання чергового траншу в межах програми DPO Світового банку «Робочі місця в Україні та зростання приватного сектору».
ФДМУ матиме додаткове джерело фінансування: переможці приватизаційних аукціонів сплачуватимуть збір у розмірі 5% ціни об'єкта; підготовкою активів до продажу зможе займатися окрема уповноважена державна компанія; поріг великої приватизації планується підвищити з 250 млн грн до 1 млрд грн; обсяг інформації про пакети акцій і частки менше 50% статутного капіталу скоротиться.
Ініціатори змін обіцяють більш професійну підготовку об'єктів, скорочення термінів приватизації та зростання надходжень до бюджету без збільшення видатків.
Але Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради звернуло увагу, що запропоновані норми не підкріплені фінансово-економічними розрахунками. Питання викликає і розширення повноважень ФДМУ: він буде управляти компанією, яка готує об'єкти до продажу, та одночасно розпоряджатися коштами нового спеціального фонду приватизації, який поповнюється за рахунок платежів покупців держактивів.
Mind у межах циклу публікацій «Upgrade держмайна» розбирався, як законопроєкт змінює систему приватизації та які ризики із цим пов'язані.
Однією з ключових змін є нова модель фінансування Фонду держмайна. На фінансування ФДМУ ув державному бюджеті на 2026 рік передбачено близько 1 млрд грн. Законопроєкт пропонує додати ще одне джерело: переможець аукціону платитиме додатковий збір за підготовку об'єкта до продажу в розмірі 5% ціни лоту, але не більше 1000 мінімальних зарплат – близько 8,6 млн грн.
Якщо об'єкт готував до приватизації сам ФДМУ, надходження будуть спрямовані до окремого спеціального фонду приватизації. Він буде призначений для фінансування заходів, пов'язаних з управлінням державним майном та приватизацією, і для виплати винагород співробітникам Фонду держмайна – до 100% їхнього посадового окладу на місяць.
При цьому використовувати кошти спеціального фонду можна буде лише після того, як Верховна Рада ухвалить річний звіт про виконання державного бюджету та в порядку, визначеному ФДМУ. Якщо підготовкою об'єкта займалася уповноважена державна компанія (докладно про неї нижче), платіж отримає ця структура.
Головне науково-експертне управління Ради у своєму висновку зазначає, що всі кошти від приватизації мають надходити до державного бюджету, а органам влади заборонено створювати позабюджетні фонди. Отже, запропонована модель потребує додаткового обґрунтування.
Є і практична проблема. Якщо аукціон не відбудеться, то новий збір не надійде, адже переможця, який має сплатити додаткові 5%, немає. Але ж підготовка об'єкта до продажу (витрати) уже відбулася. Приклад – підприємство «Сумихімпром», яке держава намагалася продати тричі: останній аукціон, призначений на 13 жовтня, не відбувся.
Ще одне нововведення – окрема структура, яка за дорученням ФДМУ готуватиме об'єкти до приватизації: займатиметься технічною та іншою документацією, забезпечуватиме реєстрацію прав на нерухомість, проводитиме аудит і маркетингові заходи.
Це буде уповноважена компанія, яка на 100% належить державі та перебуває у сфері управління фонду. Її визначить Кабінет Міністрів за поданням ФДМУ. Чи це буде нова структура або вже наявна державна компанія, законопроєкт не уточнює.
ФДМУ та уповноважена компанія укладатимуть договір, у якому визначать завдання та порядок підготовки об'єкта. У цьому випадку збір у розмірі 5% ціни проданого активу надійде від переможця аукціону не Фонду держмайна, а саме цій компанії – як оплата за виконану роботу.
Депутати пояснюють, що чинні норми не визначають статус таких уповноважених виконавців, їхню відповідальність за результат та порядок оплати наданих послуг.
Проте законопроєкт закриває ці прогалини лише частково: статус компанії і перелік її завдань прописано, але тарифи на послуги та конкретні вимоги до звітності про здійснену роботу не встановлено. До того ж Головне експертне управління зазначає, що чинне законодавство вже дозволяє залучати суб'єктів господарювання до підготовки об'єктів малої приватизації, і називає ідею створення окремої уповноваженої структури «дискусійною».
Крім того, законопроєкт не містить докладних умов використання коштів уповноваженою компанією та того, як саме вона має звітувати про них. Це створює питання прозорості розрахунків між державою, виконавцем і покупцем. Ну і нагадуємо: якщо аукціон не відбудеться, то як покриватимуться витрати компанії?
Є й інші суперечливі моменти. Конкурсний відбір компанії не передбачено, а оплата її послуг прив'язана до ціни продажу об'єкта, а не до конкретних KPI. Крім того, ФДМУ одночасно братиме участь у визначенні виконавця, управлятиме уповноваженою компанією та погоджуватиме з нею умови договору.
Окреме питання стосується участі співробітників уповноваженого виконавця в управлінні підприємствами, які виставляють на приватизацію. Законопроєкт не дає ФДМУ безумовного права призначати їх виконувачами обов'язків керівників. Він передбачає, що договір з уповноваженою компанією може містити умову про залучення її працівників до виконання обов'язків керівника підприємства, що підлягає приватизації. Але й така можливість потребує чітких правил, оскільки може створювати конфлікт інтересів між підготовкою активу до продажу та управлінням ним.
Зміняться й умови продажу об'єктів. По-перше, поріг великої приватизації пропонується збільшити з 250 млн грн до 1 млрд грн балансової вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності підприємства. Зокрема, для пакетів акцій і часток має враховуватися відповідна їм частина вартості активів господарського товариства.
По-друге, перелік об'єктів приватизації пропонується розширити за рахунок державних і комунальних установ, організацій і закладів.
Отже, частина об'єктів із вартістю активів від 250 млн до 1 млрд грн перейде з категорії великої приватизації до малої. Їх продаж буде відбуватися за простішою процедурою, розрахованою на коротші строки.
Для великих об'єктів діє багатоетапний порядок: перелік державних підприємств, що підлягають приватизації, затверджує Кабмін, а до підготовки об'єктів можуть залучатися радники, відібрані за результатами конкурсу. Мала приватизація влаштована інакше: перелік відповідних об'єктів формує ФДМУ, а продаж проходить через електронні аукціони. В умовах воєнного стану аукціон щодо таких активах проводиться через 5–20 робочих днів після публікації інформаційного повідомлення. Якщо торги не відбулися, фонд може оголосити повторний аукціон зі зниженням стартової ціни на 50%.
Автори законопроєкту не пояснюють, чому вибрали саме поріг у 1 млрд грн, а не, наприклад, 2 млрд грн, і не наводять аргументів щодо необхідності його підвищення.
При цьому зміна межі між малою та великою приватизацією означає, що активи значної вартості продаватимуться за спрощеною процедурою. Однак такі зміни потребують належних запобіжників, щоб не допустити порушення інтересів держави та забезпечити продаж за прийнятною ціною.
Критичні запитання виникають і до перехідних положень законопроєкту. Одна з норм передбачає збереження колишнього порядку для об'єктів, про приватизацію яких уже ухвалено рішення. Інша ж зобов'язує Кабмін виключити з переліку об'єктів великої приватизації підприємства з вартістю активів менше ніж 1 млрд грн. Як ці дві норми мають бути синхронізовані одна з одною – незрозуміло.
Частина поправок стосується розкриття інформації про об'єкти приватизації для покупців. Зараз під час продажу пакета акцій чи частки в капіталі підприємства ФДМУ публікує відомості про нього, у тому числі дані про продукцію, нерухомість та земельні ділянки, екологічну інформацію.
Законопроєкт передбачає, що при приватизації пакетів акцій або часток розміром менше 50% статутного капіталу, обсяг даних, що розкриваються, скоротиться. З інформаційного повідомлення буде виключено:
При цьому ФДМУ продовжить розкривати інформацію про чисельність працівників підприємства, а також основні показники його діяльності за три роки та останній звітний період.
Важливо, що значення має саме розмір пакету акцій, що продається, а не загальна частка держави в компанії. Наприклад, якщо держава володіє підприємством повністю на 100%, але виставляє на продаж лише 30% його акцій, фонд публікуватиме інформацію в обмеженому обсязі.
У підсумку покупцю доведеться ухвалювати рішення, спираючись на менший обсяг офіційних даних. При цьому відомості про земельні ділянки, нерухомість та екологічні ризики можуть мати істотне значення для оцінки фінансового стану підприємства й визначення справедливої ціни його акцій – незалежно від розміру частки, що продається.
Учасникам аукціонів доведеться або самостійно збирати відомості, що може збільшити витрати на перевірку активу та знизити інтерес до нього, або закладати додаткові ризики в ціну. В останньому випадку держава може одержати за пакет менше, ніж могла б отримати за більш повного розкриття інформації.
Законопроєкт пропонує дати Кабміну можливість передавати корпоративні права держави в господарських товариствах в управління компанії, яка на 100% належить державі. Така компанія набуде частину повноважень органу управління, а окремі функції залишаться в суб'єкта управління державним майном (ФДМУ). А щоб компанія не могла самостійно продати передані їй державні корпоративні права, законопроєкт вимагає отримання дозволу Кабміну на відчуження.
Автори законопроєкту не пояснюють, навіщо взагалі потрібна така модель передачі корпоративних прав і як вона пов'язана з приватизацією. Відкритими залишаються й інші питання: чи управлятиме корпоративними правами та сама компанія, що готує активи до продажу, які саме підприємства будуть передані їй і за якими критеріями, а також перед ким і як вона звітуватиме.
Втім, суть зрозуміла: між державою як власником і потенційним об'єктом приватизації з'являється ще один посередник. Якщо функції ФДМУ, профільних органів та уповноваженої компанії будуть розмежовані недостатньо чітко, рішення щодо конкретного підприємства (наприклад, про продаж пакету акцій) будуть розподілені між кількома структурами. Це може розмити відповідальність за управління активом, його підготовку до приватизації та ускладнити контроль за ефективністю цих процесів.
У 2025 році приватизація принесла державному бюджету 3,38 млрд грн – план становив 3,2 млрд грн. За січень – вересень 2026 року надходження від приватизації та безпосередньо пов'язаних із нею процесів становили близько 1,61 млрд грн за річного плану 2 млрд грн.
Як розказав в інтерв'ю Mind голова ФДМУ Дмитро Наталуха, усі ці надходження забезпечила мала приватизація: за дев'ять місяців 2026 року держава не продала жодного стратегічного об'єкта. Це показовий результат, враховуючи, що продаж великих підприємств потребує складнішої підготовки та потенційно може залучити інвесторів із суттєвими фінансовими ресурсами.
Законодавчі поправки можуть змінити окремі етапи приватизації та спростити доведення активів до продажу, але при цьому не гарантують успішну їх приватизацію. Головними перешкодами залишаються бойові дії, руйнування інфраструктури та виробництв, погіршення бізнес-клімату загалом.
Ба більше, низка норм законопроєкту №16011 здатна створити додаткові бар'єри. Скорочення інформації, що розкривається, може ускладнити оцінку інвестиційних ризиків, а перетин повноважень ФДМУ та підконтрольних йому структур – ускладнити визначення відповідального за управління підприємствами та результати приватизації. Якщо ці питання не будуть врегульовані до другого читання, це може негативно вплинути на прозорість приватизаційних процесів і довіру потенційних покупців.
Зрештою, ефективність приватизації визначається не кількістю створених для неї структур і не швидкістю проходження формальних процедур, а тим, наскільки привабливі активи держава пропонує ринку, скільки інвесторів готові конкурувати за них і яку ціну вони згодні заплатити.
Тому законопроєкт №16011 варто розглядати як спробу вдосконалити механізм приватизації, але не як гарантію її прискорення. Однак чи конвертуються ці зміни в реальні інвестиції та додаткові надходження до бюджету, залежить насамперед від якості активів, зацікавленості бізнесу та спроможності української економіки створювати умови для довгострокових вкладень.