Агро

Гендиректор компанії «ТАС Агро»: «Порівнювати сьогоднішню кризу з блокуванням портів у 2022-му – некоректно»

Олег Заплетнюк – про динаміку попиту на агропродукцію, оптимізацію бюджетів і перспективи «реанімації» галузі після відкриття морського експорту

(Фото: Кирило Чуботін/Mind)

Аграрний ринок України функціонує в умовах безпрецедентного зниження експортного потенціалу, зумовленого атаками на глибоководні чорноморські порти. Альтернативні маршрути не стали панацеєю. Відтак на обрії – вимушена зміна структури посівів на користь більш маржинальних культур та розвиток внутрішньої переробки, жорстка економія та переформатування логістичних ланцюжків. І все це – на тлі критичного виснаження фінансових резервів галузі.

Як за таких умов вижити агропідприємцю і кому це дається складніше – великому, середньому чи малому бізнесу? Mind у межах проєкту «Незламний аграрний» поспілкувався з генеральним директором «ТАС Агро» Олегом Заплетнюком. Говорили серед іншого про скорочення витрат на добрива, насіння й ЗЗР, перспективи весняної посівної-2027, можливості кредитуватися під «парасолькою» групи «ТАС» і релевантність підтримки аграріїв з боку держави.

Про експортну кризу

– До блокування морського експорту «ТАС Агро» активно розвивала власний трейдинг зернових та олійних культур. Наскільки скоротилися ваші експортні поставки у липні–жовтні 2026 року порівняно з тим же періодом 2025-го? Який обсяг продукції від запланованого не вдалося вивезти та яких саме культур? І чи доводиться переглядати контракти із зовнішніми покупцями?

– Криза дуже вплинула на експортні поставки. Цьогоріч компанія «ТАС Агро» фактично не експортувала пшеницю, хоча в цей же період минулого року експорт відбувався доволі активно. У вересні-жовтні 2026-го ми експортували лише 10 000 тонн ріпаку на західний кордон у вигляді сировини. Хоча загалом ріпаку зібрано близько 46 000 тонн.

Ріпак – саме та культура, яка генерувала ліквідність: вона першою збиралась, була привабливою в ціні, і продавали ми її завжди першою. Частину потоків сьогодні переорієнтовано на толінгову систему.

По соняшнику зараз вирішуємо питання експорту: це може бути як продукція, так і толінгова модель (давальницька переробка) експорту олії й продуктів переробки.

Якщо говорити про сою, то її було продано за форвардними контрактами усередині країни.

Нам не вдалося експортувати 120 000 тонн пшениці (продано лише 4000 тонн). З поточною логістикою, навіть якщо везти на потенційні ринки – наприклад, у Францію, куди ми поставляємо продовольчу пшеницю, все одно логістика коштуватиме $80-100 за тонну (при собівартості пшениці – $146/тонну). А продавати нижче собівартості не бачу сенсу.

Вже поїхала до покупців перша партія кукурудзи – 10 000 тонн, але врожай ще збирається. Проте, ми маємо законтрактовану кукурудзу на зиму – 50% усього обсягу вже продано на західний кордон. Але поставки триватимуть у період грудня-лютого і навіть можливо зачеплять березень-квітень 2027 р. – з огляду на те, що наразі відбувається на західному кордоні. Якщо не буде змін на краще, то кукурудза їхатиме довго.

Якщо підсумувати: від нашого попереднього плану експортні поставки по всім культурам впали на понад 60% порівняно з 2025 роком. За цих умов ми переорієнтовували модель: вирішували, які культури продаємо першочергово, що залишаємо і що пакуємо. Станом на сьогодні 40% виконання нашого плану експортних поставок покриває ріпак і соя.

Щодо перегляду умов співпраці з зовнішніми покупцями, то тут була зворотна ситуація. Більшість укладених форвардних контрактів передбачали поставки через порти Великої Одеси. Тому або партнери самі дефолтили їх, або нам вдавалось домовитись про реструктуризацію логістики: ми залишали контракт на рівні фіксованої ціни, але переорієнтовували логістику на Дунай чи західний кордон.

– І як змінилася вартість логістики на тонну продукції порівняно з традиційними морськими перевезеннями через чорноморські порти?

– Наразі вона змінилася колосально: $80-100/тонну, залежно від культури. Навіть у дунайських портах така вартість. А ще потрібно довезти туди товар. Але й на Дунаї не все так чудово, як здається: черга у 70 суден, низький рівень води. А атаки в нейтральних водах чи водах Румунії й Болгарії одразу генерують підвищення ставок на фрахт, страхування тощо.

Дунай раніше був ключовим альтернативним шляхом для пшениці й кукурудзи, але логістика наразі там дуже складна й дорога.

Якщо говорити мовою цифр, то за жовтень 2025 року Одеса проекспортувала 3,5 млн тонн, західний кордон (залізниця + автотранспорт) – 273 000 тонн, а Дунай – лише 60 000 тонн. Станом на жовтень 2026 р., за даними УКАБ, Одеса проекспортувала тільки 158 000 тонн, Дунай – 842 000 тонн, а західний кордон – 1,1 млн тонн.

Як бачимо, в Україні кардинально змінився формат експорту: він доволі розподілений. Але все ж більша ставка робиться на західний напрямок, бо кордон можна перетнути і залізницею, і автотранспортом. Автотранспорт переважно використовують агрокомпанії, які зосереджуються на заході країни (Львівська обл., Волинь, Рівненщина), і вони можуть знайти покупця навіть на кордоні – під невеликі партії товару.

Щодо «ТАС Агро», то у нас найближчий до кордону – Західний кластер (Вінницька область), але автологістика виходить вкрай дорога. Наразі дизель по 100 грн/літр, а до блокування портів був 52 грн/літр. Проте, для нас західні сухопутні маршрути все ж прийнятніші, ніж дунайські порти.

Якщо нам везти пшеницю через дунайські порти до Констанци, то логістика «з’їсть» $80-100 на тонні (дорога залізницею/автотранспортом з Вінниці, оплата баржі, завантаження й розвантаження з баржі).

Якщо говорити про західний сухопутний кордон – треба везти до кінцевого споживача (це ті ж самі $80-100, залежно від відстані). Тобто, паритет цін по логістиці за обома напрямкам більш-менш співмірний і однаково не надто привабливий.      

Наприклад, логістика залізницею такої високомаржинальної культури як ріпак, яку нам вдалося законтрактувати з Німеччиною (поставка кінцевому споживачу на завод) – рахується, на відміну від пшениці, логістика якої не окупається ні по Дунаю, ні через західний кордон. Таким чином маржа ріпаку дозволяє із прибутком експортувати його до Європи – на відміну від пшениці.

Можна порахувати олію, хоча там теж безліч питань. Але закритість портів Великої Одеси – лише один з елементів глобальної проблеми, яка існує на сьогодні. Є складнощі із залізничною інфраструктурою, тепловозами, яких все менше через обстріли, тощо. На західному кордоні теж є обмеження: вагони можуть їхати майже місяць. Усе це в комплексі створює сьогоднішню проблематику.

– Чи вистачає власних елеваторних потужностей для накопичення продукції, яку поки не вдається реалізувати – зважаючи на раніше озвучені плани оптимізації елеваторної мережі?

– Власних елеваторних потужностей у нас достатньо. Ми почали інтенсивніше використовувати полімерні рукави для пшениці та частково – кукурудзи ще до настання кризи. Також тестуємо модульні зерносховища як додатковий варіант зберігання пшениці, адже розуміємо, що вона експортуватиметься останньою. Спочатку продаємо ріпак, сою, потім – соняшник і кукурудзу.

Щодо планів з оптимізації елеваторної мережі, то вони справдились. Ми купили елеваторний комплекс потужністю 60 000 тонн у Черкаській обл. Це дозволило закрити чотири наших неефективних елеватори – наразі вони законсервовані й чекають продажу. Щоправда, один із них ми розконсервували, бо був запит з ринку на оренду таких потужностей.

Про ринкову кон’юнктуру

– Наскільки знизилися із липня-2026 закупівельні ціни на внутрішньому та зовнішньому ринках на основні культури, які вирощує «ТАС Агро», – пшеницю, кукурудзу, соняшник і ріпак, і як вони співвідносяться з цінами аналогічного періоду минулоріч?

– Якщо порівнювати, то у жовтні 2025 року пшениця в порту Одеси коштувала $218, а у жовтні цього року внутрішня ціна – $100-120, і це у кращому випадку. А ще треба її довезти до місця розвантаження. Якщо ми говоримо про вартість з місця (без вартості логістики), то пшениця коштує менше $90 – удвічі дешевше, ніж минулоріч.

Наприклад, соняшник заводи минулого року купували з місця (на Вінниччині) по $538 за тонну, а сьогодні вже по $284. Ріпак минулоріч на внутрішньому ринку був у межах $500-580/тонну, а сьогодні лише $320-350. Хоча тут слід розуміти, що в жовтні був слабший попит, бо заводи перейшли на переробку соняшника. Але місяць тому ціна була саме такою.

Якщо порівнювати із зовнішнім ринком – наприклад, у Франції ціна на ріпак сьогодні в межах $600, але туди його ще потрібно довезти.

По кукурудзі – базові ціни на CPT-терміналах у жовтні 2025 року становили $171-180, а на сьогодні це $100-105. Щодо сої, то на неї криза вплинула менше, бо тут є внутрішня переробка й реалізація. Але все одно 2025-го року в портах Великої Одеси її вартість за тонну була в межах $400 (якщо мова про експорт, то ціна становила $400-420, залежно від країни й покупця), а наразі – $320-330 з місця.

– Тобто, стабілізації не спостерігається, а новий врожай соняшнику й кукурудзи тисне на ціни внутрішнього ринку?

– Однозначно. Тому що частина заводів-переробників (єдиний покупець соняшника всередині країни), які мали б закуповувати продукцію – призупинили роботу, бо завалені сировиною/продуктами переробки і не можуть їх експортувати.

Ситуація зрозуміла: попиту немає, покупця немає, ціна повзтиме вниз. Зараз піде активний період збору кукурудзи: однієї з ключових експортних культур. Із тих 3,5 млн тонн, які було проекспортовано минулоріч, через Одесу пішло 90% обсягів саме кукурудзи. Зараз такої можливості немає, тому ціна теж падатиме.

Щодо сої й олійних культур – попит є, і ціна зберігатиметься на рівні $320, але певен, що поступово вона також просідатиме. Тобто, всередині країни ситуація патова.

Якщо відкриються порти Великої Одеси – за якийсь час все стабілізується. А до цього змін на краще чекати не слід. Але тут слід розуміти, що некоректно порівнювати сьогоднішню кризу й проблему з закриттям портів 2022-23 рр. Тоді всі країни хотіли допомогти Україні, чекали нашу продукцію – і дисонанс закритих портів дуже сильно вплинув на зовнішні ціни.

Цьогоріч за кордоном не надто хочуть, щоб українська продукція їхала до ЄС. І такого колосального розриву між відсутністю пшениці з Чорноморського регіону й зовнішніми чинниками немає. Тому що сьогодні у світі є війна в Ірані, проблема Ормузької протоки, і це все в комплексі чинить певний тиск на зовнішні ціни – у т.ч. на кукурудзу й пшеницю.

– «ТАС Агро» активно розвивала контрактну переробку олійних культур, однак згодом повідомляла про економічну невигідність цього напряму. У вересні 2026 року компанія заявила про плани частину врожаю ріпаку знову спрямувати на переробку з подальшим експортом. Чи вдалося реалізувати цей задум і які обсяги ріпаку й соняшнику переробляєте сьогодні? Наскільки переробка стала вигіднішою за експорт сировини в умовах нинішньої кризи?

– Плани реалізувати вдалося. Дійсно, на початку 2026 року «ТАС Агро» заявляла, що контрактна переробка олійних культур економічно невигідна, бо маржа на краші (рентабельність переробки олійних) впала до критичного мінімуму. І за рахунок не надто дорогої логістики було простіше продавати сировину на кінцевого споживача.

Зокрема, був величезний попит в ЄС на той же ріпак плюс доволі високі ціни на внутрішньому ринку на соняшник. Нинішнього сезону – це один з альтернативних шляхів експорту, і якщо везти з такою високою вартістю логістики тонну сировини чи 300-400 кг олії з тієї ж тонни сировини – очевидно, що простіше везти олію.

Якщо говорити про тонну ріпаку на експорт за $420 і тонну олії за $1200 – зрозуміло, цікавіше везти олію (хоча, тут є теж певні складнощі). Ми частково переробили ріпак: десь 60% у сировині перетворили на олію і вже експортували.

Щодо соняшника ще думаємо, у нас є певні домовленості з заводами. Можливо, буде якась комбінована модель: частина поїде як сировина, інша – як олія. Яка саме частка – зрозуміємо трохи згодом, бо сьогодні навіть великі заводи-переробники стоять через те, що заповнені олією, яку не можуть експортувати або вже немає де зберігати сировину.

– А якою є фактична маржинальність цього напряму і чи плануєте нарощувати його обсяги?

– Тонна олії з поточною логістикою, з експортом олії та шроту дає змогу заробити з гектару $480-500. Це наші планові бюджетні цифри. При плановій врожайності – 3,5 т/га, переробка дає змогу виконати бюджет (зокрема, по ріпаку). Якби переробки не було, то показники нашого бюджету впали б на $100-120 на тонні. А переробка дає можливість отримати ці $100-120. 

Щодо планів нарощування обсягів – якщо заводи-переробники працюватимуть, то так. Бо ті, які сьогодні ще в робочому стані – час від часу піддаються російським атакам.

Є плани диверсифікувати олійні культури: якась частина поїде на переробку, інша – на сировину. Якщо ситуація буде такою ж, як сьогодні, то одним із варіантів стане переробка. У разі відкриття чорноморських портів – внутрішні ціни стабілізуються, адже з’явиться експортне вікно, продукція буде експортуватися і, відповідно, покращаться внутрішні ціни в Україні.

Про оптимізацію бізнес-процесів

– Як експортна криза й дефіцит обігових коштів вплинули на осінню посівну та підготовку до весняної кампанії 2027 року?

– Якщо раніше в структурі собівартості пальне було в межах 6-8%, то наразі воно в агровиробництві вже в межах 16-18%. Це з урахуванням поточної ціни, складності доставки тощо.

Собівартість осінньої посівної була більшою, але ми посіяли плановий обсяг ріпаку та озимої пшениці – 24 000 га пшениці й майже 14 000 га ріпаку. Якась частина ріпаку через посушливі погодні умови можливо перейде на соняшник, але це невелика кількість. Загалом усе заплановане по осінніх посівах виконано.

Стосовно ґрунтообробки теж рухаємося за планом, паралельно оптимізуємося в деяких моментах і не робимо зайвих проходів, які могли собі дозволити при нижчій собівартості.  

Щодо весняної посівної-2027 – будемо сіяти все, згідно наших планів. Очевидно, що переглядатимуться норми азотних добрив, якісь додаткові проходи для економії пального. Ми поставили на паузу значні інвестиції, які раніше планувалися, але відмовлятися від посіву не будемо. Хоча на ринку є компанії, які вже не посіяли пшеницю чи не сіятимуть певні культури навесні.

Проте, я не бачу в цьому сенсу: адже навіть при всіх труднощах і складній логістиці в агрогалузі можна мінімізувати втрати або заробити. Бо якщо просто залишити поля «під паром», то аграрій автоматично несе $200/га витрат на оренду землі. До того ж, потрібно щось робити на ній, аби все не заросло бур’янами. І в комплексі це буде $300-350/га збитку, в той час як можна спробувати щось посіяти та вийти хоча б на невеликий прибуток.

– Раніше компанія планувала скоротити частку кукурудзи в сівозміні до 12%, віддаючи перевагу маржинальнішим культурам. Чи виправдалася така стратегія та чи плануєте подальші зміни?

– Дійсно, був такий план і ми скоротили частку кукурудзи цьогоріч до 12,4%. Натомість у нас було багато соняшника, ріпаку та сої – понад 30% усіх посівних площ. Саме ці три культури дозволяють нам генерувати виручку.

І якби нормально працювали чорноморські порти та були середньозважені ціни, то це був би рекордний фінансовий результат для компанії за всю історію існування. Адже цьогоріч гарна врожайність соняшнику й рекордна – ріпаку: найвищу врожайність отримав наш Вінницький кластер – 4,4 тонни/га на площі 4105 га. Тобто, є величезні обсяги, але зовнішні чинники, логістика, собівартість тощо вносять жорсткі корективи.    

Коли у 2023 році планували структуру посівних площ на п’ять років вперед – ми розуміли: якщо один раз відбулось закриття портів, то такі сценарії можуть повторитися. І один із ключових ризиків, які ми бачили для себе – це великі обсяги кукурудзи, дохідність якої прямо залежить від портів. Пшениця залежить так само, але її слід рахувати з ріпаком у парі, бо пшениця – це ключовий попередник під ріпак.

Тому ми не розганялися з посівними площами кукурудзи: їх було небагато, а 2027 року буде ще менше. Думаю, з 12% зменшимо частку до 5%. Якщо буде дозволяти сівозміна (без погіршення ґрунтових умов та умов захворюваності, які можуть приносити чергування неправильності сівозміни) – ми скоротимо кукурудзу до мінімуму, десь в межах 5%. І так будемо рухатися до моменту, поки не покращиться ситуація з портами Великої Одеси.

– Ви сказали, що доведеться скорочувати азотні добрива. В яких масштабах, і чи треба зменшувати витрати на насіння й ЗЗР? Наскільки подібні рішення можуть вплинути на врожайність наступного сезону як у «ТАС Агро», так і загалом по галузі?

– Основні споживачі азоту – пшениця, ріпак і кукурудза, якої небагато. Для пшениці ми використали сценарій більш песимістичної врожайності – не планові 6,5 тонн, а 5,8 тонн, які дозволяють при меншій кількості (на 30%) азотних добрив зекономити. Тобто, по пшениці азотна група поки буде меншою орієнтовно на 30%.

Ми не використовували осінні внесення, які зазвичай робимо на пшеницях – відповідно, в комплексі норма буде меншою на 30%, але прогнозована і менша врожайність. І це мало б зберегти певний паритет. Ми не розраховуємо на відкриття портів і в моделюванні свого бюджету на 2027 рік урахували цей нюанс. Тобто, моделюємо витрати й дохідність, виходячи саме із чинника закритих чорноморських портів. 

Економія на насінні й ЗЗР може кардинально вплинути на врожайність. Але багато хто з аграріїв йтиме на такі кроки. Хоча ми не бачимо в цьому сенсу, бо собівартість насіння й ЗЗР неспівставні з тим впливом, який має на кінцевий результат оригінальне насіння, якісні та перевірені ЗЗР. Звісно, можна зекономити $10-20 на ЗЗР, повністю перейшовши на генерики, але негативний вплив може бути значно вищим.

Те ж саме стосується й насіння. Купувати якесь «сіре» насіння, неоригінальне й економити $30-40, а потім не добирати тонну врожайності по кукурудзі – не бачу сенсу. Наша технологія до сьогодні була і так вкрай ощадливою: ми мали частину генериків і частину оригінальних продуктів. Тому не робитимемо якихось різких рухів.

Проте, агрокомпаніям (особливо малим і середнім), які не можуть знайти обігових коштів і в яких немає варіантів, як рухатися далі – не буде іншого виходу і вони економитимуть на всьому.

Наприклад, на посівних площах: цьогоріч багато хто вже не сіяв ріпак, бо це дорого. Багато аграріїв не посіяло пшеницю: нормальної ціни немає, і фермер не здатен самостійно її експортувати. А продавати всередині країни по 4000 грн/тонну ніхто не хоче. Тому, ризики для агрогалузі величезні.

Якщо не буде змін щодо портів у короткостроковій чи середньостроковій перспективі – уся галузь опиниться в скрутній ситуації, і врожай наступного року під великим питанням.

Якщо порівнювати 2022 рік (початок великої війни) і сьогодення – то коли закрили порти вперше, всі на ринку мали значну «подушку ліквідності», бо в 2021-му була велика врожайність і рекордні ціни (наприклад, кукурудза торгувалася по $320/тонну). Аграрії заробляли по $1000 чистого прибутку на ріпаку й соняшнику. Відповідно, 2022 рік було простіше пройти для багатьох.

Не можна сказати, що 2023-25 рр. були поганими, але вони були менш результативними з точки зору дохідності, ніж 2021-й. Відповідно, ліквідності менше – і в 2026 році вона в багатьох може просто закінчитися.

– В інтерв'ю Mind у вересні міністр агрополітики Тарас Висоцький зазначив, що навіть після розблокування портів для повноцінного відновлення морського експорту знадобиться щонайменше два місяці. І уже в листопаді аграріям треба ухвалювати остаточні рішення щодо весняної посівної 2027 року. Чи погоджуєтеся, що критичний термін для відновлення експорту фактично настає вже наприкінці осені, а не в лютому-2027?

– Щодо повноцінного відновлення морського експорту після розблокування портів, то я певен, що реалістично знадобиться півроку. І чим довше вони будуть закриті, тим довшим стане цей період, бо перехідні залишки кукурудзи та пшениці постійно накопичуються.

Стосовно ухвалення остаточних рішень щодо весняної посівної-2027, то я згоден з міністром. В агрогалузі є маркетинговий рік, є агросезон, і до лютого вже має бути підготовлений ґрунт, зібрано попередні культури. Тому в лютому приймати рішення некоректно: вже сьогодні слід розуміти, яка ліквідність, що посіяно, що можна прогнозувати, який є запас обігових коштів і що можна планувати на весну, виходячи з поточної ситуації.

Дехто думає, що завтра відкриються порти – і все запрацює, як раніше. Але це не так: при поточних перехідних залишках пшениці й кукурудзи, аби все проекспортувати – треба навіть не півроку, а більше.

У нас тільки пшениці понад 26 млн тонн та кукурудзи – в межах 25-28 млн тонн, сумарно це більше 50 млн тонн експорту. При поточному сумарному експорті в 2,1 млн тонн на місяць – щоб проекспортувати увесь цей обсяг, знадобиться більше року, якщо порти на Чорному морі будуть закритими.

Навіть якщо вони скоро відкриються – не слід забувати, що є пошкоджена інфраструктура. До того ж, перший період часу значна кількість суден боятимуться заходити в українські порти через ризики повторних обстрілів. Лише коли зрозуміють, що чорноморський маршрут знову безпечно працює – почнуть курсувати в повному обсязі.

– Якими можуть бути наслідки подальшої блокади для посівних площ, обсягів агровиробництва, зайнятості й суміжних галузей? І чи позначиться це на цінах готових харчових продуктів?

– Ті, в кого немає ліквідності – просто збанкрутують і не будуть фізично сіяти. Багато хто вже не посіяв. Є прогноз зменшення посівних площ озимої пшениці й озимого ріпаку на весну 2027 року. Кукурудза – важка культура, тому певен, що буде сильне скорочення в площах.

Спрогнозувати важко, скільки саме – але, думаю, десь 20% від загальної площі не досіють. І чим довше буде ця несприятлива ситуація – тим швидше збільшуватимутьсь площі недосівів.

Аграрії перейдуть на посів ліквідних культур – наприклад, соняшника. І то це стосуватиметься тих, хто зможе й матиме ліквідність й обігові кошти, аби посіяти той же соняшник. Можливо, частково сіятимуть сою.

Загалом, поки ми не можемо усвідомити масштаб проблеми подальшої блокади чорноморських портів. Бо не розуміємо, яка кількість грошей є у середніх і малих фермерів на весняну посівну, а саме вони складають основу агровиробництва в Україні.

Якщо керівництво 10 великих агрохолдингів можна при зустрічі запитати про плани на весну (і мабуть, у них плани незмінні), то по основній масі малих і середніх фермерських господарств зробити зріз дуже складно. Зокрема, вкрай важко на півдні країни, де мультиплікується складна ситуація з посухою, і тому там не можна зібрати великий врожай. До того ж, там високі воєнні ризики.

Чорноморські порти – основні експортні ворота України. І чим довше вони будуть закриті, тим більше галузей від цього страждатиме. Наприклад, ті ж виробники вагонів раніше морем завозили метал, а зараз це неможливо, бо морські шляхи не працюють не лише на експорт, а й на імпорт. Відповідно, дана галузь стагнує, як і багато інших. Також страждатимуть – за ланцюговим принципом – і дистриб’юторські компанії: техніка, насіння, добрива та ЗЗР, банківська сфера, лізинг тощо.                     

Щодо внутрішніх цін на продукти – вони збільшуватимуться, бажаючих продавати пшеницю по $130 (нижче собівартості) немає. Відповідно, є дефіцит сировини, вартість енергоносіїв та праці, які теж зростають. І це все має прямий вплив на кінцевий продукт.

Простий приклад: сьогодні у нас проблема з електропостачанням. Звісно, виробник включає дизельний генератор. А вартість 100 грн/літр пального значно збільшує собівартість, бо енергетична складова в будь-якому виробництві є найдорожчою – це 60-70% всієї собівартості.

Наразі на ринку є величезний дефіцит виробничих професій, і тому агрокомпанії змушені підвищувати зарплатню, бо за профільні кадри йде жорстка боротьба.

Наприклад, у 2023 році у «ТАС Агро» механізатор отримував $280 на місяць, а зараз – майже $1000, а наступного року ця цифра ще зросте. І чим довше ми перебуватимемо в цій турбулентності й відсутності якісного фахового персоналу, тим ці витрати множитимуться в рази.

Тому на внутрішні ціни більше впливають зовнішні чинники: вартість енергоресурсів, відсутність персоналу тощо.

Про держпідтримку

– Наскільки загалом достатніми є вже ухвалені державою заходи для підтримки аграріїв в умовах блокування експорту?

– Глобально, з того, що ухвалив уряд (і я був одним з тих, хто лобіював це питання як член Президії УКАБ) – це закон, який дає пріоритетне перевезення й експорт української рослинної олії залізницею (вагонами й цистернами). Він дещо посилив валютну виручку, яка змогла заходити, бо це дороговартісний товар. Але в структурі залізничних перевезень на західний кордон олії займають лише 6%.

Якщо говорити про скасування мита за олійні культури – це може мати сенс для дрібних виробників, які не в змозі експортувати самі – відповідно, вони завжди продають на трейдерів, і там вже є питання актуальності цього мита.

Ключове питання, яке уряду сьогодні слід вирішувати – це логістика. Росіяни системно вибивають наші тепловози і в якийсь момент їх може не стати взагалі. Є питання залізничної інфраструктури, яка теж постійно потерпає, є питання захисту певних об’єктів тощо. І держава повинна знайти шляхи, як забезпечити залізницю, щоб український експорт не зупинявся.

Також слід дивитися на варіанти пільгового кредитування: наприклад, держпрограма «5-7-9». «ТАС Агро» під неї не підпадає, бо цей формат лише для середніх і малих підприємств з річним оборотом до $50 млн. Хоча можна було б дещо розширити планку учасників (по виручці за рік), щоб дати змогу більшій кількості компаній кредитуватися за цією формулою. А також збільшити обсяг фінансування до $200/га (тобто, вдвічі).

Але загалом, на мою думку, досить непогана програма в користуванні. Бо $2 млн на дорозі не валяються, і за поточних кризових умов багато кого ці кошти можуть врятувати від банкрутства. Звісно, для таких великих компаній як «ТАС Агро» – це мізер, бо у нас фонд загальної заробітної плати на місяць складає $1,5 млн. Відповідно, $2 млн глобально нам не допоможуть. Але навіть для середнього виробника з 20 000-30 000 га угідь – це цілком серйозні гроші, за які можна буде частково покрити витрати на весняну посівну.

На мою думку, слід переглядати програми субсидування для малих і середніх підприємств. Адже багато хто з них не має тієї ж застави або критично потребує обігових коштів. Відповідно, ці програми уряд має передивлятися (об’єм інвестицій, обігові кошти).

Проте, тут постає інше питання: як передивлятися, якщо є дірка в бюджеті у $70 млрд? Тому певен, що активно субсидувати агрогалузь не вийде. І першочергово слід зрозуміти, як стратегічно втриматись і де знайти гроші для цього.

– Які додаткові рішення держави вважаєте першочерговими – підтримку кредитування, компенсацію логістичних витрат, розширення експортних маршрутів, стимулювання переробки чи інші інструменти? І що з цього реально могло б допомогти не лише великим компаніям, а й малим та середнім господарствам?

– Якщо говорити про стимулювання переробки, то слід розуміти, що на побудову заводу піде два роки (в кращому випадку). І поки його побудують, можливо не буде в ньому сенсу, бо фермери нічого не посіють.

Також важливе завдання – забезпечення обігових коштів для малих, середніх і навіть великих підприємств. Можливо, перегляд ставки кредитування під заставу вартості майна – зараз коефіцієнт становить 0,8. Тобто, вартість заставного майна треба приводити до ринкової ціни або збільшувати, щоб фермер міг отримати більшу суму компенсації.

Будь-яке рішення держави має бути націлене на підтримку малого, середнього й великого агровиробника і забезпечення його обіговими коштами. Це можуть бути дешеві кредити, збільшення обсягів фінансування чи якісь пільгові податкові періоди тощо.

Проте, держава робить протилежні речі: наприклад, коли порти Великої Одеси вже було заблоковано, «УЗ» підвищила тарифи на перевезення на 30%. Хіба це можна назвати допомогою агровиробнику, коли логістика і без того наддорога?

– А чи потрібні прямі державні інтервенції – закупівля частини надлишків агропродукції до державного резерву для стабілізації цін і що заважає запровадити такий механізм?

– Я слабо вірю в якийсь державний зерновий резерв, який купуватиме в малого фермера продукцію за адекватними цінами. Це надто бюрократична історія і її складно реалізувати.

До того ж виникає питання – за які кошти держава купуватиме? Аби ефект був відчутним і ціни стабілізувалися – слід розуміти, який обсяг коштів здатна виділити держава (при виробництві соняшника 14 млн тонн в Україні).

Якщо взяти закупівельну ціну $400/тонна – потрібно $5,6 млрд на весь урожай соняшника. Навіть якщо візьмемо лише 30% обсягів – це $1,6 млрд, які державі потрібно десь «дістати» (і лише на те, щоб стабілізувати ціну). Це надтонке питання. І на мою думку, найближчим часом така історія не реалізується – в усякому разі, глобально.

Єдине, що може вирівняти ситуацію – коли значно зростуть обсяги експорту. Можливо, в Україні варто створити власний державний флот (хоча б 10 суден) – під супроводом військових, й експортувати нашу продукцію через Чорне море. Або ж розв’язувати питання дипломатичним шляхом – шукати домовленості по розблокуванню, задіювати Туреччину як посередника в переговорах.

Якщо говорити про реальні методи – давайте будемо переглядати принцип роботи залізничної логістики, а не просто накручувати тариф «УЗ», яка не надто ефективна сьогодні, на мою думку. Але коли налагодиться експорт в зрозумілих обсягах – все стабілізується само собою.

А ручне регулювання ринку – із закупівлею продукції по певній регульованій ціні, ні до чого доброго не призведе. На противагу – збереження ринкових умов, але посилення джерел експорту – це цілком реальні речі.  

– Уряд розподілив 20,8 млрд грн державних портфельних гарантій для розширення кредитування бізнесу, а НБУ підвищив коефіцієнт ліквідності сільгосппродукції як застави з 0,4 до 0,75 та збільшив допустимий строк кредитування під таку заставу до 18 місяців. Чи відчули ви практичний ефект цих рішень? Враховуючи, що група «ТАС» має також потужний банківський бізнес, наскільки ці зміни реально стимулюють банки кредитувати аграріїв під заставу зерна й зменшувати вимоги до додаткового забезпечення?

– «ТАС Агро» не користується цим інструментом: ми не отримуємо фінансування під заставу зерна, бо виробничо-експортний ланцюжок досить короткий (ми за пів року все продамо). Якщо отримуємо обігові кошти – то лише під заставу якихось реальних речей (елеваторів тощо). Відповідно, ця опція для нас не має сенсу.

Але загалом – інструмент цілком нормальний, дієвий. Особливо, для малих товаровиробників. Але чим довше буде період турбулентності – тим гірше. Бо прийде момент, коли не буде зерна під заставу – його просто не залишиться, а нового ніхто не посіє. 

Щодо банківського бізнесу групи «ТАС», то я не дотичний до цієї сфери – слід запитувати безпосередньо в Таскомбанку. У нас досить непогані ставки фінансування з іншими банками: Приват, Райффайзен, банк «Південний», також користуємося невеликими обсягами OTP-лізингу (для фінансування техніки в лізинг). До того ж, намагаємось кредитуватися лише під якісь інвестиційні речі.

Ми працювали з таким розрахунком, щоб кредитний портфель компанії не перевищував двохкратного розміру річного прибутку (за EBITDA). Відповідно, якщо захочемо і в нас буде скрутно з обіговими коштами – будемо шукати шляхи фінансування.

Якщо говорити про держпрограми, то тут слід розуміти, яка ставка фінансування. Якщо фінансисти не приносять мені пропозиції по держпрограмам – це означає, що там ставка значно вища, ніж та, яку маємо в комерційних банках у валюті. До того ж, українська держава 100% фінансує в гривні і, напевно, ця ставка фінансування мінімум 16%.

– А на яких умовах зараз доступні комерційні кредити поза держпрограмами і чи можна ще розраховувати на фінансування через форвардні контракти?

– Якщо є застава й фінансова звітність, яка зрозуміла й прозора для банку – то великим компаніям можна отримувати комерційні кредити поза держпрограмами. Зокрема, «ТАС Агро» такі кредити доступні.

Фінансування через форвардні контракти – це ризик, і багато хто з агровиробників уникає даної опції, тим паче коли ринок такий не стабільний в умовах нинішньої кризи. Агровиробник не розуміє, для чого йому форвардитися, якщо всередині країни і так є надлишок продукції, яку можна купити за доволі невисокими цінами.

Звісно, якусь частину (для забезпечення виробництва) форвардують: з мого досвіду є багато системних компаній, які зафорвардилися ще до закриття портів і тепер виконують свої зобов’язання – купують сьогодні соняшник по $500/тонну. Тобто, змога форвардитися є. Але питання – чи потрібно? Адже робити це доведеться за внутрішніми цінами. «ТАС Агро» може сьогодні зафорвардити той же соняшник по $300 за тонну, але за такою ціною віе нам не потрібен.

Форвардитися слід у висококонкурентних умовах, таких як були в 2024-25 рр. Тоді ми стабільно 30% продукції форвардили, бо це певне хеджування ризиків. Форвардитися за поточних умов – це самогубство, в усякому разі, для «ТАС Агро». Хоча компанія, яка не має обігових коштів і не знає, як продати свою продукцію, й не має джерел, де поповнити ці обігові кошти – прийде до виробника і запропонує продати йому соняшник по $300/тонну на наступний рік.

Відкрити повну версію на Mind