Українські зброярі створили лобі в Брюсселі: чи зможе UARM Hub домогтися рівних умов доступу до грошей ЄС
Днями у Брюсселі презентували UARM Hub – платформу, через яку українські виробники зброї хочуть спільно представляти свої інтереси в ЄС. Її завдання – домагатися рівних умов доступу до європейських оборонних програм, впливати на правила фінансування й закупівель, сприяти спільному виробництву та просувати зміни, необхідні українському ОПК.
Навіщо українським виробникам знадобилося постійне представництво в Брюсселі? Які бар’єри вже виявили дослідження UARM Hub? Чи допоможе платформа створювати спільні підприємства з європейськими партнерами? Які умови співпраці можуть обмежити права українських компаній на власні розробки? І що досі заважає українським виробникам експортувати зброю? Про ці та інші питання – в огляді Mind.
Хто стоїть за UARM Hub
Платформу офіційно презентували в Брюсселі 10 листопада. Через UARM Hub українські оборонні компанії хочуть представляти свої інтереси в ЄС. Ідея полягає в тому, щоб виробники мали не просто контакти з європейськими партнерами, а постійне представництво в Брюсселі, де ухвалюють рішення про оборонну політику, фінансування та закупівлі ЄС.
У Бельгії UARM Hub зареєстрували як неприбуткову асоціацію 30 вересня. Платформу заснували п'ять українських виробників оборонних технологій. Перелік цих п'яти компаній не розголошувався. Відомо, що більшість із них входять до Альянсу дронів Україна – ЄС (він створений за підтримки Єврокомісії в липні 2026 року). У Drone Alliance дев'ять українських учасників: Skyfall, Greentech Harvest, Tencore, Deviro, Vyriy Industries, Athlon Avia, TAF Industries, UForce та F-Drones.
«Проєкт заснували компанії з першої десятки найбільших в Україні за часткою виробництва та ефективності», – уточнює Мустафа Найєм, представник ради правління UARM Hub. Наразі він є єдиною публічною особою платформи. Саме Найєм представляв її на презентації в Брюсселі та пояснював, навіщо українській оборонній промисловості потрібна постійна присутність у Європі.
Мустафа Найєм – колишній журналіст, народний депутат VIII скликання та екскерівник Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України. Для оборонної галузі він не стороння людина: у 2019–2021 роках працював заступником генерального директора державного концерну «Укроборонпром», а згодом – заступником міністра інфраструктури. У 2023 році очолив Агентство відновлення, яке залишив у червні 2024-го.
Окремо в бельгійському реєстрі юридичних осіб зазначені троє керівників хабу: Марія Фролова, Думітру Німіґян та Діана Сідько. Усі троє зареєстровані як директори. За які саме напрями роботи вони відповідають, наразі також не розголошується.
Також відомо, що UARM Hub входить до ФРУ Дефенс (Всеукраїнського об'єднання організацій роботодавців авіаційної, космічної, ракетної, кораблебудівної та інших наукоємних галузей ОПК). У цій асоціації понад 700 оборонних підприємств, 380 технологічних компаній, 20 галузевих об'єднань.
Як зброярам зв’язатися з UARM Hub. Сайт платформи – uarm.tech – поки що на етапі запуску. Зараз команда хабу пропонує українським виробникам звертатися електронною поштою [email protected].
Навіщо UARM Hub досліджуватиме український оборонний ринок
Перед стартом платформи команда проаналізувала 12 інструментів ЄС, НАТО та двосторонніх програм, які можуть бути корисними для українських оборонних компаній, та опитала вітчизняних зброярів. Дослідження виявило перешкоди на всіх етапах: від початкового доступу до програм до отримання фінансування та запуску виробництва.
«У нашій індустрії є багато компаній, які достатньо ефективно працюють за кордоном, залучаючи кошти для виробництва необхідного для фронту озброєння. Але змінювати правила цієї гри, впливати на формування політик і добиватися рівних правил для індустрії наодинці значно важче. Для цього потрібні спільна платформа та спільні зусилля... Не бачу жодної причини, чому країна, на досвіді якої вчяться воювати, має чекати під дверима, поки вирішують майбутнє її оборонної індустрії. Хочемо бути там, де пишуться правила, і відстоювати спільну позицію виробників без потреби щоразу пояснювати, чому вони взагалі мають право голосу», – розповідає Найєм.
У UARM Hub доповнюють: «Готуватимемо пропозиції щодо змін у правилах фінансування, оборонних закупівель, сертифікації та промислової співпраці. Працюватимемо з інституціями ЄС та урядами окремих країн, щоб ці пропозиції перетворювалися на практичні рішення та дієві правила».
Зараз хаб готує аналітичне підґрунтя – два дослідження про індустрію та перешкоди, які заважають виробникам виходити на європейський ринок.
Перше – «Біла книга». У ній буде шість моделей інтеграції української та європейської оборонної промисловості. У книзі мають зібрати пропозиції щодо змін у правилах і процедурах, які зараз ускладнюють співпрацю виробників із двох сторін.
Друге – дослідження української оборонної промисловості. Воно має оцінити виробничі потужності України, технологічну експертизу та готовність компаній до партнерства з європейськими виробниками.
Для українських зброярів ці дослідження можуть мати значення не лише як спосіб краще представити галузь європейським партнерам. Вони також можуть стати аргументом у розмові з українською владою про зміну правил роботи оборонного ринку.
Зокрема, «Біла книга» могла б охопити й проблеми з експортом зброї. Нагадаємо: ще влітку 2026 року зброярі нарешті начебто дістали можливість експортувати продукцію, яку не закуповують Сили оборони. 1 липня Кабмін затвердив довгоочікувану постанову №875, яка запровадила процедуру видачі дозволів на експорт озброєння.
Однак «паперове» відкриття ринку досі не дало результату. За три місяці після ухвалення постанови за новою процедурою не видали жодного дозволу. Серед формальних причин – відсутність затверджених переліків країн, до яких дозволено експорт, і критичних товарів, вивезення яких може загрожувати обороноздатності України.
Але ключові бар’єри закладені в самій постанові, вважають зброярі. Їхню суть ще місяць тому детально описав член ради Defence Alliance of Ukraine, співзасновник аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Анатолій Амелін.
По-перше, за нормами постанови, виробник має сплатити 20% вартості готової продукції або 30% вартості комплектуючих уже під час подання заяви на дозвіл. Гроші потрібно внести до того, як дозвіл видано, контракт набув чинності й компанія матиме виручку. Тобто виробник повинен десь знайти вільні $2–3 млн із майбутньої угоди на $10 млн.
По-друге, дозвіл можна й не отримати, але в постанові немає механізму повернення платежу в разі відмови.
По-третє, платіж за дозвіл може перевищити прибуток оборонних компаній від експортної угоди. Амелін наводить показники світових BAE Systems (торік 10,8% операційного прибутку) і Lockheed Martin (10,3%). Українська галузь дронів у 2024 році заробила близько 14% чистого прибутку. Для компенсації збору виробнику довелося б значно підвищити ціну готового виробу. Але на конкурентному світовому ринку це може зробити українську пропозицію надто дорогою.
Зброярі давно пропонують зміни до постанови: сплачувати збір після отримання виручки, повертати гроші в разі відмови у видачі дозволу та знизити ставку. Також потрібно нарешті затвердити переліки країн-партнерів і критичних товарів, необхідні для запуску експорту.
В уряді про проблему також давно знають. У вересні – жовтні РНБО активізувала діалог із виробниками, оновила склад Міжвідомчої комісії з питань військово-технічного співробітництва та експортного контролю й заявила про намір доопрацювати постанову №875. Але результату досі немає: механізм fast track не запрацював, а термінів усунення перешкод уряд не називає.
Якщо UARM Hub включить до «Білої книги» перешкоди, закладені в постанові №875, це дасть виробникам ще один майданчик для просування змін. Адже йдеться не лише про вихід на ринки ЄС, а й про усунення внутрішніх обмежень, які поки що заважають українським компаніям укладати експортні контракти.
Доступ до фінансування ЄС: які бар’єри спробує усунути UARM Hub
Один із ключових напрямів роботи хабу – допомога українським виробникам із доступом до європейського фінансування та оборонних закупівель. Зокрема, йдеться про три програми ЄС:
- SAFE (Security Action for Europe) – програма обсягом до 150 млрд євро, через яку ЄС надає країнам-членам довгострокові позики на спільні закупівлі озброєння. Це не грант, який виробник може одержати безпосередньо. Україна може брати участь у спільних закупівлях на рівних умовах із країнами ЄС, а вітчизняні компанії – постачати продукцію за контрактами, профінансованими через SAFE.
- EDIP (European Defence Industry Programme) – програма підтримки європейського оборонного виробництва з бюджетом 1,5 млрд євро на 2025–2027 роки. З них 300 млн євро передбачено для української оборонної промисловості. Кошти можуть спрямовуватися на розширення виробничих потужностей, спільні проєкти українських та європейських компаній і розробку нових оборонних технологій.
- EDF (European Defence Fund) – Європейський оборонний фонд, який фінансує спільні дослідження та розробки у сфері оборонних технологій. Його бюджет на 2026 рік перевищує 1 млрд євро. Із жовтня цього року українські компанії та наукові установи можуть брати участь у спільних проєктах і претендувати на фінансування.
Для українських компаній це потенційно великі можливості. Але сам факт існування європейських програм ще не означає, що виробник з України може безперешкодно одержати з них гроші. Умови участі, вимоги до заявників, партнерства та права на розробки можуть суттєво впливати на те, хто саме отримає фінансування і яку роль у проєкті відіграватимуть українські компанії.
Саме на цьому акцентує Мустафа Найєм: «Можна чудово розповідати про українські технології і водночас виписати умови так, що їхнім розробникам залишиться роль постачальника чужого проєкту. Можна навіть запропонувати хороший контракт, після якого для вдосконалення власної зброї або постачання її українському війську доведеться просити чужого дозволу. Не думаю, що така перспектива нас влаштовує».
Найєм наголошує, що за українськими розробками стоять інженери, які роками працюють під час війни, та військові, які випробовують їхні технології на фронті. Тому цей досвід не повинен перетворюватися на ресурс, який Україна віддає партнерам в обмін на фінансування.
«Нам усім від цієї роботи потрібно, щоб українське військо мало достатньо зброї для перемоги над росією. Для цього потрібні гроші на виробництво й замовлення, з якими можна наймати інженерів, купувати обладнання та планувати роботу довше, ніж до наступної політичної кризи», – каже представник UARM Hub.
Він акцентує на розриві між політичною підтримкою України та реальними можливостями для її виробників. Європейські програми часто декларують підтримку української оборонної промисловості, але конкретні умови участі можуть обмежувати доступ компаній до фінансування або відводити їм другорядну роль у спільних проєктах.
«Між словами про українську мужність і доступом української компанії до бюджету іноді лежить відстань, яку просто оплесками не подолати. Усе вирішують конкретні пункти: хто може подати заявку, хто очолює проєкт, хто розпоряджається грошима та кому належатиме результат», – пояснює Найєм.
Для UARM Hub завдання полягає в тому, щоб допомогти виробникам подолати цю відстань і домогтися таких умов співпраці, за яких українська сторона отримуватиме не лише замовлення та гроші, а й зберігатиме права на власні технології. Від цього залежить, чи зможуть українські компанії використовувати європейські програми для довгострокового розвитку виробництва, а не просто виконувати окремі замовлення партнерів.
Спільне виробництво з ЄС: які перешкоди хоче зменшити UARM Hub
Ще один напрям роботи платформи – налагодження співпраці між українськими і європейськими оборонними компаніями. Йдеться про пошук партнерів для спільного виробництва, випробування українських розробок за європейськими процедурами та їх сертифікації для виходу на ринки ЄС.
Але знайти компанію, готову до співпраці, – лише частина шляху. За словами Найєма (опубліковано в колонці на «Українській правді»), є й практичні перешкоди.
Одна з проблем – визнання результатів випробувань. Українські виробники хочуть, щоб європейські партнери враховували результати перевірок, які вже проводилися в Україні, зокрема досвід бойового застосування техніки. Інакше компаніям доводиться повторно проходити випробування за європейськими процедурами, навіть якщо частину характеристик уже перевірили на практиці.
Інша перешкода – доступ до комплектуючих. Для нарощування виробництва потрібні двигуни, оптика, електроніка, магніти, оптоволокно та інші матеріали. Навіть якщо компанія має замовлення, вона може не виконати його вчасно через проблеми з постачанням потрібних компонентів або отриманням дозволів на їх ввезення.
Окреме питання – вимоги до походження комплектуючих у європейських програмах. Якщо правила передбачають певний рівень локалізації виробництва в ЄС, українські компанії мають розуміти, де брати альтернативні компоненти і як організувати їхнє постачання. На думку Найєма, такі вимоги потрібно узгоджувати з реальними можливостями виробників і паралельними інвестиціями у виробництво компонентів.
Саме ці питання UARM Hub планує порушувати перед європейськими інституціями та промисловими партнерами. Завдання – не просто знайти виробничі майданчики для українських розробок, а й домогтися умов, за яких співпраця дозволить збільшувати випуск продукції та не створюватиме нових перешкод для постачання зброї ЗСУ.
Європейські партнери та українські технології: як виникають ризики втрати прав на розробки
Ще одне питання, яке платформа хоче порушувати під час переговорів із європейськими партнерами, – захист інтелектуальної власності українських виробників. Ідеться про те, щоб під час спільного виробництва наші компанії не втрачали права на власні технології та могли надалі самостійно їх розвивати й використовувати.
Мустафа Найєм звертає увагу на ризик, коли українська компанія долучається до спільного проєкту, але умови контракту фактично обмежують її можливості розпоряджатися власною розробкою. «До підписання угоди потрібно визначити, хто зможе модернізувати розробку, виробляти її, ліцензувати та постачати українському війську в разі зміни інтересів партнерів», – пояснює він.
Це особливо важливо для виробників, які постійно шліфують продукти за результатами їх застосування на фронті. Якщо права на технологію або її подальші модифікації перейдуть партнеру, українська компанія може опинитися залежною від його рішень. Наприклад, їй доведеться погоджувати з іноземною стороною модернізацію виробу або його постачання військовим.
Тому UARM Hub хоче, щоб питання розподілу прав на розробки узгоджували ще на етапі переговорів про спільне виробництво. За словами Найєма, європейське фінансування та промислові потужності мають збільшувати можливості українських виробників, а не позбавляти їх контролю над власними технологіями.
Водночас конкретних механізмів захисту інтелектуальної власності, які хаб пропонуватиме запровадити, поки що не оприлюднено. Зараз це один із напрямів його роботи з європейськими інституціями та промисловими партнерами.
