Агро

Незламний аграрний. Як заблоковані порти спровокували ціновий шторм в Україні

Природний наслідок затоварювання – падіння цін, яке може призвести до скорочення агровиробництва вже через кілька місяців

(Фото: https://audiovisual.ec.europa.eu/)

Торік, приблизно в ці ж дати, директору агропромислового підприємства «Ель Гаучо» Михайлу Волченку, щоб купити бензовоз солярки для продовження польових робіт, потрібно було продати 56 тонн соняшника. Зараз, восени 2026-го, за ідентичних контрагентів – того самого постачальника дизелю й того самого покупця соняшника, щоб укласти угоду, потрібно реалізувати вже 190 тонн олійного насіння. «Це не вигадані ціни. Солярка подорожчала майже вдвічі, а ціна на соняшник просіла приблизно в 1,7 раза, – пояснює Михайло Волченко. – Весь внутрішній ринок просів. Цей рік – рік покупця».

У такому ж становищі, як Волченко – чи навіть гіршому – опинилися практично всі аграрії в країні, з невеликою поправкою на регіональні відмінності та корекцією на близькість до кордонів. У межах проєкту «Незламний аграрний» Mind проаналізував, наскільки сильним є тиск портової кризи на внутрішні ціни в АПК, хто з гравців ринку найбільше потерпає та як долає наявні виклики.


Майже тримісячне блокування роботи портів Великої Одеси змушує експортерів використовувати маршрути в напрямку західних сухопутних кордонів чи портів Дунаю. Така логістика дорожча за традиційну морську на десятки доларів на тонні, і ця дельта коригує закупівельну ціну в сільськогосподарських виробників.

Рівень просідання залежить від розташування конкретного господарства й доступу до автомагістралей, залізниці та дунайських портів.

«Коли в нас були доступні глибоководні порти Одеси, то вартість доставки становила десь $20–22 на тонну, плюс фрахтування десь $30–35. Зараз для того, щоб дістатися, умовно, до західного кордону, це додаткові витрати плюс 40–50 євро. Фрахт, якщо його взагалі вдається укласти, подорожчав кратно. Так, були повідомлення, що в напрямку Єгипту на одну тонну запросили $110, – наводить приклад Олег Хоменко, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ). – Усі ці додаткові витрати лягають на агровиробника».

Кого штормить найбільше

Оскільки проблема портів актуальна для всього аграрного сектора, то ціни знизилися синхронно на всі основні складові врожаю, з невеликим позитивним ухилом у бік ранніх культур.

За відкритими індикаторами GrainTrade, між 10 серпня та 13 листопада 2026 року пшениця 2 класу на умовах CPT (термінал) подешевшала на 19,4%, кукурудза на тому самому базисі – на 17%. Для соняшника на умовах EXW (елеватор) зниження становить 32,6%, для сої – 14,5%. Річне порівняння теж різне: індикатор ціни сої знизився лише на 2,6%, соняшника – на 45,8%.

«У регіональному розрізі центр і північ завжди просідає в ціні, а трохи виграє, наприклад, південь і захід, бо південь більш-менш має орієнтацію до Дунаю, а західні регіони – до митних пунктів перетину на кордонах з Україною», – пояснює Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради (ВАР).

При цьому вартість сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку поступово зростає, однак це мінімально позначається на кон'юнктурі всередині країни.

«Світовий ринок задає орієнтир, від якого покупець розраховує прийнятну ціну українського товару. Далі враховуються якість, доставка, перевалка, страхування, фінансування та ризик виконання контракту. Зростання цих витрат зменшує суму, яку можна сплатити виробнику. Тому подорожчання зерна на міжнародному ринку цілком може поєднуватися зі зниженням закупівельної ціни всередині України», – зазначає генеральний директор Української аграрної конфедерації (УАК) Павло Коваль.

Перспективи зростання цін також є похідними від логістики та відрізняються від культури до культури. Щодо зернової групи, яка вивозиться вагонами (кукурудзи та пшениці), очікувати подорожчання не доводиться. Відносний оптимізм пов'язаний із соєю та соняшником, але реалізація позитивного сценарію залежатиме від того, чи дозволять пріоритетно вивозити шрот і чи буде припинена дія експортних мит на ці культури.

Як протистояти ціновим гойдалкам

Михайло Волченко констатує, що господарствам, яким гроші потрібні оперативно, доводиться продавати продукцію з дисконтом на внутрішньому ринку. «Якщо хочеш зберегти маржу, то треба продавати за кордон. Але це довший фінансовий цикл, і ще окремо доведеться йти на відшкодування ПДВ, – говорить Волченко. – Але на сьогодні немає жодної культури, яка б в Україні давала кращу ціну, ніж експорт, на рівних умовах, якщо приводити до спільного базису FCA».

Проте й експорт, можливості якого значно звузилися, формує високу конкуренцію за логістичні потужності всередині країни. У напрямку Сулінського каналу шикуються величезні черги із зерновозів, і близько 70 кораблів постійно статично перебувають у черзі. А можливості залізниці обмежені пропускною спроможністю західних переходів.

«Якщо хочете продати за гарною ціною, то справді складно, бо немає вагонів. Велика конкуренція за логістику загалом. Слоти на перевалку на кордоні вже розписані, заброньовані», – говорить Волченко. І додає, що невеликі компанії, які не можуть сформувати експортну партію, стають основними постраждалими в цій ситуації. 

Тому фермери оцінюють маржинальність загалом по господарству й обирають, якими культурами раціональніше пожертвувати, щоб вивезти інші, прибутковіші. Волченко зазначає: хоча маржинальність у його компанії дещо знизилася, проте бізнес зараз усе одно прибутковий. Компанія увійшла в сезон, маючи наперед підписані контракти, і в момент блокування встигла забронювати перевалку.

«Ріпак уже експортований. Пшениця, кукурудза, соя та соняшник частково вже вивезені, частина – законтрактована на декілька місяців. Частину продукції вивозимо машинами та, найімовірніше, будемо вивозити її рівномірними частинами аж до кінця весни», – каже він.

За оцінками Мінагрополітики, при збереженні портового статус-кво, до кінця сезону всередині країни може залишитися 30 млн тонн недоекспортованого зерна на загальну суму $10 млрд. Цей надлишок тисне на ринок і ще більше знижує внутрішні ціни.

«Надходження нового врожаю саме по собі збільшує пропозицію та через обмежений збут може посилювати тиск на ціну. У повідомленні про хід урожаю станом на 9 листопада зазначено, що кукурудзу зібрали на 47,3% прогнозованої площі; намолот становив 13,19 млн тонн. Отже, на цю дату значна частина врожаю ще залишалася в полі», – каже Павло Коваль, зазначаючи, що стійкіша ціна потребує збільшення фактичних відвантажень, скорочення часу доставки та відновлення закупівельного споживання.

«Мій базовий висновок умовний: якщо експорт і внутрішнє споживання почнуть домагатися надходження врожаю, тиск на закупівельні ціни послабиться. Якщо ж логістичні обмеження збережуться, нові обсяги кукурудзи можуть поглибити касові розриви. Гарантувати відновлення цін до конкретного рівня або дати підстав немає», – ділиться Коваль.

Олег Хоменко припускає, що проблеми галузі не обмежаться поточним сезоном, а можуть перейти на майбутній: «Якщо ми продовжимо вивозити в такому темпі, як зараз – по 2,5 млн тонн на місяць, у нас сформується залишків близько 30 млн тонн. Усі розуміють наслідки такого затоварювання для рівня цін».

Як захеджувати ризики

Робочий капітал – найбільший ризик цього сезону. Проблема з ліквідністю в галузі проявляється значно масштабніше та гостріше, ніж 2022 року. Внутрішня ціна на агропродукцію наблизилася до мінімумів 2022-го, але її собівартість вища. Щоб не просісти в маржинальності, компаніям необхідно збільшувати робочий капітал: він дозволить пережити розтягування фінансового циклу через довшу логістику та пролонговане отримання грошей через відшкодування ПДВ.

Ще 10–15 років тому на внутрішній ринок із фінансовими інтервенціями могла вийти держава через своїх операторів. Держрезерв, а пізніше Аграрний фонд виступали покупцем останньої надії, проте сам факт їхнього існування вже знижував ринкове напруження. Зараз держава для таких інтервенцій не має ані грошей, ані профільної інституції, яка могла б їх здійснити.

«Держава на цей момент не має інструменту, який би міг здійснювати інтервенції із закупівлі. Також ми всі розуміємо, що в держави насправді й ресурси обмежені для таких закупівель», – констатує Хоменко.

На його думку, найкраще, що зараз може зробити уряд і влада загалом – зосередити дипломатичні зусилля на відкритті морської навігації. 

«Найголовніша проблема – блокування портів, а всі інші труднощі є похідними. Ми переконалися, що альтернативи глибоководним портам у нас немає і потрібно працювати на міждержавному рівні над їх відкриттям», – додає він.

Денис Марчук сумнівається, що державні інтервенції, навіть за наявності ресурсу для їх здійснення, були б ефективні – надто великим є масштаб урожаю, який необхідно зняти з ринку.

«За сезон держава могла б купити умовно мільйон-півтора тонн. А обсяг необхідного експортного відвантаження – 6 млн тонн щомісяця. Це незіставно та ніяк не розв’язує проблему», – впевнений він.

Тому пріоритетним завданням залишається відкриття морської логістики та допоміжні заходи, які дозволять сектору пройти цей непростий період із найменшими витратами. Серед таких заходів – фінансування пільгового кредитування, залучення міжнародної допомоги для компенсації вартості логістики (як варіант – у форматі дотацій європейським транспортним операторам), а також зменшення адміністративного тиску на вітчизняний аграрний бізнес. Зокрема – у частині скорочення перевірок податкової служби та екологічної прокуратури.

«І звичайно, потрібна прозора робота з бронюванням. Тому що зміни в його правилах, які відбуваються раз на три місяці, аж ніяк не привносять стабілізацію в роботу виробників», – наголошує він.

На сьогодні з 1,4 млн загальної кількості заброньованих працівників економіки в Україні на аграрний сектор припадає лише 8%, тобто близько 112 тис. працівників. Це явно не відповідає статусу галузі, її вазі та значущості для національної економіки.

Відкрити повну версію на Mind