Книга місяця: навіщо читати роман Лорана Біне HHhH про замах на головного конкурента Гітлера

Сюжет. Незрозуміла назва роману ’’HHhH’’ є абревіатурою вислову, що був популярним серед верхівки Третього Рейху: «голову Гіммлера звуть Гайдріх». У книжці йдеться про реальну спецоперацію «Антропоїд», метою якої була ліквідація Райнгарда Гайдріха ‒ протектора Богемії та Моравії, генерала поліції, начальника Головного управління безпеки, особистості, яку багато хто вважав головним конкурентом Гітлера, але й його улюбленцем. Білява Бестія, найстрашніша людина Рейху ‒ Гайдріха називали по-різному, але для автора тексту він залишається жорстокою посередністю, яка страждає на роздуте его і прагне влади, щоб самоствердитись. Райнгард не відзначається видатними здібностями, проте вправно виконує накази, а головне ‒ підпадає під зовнішні стандарти арійської краси, що для оточення Гітлера було великою рідкістю. Випадкова любовна інтрижка змінює його подальший кар’єрний шлях. Гайдріх братиметься за етнічні чистки, політичні репресії, і врешті досягне мети, отримавши у власне управління багатостраждальну Чехію. Але це лише перша сюжетна лінія.

Друга – це розповідь про маленьких людей, на яких буде покладено велику місію ‒ знищити Біляву Бестію. Йозеф Ґабчик і Ян Кубіш, словак і чех, диверсанти, які прибули до Праги аж з Лондона, є «невіддільною частиною історичної панорами», не лише через важливість спецзавдання, але й тому, що їхній подвиг є оповіддю про самопожертву, відчайдушність і героїзм, про дружбу і любов, сміливість та ризик, надію й боротьбу, що не має закінчитися. І на перетині цих ліній ‒ бентежний автор, який пов’язує своє життя з подіями минулого, віддаючи данину відвазі Ґабчика і Кубіша.

Наклад: 4100 примірників

Бекграунд. В оригіналі книжка ’’HHhH’’ Лорана Біне, французького письменника і викладача, вийшла 2010 року ‒ і відразу стала сенсацією. Престижна Гонкурівська премія за дебютний роман, рекордні продажі у Франції, Італії та Нідерландах, численні переклади, схвальні відгуки критиків, читачів і колег-письменників довели, що художню цінність прози також визначає активність її автора у вирішенні концептуальних проблем літературної творчості, як то перемога вигаданого над історією.

Вам сподобається, якщо: ви прагнете експериментів з формою літературного твору, а також хочете під іншим кутом зору подивитися на події Другої світової війни ‒ без мелодраматизму чи надмірного реалізму.

Вам не сподобається, якщо: ви вважаєте, що присутність автора у тексті повинна бути мінімальною, ви звикли до лінійної оповіді без будь-яких відхилень і стрибків у часі, ви переконані, що книжка про Другу світову війну неможлива без патетики.

Головна причина прочитати: поміркувати над тим, як і чому романи про Другу світову стали мейнстрімом. Роман Лоране Біне ‒ це книжка-роздум про природу героїзму, а вже потім ‒ літературний експеримент з формою, внутрішній діалог автора про факт і вигадку в історичному творі, яка «не шанує нічого». Коли на полицях книгарень по обидва береги океану не лишилося вільного місця від романів про Другу світову війну, Біне вирішив проговорити проблеми жанру. У своєму тексті він сперечається з багатьма авторами, зокрема з Джонатаном Літтельом, чиї «Благоволительки» наробили багато галасу на початку 2000-х. І вкладає у художній текст поживу для роздумів на тему: кому більше потрібна пам’ять ‒ тим, хто пішов, чи тим, хто залишився.

Ще три новинки листопада

«Пожежі», Важді Муавад

«Видавництво Анетти Антоненко»

Важді Муавад ‒ лівано-канадський драматург, режисер, актор. Його творчість і діяльність високо цінуються у франкомовному світі. На цьогорічному Міжнародному книжковому ярмарку у Франкфурті Муавад був спікером відкриття, його емоційний виступ вразив аудиторію, адже митець, говорячи про мир і війну, любов і ненависть, вміє бути не просто переконливим, а таким, що зачіпає найглибші почуття. «Пожежі» ‒ драма, що від початку до фіналу тримає у напрузі. Муавад вдається до оригінального прийому ‒ головна героїня твору Наваль Марван фактично не є дійовою особою, адже ми знаємо, що жінка померла. Її заповіт стає поштовхом для розвитку сюжету, в центрі якого ‒ пошук її дітьми, Жанною і Сімоном, батька й ще одного брата. Таємниця, яку Наваль зберігала усе життя, ‒ лавина, що здатна збити з ніг, заперечити існування добра, але вона дає змогу Жанні та Сімону зрозуміти, ким була їхня мати, ким є вони самі. Шлях, що судилося пройти брату і сестрі, допоможе їм подорослішати, адже «дитинство ‒ ніж, устромлений в горло». Але головне ‒ позбутися гніву, розірвати ланцюг ненависті, щоб здобути спокій, який потрібен як живим, так і мертвим.

«Листи Різдвяного Діда», Джон Р. Р. Толкін

Видавництво «Астролябія»

Унікальна книжка, яку можна читати як казку, передивлятися як твір мистецтва й досліджувати як один з перших творів Толкіна. «Листи Різдвяного Діда» ‒ збірка, що вийшла вже після смерті письменника. Вона складається з листів, які Толкін під іменем Різдвяного Діда писав своїм дітям протягом 22 років (1920-1942). Ілюстрована авторськими малюнками, фотокопіями оригіналів, книжка ризикує стати фетишем для прихильників творчості класика фентезі.

Білий Ведмідь, Великий Тюлень, Місячанин, снігові хлоп’ята, синочки снігових людей, гобліни, гноми ‒ всі ці персонажі, демонструючи надзвичайну фантазію Толкіна, змушують вчитуватися більш ретельно: раптом десь тут заховано початок Середзем’я. Між іншим, Різдвяного Діда деякі дослідники вважають прообразом чарівника Ґендальфа. Вони обидва полюбляють жартувати, товаришують з різними істотами, потрапляють у неймовірні пригоди, але з любов’ю й теплом ставляться до навколишнього світу. Без дидактизму, весело й захоплююче, письменник не стільки вчить, скільки привчає дітлахів до турботи, співчуття, а головне ‒ дива, яке особливо легко оживити на сторінках книжки.

«Ладнати живих», Маеліс де Керанґаль

Видавництво «Нора-Друк»

Коли мертвих поховано, залишається ладнати живих, адже саме у повторенні і відтворенні криється відчуття безкінечності. Втім, французька письменниця Маеліс де Керанґаль, порушуючи актуальну для прогресивного світу тему етичності пересадки органів від людини, у якої зафіксовано смерть мозку, не намагається зазирнути у майбутнє з його фабриками органів, а фокусується на сьогоденні. ЇЇ твір охоплює усього лише кілька годин ‒ від автокатастрофи, під час якої гине 19-річний Сімон, до вилучення з тіла хлопця органів, придатних для трансплантації. Його батьки, а за ними й інші дійові особи, переживатимуть особисті драми та прийматимуть вольові рішення. Коли ж центр їхнього Всесвіту зміститься в операційну, де панує точність і вправність рухів, сум остаточно перемішається з надією.

Людина хоче жити, навіть усвідомлюючи, що здійснення цього бажання можливе ціною існування когось іншого. Й у Керанґаль цей простий факт не є доказом чийогось егоїзму, скоріше твердженням, яке спонукає до великодушності чи переоцінки власного шляху, що теж колись закінчиться, але буде сповнений вдячності і, можливо, прагнення стати частиною, і не лише образно, чогось безкінечного.