Книга місяця: чим шокує новий роман Джонатана Сафрана Фоєра «Ось я»
Чому варто прочитати третій роман американського автора, про чиї мільйонні гонорари ходять легенди
Сюжет: кілька поколінь єврейської родини Блохів бережуть, змінюють, а інколи й відстоюються свою ідентичність. Від схованок у лісах під час голокосту до цілком комфортного життя у Вашингтоні пишеться їхня сімейна історія. Але точкою відліку оповіді стає не стражденне минуле прадіда чи буремна суспільно-політична кар’єра діда трьох наймолодших Блохів – Сема, Макса й Бенджі, а криза шлюбу Джулії та Джейкоба, їхніх батьків.
За іронією автора, подружній конфлікт розпочинається напередодні бар-міцви Сема, і без того прискорюючи входження хлопця у доросле життя. Поки Джулію розриває вибір: залишитися хорошою матір’ю чи відвоювати хоч трохи особистого щастя й забуте за 16 років шлюбу право на жіночність, пристрасть та інші легковажні речі, Джейкоба мучить по-своєму складна дилема: як залишитися творчою людиною і не з’їхати з глузду від проблем великої родини, як приховати старіння і внутрішню самотність. Розрив між ними виростає зі швидкістю світла, адже Джулія випадково знаходить телефон чоловіка із відверто еротичними SMS-повідомленнями, адресованими іншій жінці.
Складність ситуації не стає несподіванкою для дітей – повноцінних й цікавих персонажів твору, які втікають у віртуальну реальність, щоб позбутися нав’язаної системи поведінки, релігійних догм та сподівань батьків. Через руйнівний землетрус Ізраїль готується до війни, прем’єр-міністр країни закликає всіх євреїв з різних куточків світу стати на захист. Джейкоб, який до того вів свій родовід від верховного рабина Дрогобича і залишався байдужим до будь-якого нав’язування Святої землі як культу, їде з Вашингтона, щоб стати танкістом. Але священна війна не рятує від самотності, адже відданість – не запорука самоусвідомлення.
Видавництво: «Клуб сімейного дозвілля»
Наклад: 3000
Бекґраунд: третій роман американського автора, про чиї мільйонні гонорари ходять легенди, а творчі експерименти отримують незмінне схвалення критиків. Попередня художня книжка Фоєра вийшла 2006 року. За час між нею та романом «Ось я» Джонатан встиг спробувати себе у ролі викладача у декількох престижних університетах, написав нон-фікшн книжку про наслідки промислового виробництва м’яса та його бездумного споживання, опинився у списку найвпливовіших євреїв США тощо. Фоєр є знаним й авторитетним дослідником голокосту. Ця тема, так чи інакше, з’являється і у книжці «Ось я».
Вам сподобається, якщо: ви полюбляєте літературу, що має непростий характер і складну структуру, якщо вас не лякає хор голосів неоднозначних образів, які шукають себе, заперечуючи призначення й мету «кувати в кузні своєї душі ненароджену свідомість свого народу».
Вам не сподобається, якщо: ви не готові до еротики й матюків, мистецьких провокацій і вигадок на межі фолу, справдження яких здається не таким уже й фантастичним.
Головна причина прочитати: «Коли почали руйнувати Ізраїль…» ‒ перша фраза цього роману. У ній – натяк на усе розмаїття прийомів і форматів, на які здатен американський письменник, чиї творчі пошуки значно ускладнюють життя верстальникам. Критики та фанати Фоєра поки не дійшли згоди у тому, який відсоток автобіографічного у цьому тексті, але це не так важливо, адже є атмосфера роману – психопатична, некомфортна для читача своєю «інакшістю», у чому її беззаперечна привабливість. Здається, що у сприйнятті «Ось я» може бути лише дві реакції: повне заперечення і ледь не хворобливе бажання дійти до останньої крапки.
Ще три новинки січня
Фредрік Бакман, «Чоловік на ім’я Уве»
#книголав
Першу книжку відомого шведського мас-маркет письменника можна прописувати як ліки від депресії, адже на прикладі чоловіка на ім’я Уве автор доводить, що в житті, яким би чорним і сумним воно не здавалося, завжди є місце добрим справам і хорошим людям. Важко сказати, на чому тримається оптимізм Фредріка Бакмана, але на час читання його романів легко перетворитися зі скептика на сентиментальну істоту, прощаючи авторові навіть те, що подальший розвиток сюжету дуже швидко стає передбачуваним.
«Уве – така людина, яка перевіряє стан речей, даючи їм добрячого копняка». Головний персонаж книжки, на перший погляд, скидається на антигероя. Цей майже шістдесятирічний чолов’яга влаштовую скандали в магазинах, бо ненавидить відсутність порядку й прагнення компаній нажитися на чесних громадянах. Образ універсальний. Метою його життя після виходу на пенсію є… самогубство. Бо під міцним панцером лайки й злості ховається самотня людина, яка втратила кохану дружину – ту, що наповнювала складне життя Уве кольором. Але у світі любові більше, ніж нам здається. І саме вона в образі нових сусідів та колись забутих друзів допоможе Уве відтермінувати відхід кудись, де не факт, що добре.
Колм Тойбін, «Майстер»
«Фабула»
Надзвичайно талановита літературна стилізація, чий темпоритм краще за будь-які описові деталі передає атмосферу Лондона далеких 1895–1899 років. «Майстер» – це й художня біографія, зосереджена оповідь одного майстра – ірландського прозаїка, нашого сучасника, що бентежить своїм інтелектом прискіпливих англійських літературних оглядачів, про неспокійну душу майстра іншого – Генрі Джеймса, видатного представника трансатлантичної культури межі XIX–XX сторіччя.
Своїм романом Тойбін дає розгорнуті відповіді на численні запитання, що хвилюють багатьох з нас. Чим є творчій процес для письменника? Як народжується ідея твору? Чи легко образити митця і чи кожен це зможе зробити? Генрі Джеймс, обравши Європу для реалізації власних амбіцій, яким вдома заважали успіхи брата й авторитет батька, опинився в іншому світі, де щирість вважається вадою, а лицемірство талантом. Невдача його філософської п’єси, яка для пересічної лондонської публіки виявилася не такою привабливою, як комедія Оскара Вайлда, розкриває різні риси особистості Джеймса. Він приховує й пригнічує свою сексуальність, що на фоні скандалу з його вже згаданим літературним опонентом виглядає як небажання йти на конфлікт з усталеними нормами суспільства. Джеймс сам собі зізнається, що заради творчості він відмовився від духовної близькості з хворою сестрою. Чи варті всі ці жертви нового роману? Для Тойбіна відповідь очевидна.
Франсуаза Саган, «Охоронець серця»
«Видавництво Старого Лева»
До книжки увійшли три романи авторки, яка прагнула стерти кордони між чоловічою і жіночою чуттєвістю, з’єднавши її в одну пристрасну стихію. Саган вважала, що стосунки не мають тривати більше двох років, саме стільки може протриматися відчуття божевілля – єдиного розумного способу кохання. Неважко здогадатися, що персонажі її творів матимуть аналогічну оптику сприйняття почуттів.
«Я Дороті Сеймур, мені сорок п’ять років, у мене риси обличчя жінки, не скривдженої життям, хоч уже й не першої свіжості», – представляється головна героїня роману «Охоронець серця» (1968). З успішної, але забутої публікою актриси вона перекваліфікувалася на сценаристку, веде ідеальне буржуазне життя й готується до нової романтичної інтрижки. Як раптом потрапляє в автомобільну аварію, під час якої знайомиться із загадковим двадцятишестирічним Льюїсом. І хоч Дороті вважає, що «хлопчаки, які досі пахнуть молоком матері, не повинні потрапляти в обійми дам, які пахнуть скотчем», це не означає, що між ними не виникне чогось більшого за дружбу…
Пристрасть Саган до любовних трикутників неодноразово критикували літературні оглядачі. Але це не зупиняло письменницю. «Невиразна усмішка» (1955) – роман про бурхливі взаємини між студенткою Домінікою, Бертраном і його дядьком-мандрівником Люком, в якому, зважаючи на нудотну невизначеність чоловіків, більше симпатизуєш героїні. «Сигнал до капітуляції» (1965) є роздумом на тему, чи можна купити почуття за гроші, скажімо, багатого коханця, чи завжди ми готові виходити із зони комфорту, щоб отримати свою порцію шаленства. Між іншим, образ головної героїні роману кілька десятиріч тому на екрані втілила Катрін Денев.