Книга місяця: як роман Гальфдана В. Фрайгова «Любий Ґабріелю» вчить розуміти інакшість

Сюжет: на острові, на невеличкому пагорбку, від якого лише кілька кроків до Атлантичного океану, стоїть будинок. У ньому мешкає родина з чотирма дітьми. У віці трьох років молодшому сину Ґабріелю встановили діагноз ‒ «аутизм». Ця звістка не відштовхнула тата й маму, навпаки ‒ вони почали боротися за особливі умови для Ґабріеля, навіть якщо це викликало невдоволення громади.

Спосіб мислення хлопчика – чіткий, такий, що не сприймає образність, жарти й метафори, вчить його батька новому стилю спілкування, де домінують щирість і увага одне до одного. Фрайгов розповідає історію любові й хвилювання. Його лякає усвідомлення, що Ґабріелю доведеться звикнути до раптовості й незвичності світу, але ж хлопчика так лякає все те, що входить за межі його звички, логічної послідовності подій: «Тобі бувало важко примиритися навіть з тим, що на обід ми їли спагеті замість фрикадельок, про які говорили за сніданком. Хоча спагеті ти любив більше, ніж фрикадельки». Спільні подорожі, походи в цирк, розмови про Бога, перший виступ на концерті в школі ‒ всі ці буденні для когось явища є винятковими для родини Ґабріеля. Вони вчать батьків прислухатися до потреб і бажань сина, попри ризик для стабільного емоційного стану хлопчика. Є речі, які дитина має спробувати, інакше вона ніколи не почуватиме себе вільною.

Важливим є те, що Ґабріель ходить у звичайну школу, де йому «пощастило потрапити в колектив дітей, які не завжди тебе розуміють і які, ймовірно, не завжди тебе люблять, та все ж ‒ або саме тому ‒ бажають тобі добра». І це одне з тих див, які оточують Ґабріеля, дозволяють йому та батькам вірити, що наступний день неодмінно буде хорошим, адже вони мають любов і порозуміння. 

Видавництво: Видавництво Старого Лева

Наклад: 2000 прим.

Бекґраунд: Гальфдан В. Фрайгов ‒ норвезький літературний критик, перекладач, автор і видавець. Народився в Мехіко, у сім’ї дипломата, мешкав у Мексиці, Іспанії та Бельгії. У 2004 році написав автобіографічну книжку-лист до свого сина «Любий Ґабріелю», її було номіновано на одну з найпрестижніших у Норвегії літературних нагород ‒ премію «Браґі». Роман перекладено на два десятки мов.

Вам сподобається, якщо: ви не боїтеся книжок на суспільно важливі теми, прагнете отримувати нові досвіди, попри складні емоції, що їх викликає твір, хочете вийти за стереотипні межі проблематики батьків і дітей.

Вам не сподобається, якщо: ви віддаєте перевагу книжкам розважальних жанрів, не любите занурюватися у чужі емоційні пошуки, вважаєте, що проговорювання проблем не є шляхом їхнього вирішення.

Головна причина прочитати: у будь-якому суспільстві, навіть найпрогресивнішому, є незручні теми, вже не кажучи про українське, де про толерантність чи інклюзію громадяни якщо і чули, то не дослухали. Книжка Гальфдана В. Фрайгова ‒ мудрий, емоційний, по-хорошому сентиментальний діалог батька із сином-аутистом. В ній не йдеться про те, як побудувати ідеальні родинні стосунки. Їх не буває. Автор шукає «внутрішню пов’язаність» з непересічною, щирою дитиною, вразливою перед жорстокістю зовнішнього світу. Не приховуючи складнощів, власних емоційних зривів, оповідач вчиться приймати привілей інакшості своєї дитини, пишатися тим, що вона має особливе відчуття щастя. Цей досвід варто транслювати на будь-яку дитину заради того, щоб у світі ставало більше любові, щоб ланцюжок взаємозв’язків не переривався ніколи.

Ще кілька новинок квітня

Фредерик Беґбедер. «Ідеаль, або На поміч, пардон»

КМ-Букс

«Ідеаль, або На поміч, пардон» ‒ продовження нашумілого роману «99 франків» ‒ однієї зі знакових книжок початку 2000-х років. Сорокарічний Октав Паранго, колишній геній-рекламник, бабій та любитель кокаїну, виходить із в’язниці. Але світ гламуру, шалених грошей і безвиході від безупинного консюмеризму нікуди не дівається. Він пересувається з Парижа до Росії олігархів і топ-моделей. Октав стає мисливцем за красунями. На замовлення великої косметичної корпорації, він вирушає на пошуки її нового обличчя. Паранго розробляє власну тактику, яка дозволяє запудрити мозок Тетяні, Ані чи Альоні великим майбутнім у модельному бізнесі. Головне, щоб дівчину у нього з під носа не увів який-небудь багатій… Горілка, ікра, нічні клуби, незмінний аромат парфумів «Шанель» ‒ все це оповідач висміює з особливим задоволення, але раптом він зустрічає кохання. Що з ним робити серед усього цього ярмарку марноти? Паранго неодмінно щось вигадає. Беґбедер залишається вірним своєму емоційному стилю, сарказму й відвертості. Йому нема чого приховувати, тим більше, таємний бік чийогось життя завжди краще продається...

Джессіка Фелловз. «Мітфордські вбивства»

Клуб Сімейного Дозвілля

Англійський детектив, щирий у своєму прагненні наслідувати кращі зразки жанру, наприклад, твори Агати Крісті. Вийшло не настільки вигадливо, як у класикині, але теж непогано. Джессіка Фелловз відома у світі як авторка романів, що стали літературною основою для популярного британського серіалу «Абатство Даунтон», також вона є визнаною експерткою з історії Великобританії. Роман «Мітфордські вбивства» переносить читача у січень 1920 року, коли у потязі стається вбивство Флоренс Шор  ‒ медсестри, відзначеної державними нагородами, жінки, яка рятувала й заспокоювала вояків, зберігала їхні таємниці, почуті у мареннях. Кому була потрібна її смерть? За розслідування візьметься несподівана команда: Луїза Кеннон ‒ помічниця няні у родині Девіда Мітфорда, лорда Редесдейла, вона ж колишня вокзальна злодюжка, співробітник залізничної поліції Ґай Салліван і Ненсі Мітфорд, старша донька аристократів. На читача чекатимуть погоні, хибний слід, перевтілення, смертельні небезпеки і кохання, адже центральні персонажі прагнуть не лише вищої справедливості, а й радощів молодості.

Славенка Дракуліч «Вони б і мухи не скривдили»

Комора

«Якщо правду про війну в країні так і не буде сказано, то одного дня наступне покоління опиниться в такій самій ситуації, як і ми,  ‒ ті, хто прийшли після Другої світової війни. Їм теж доведеться покладатися на запилюжені образи та криваві історії, не маючи нічого іншого», ‒ пише хорватська авторка, що нині мешкає в еміграції. Ще у вступі до книжки відчувається, скільки внутрішньої мужності їй необхідно, щоб оживити картини жорстокої громадянської війни  у колишній Югославії. Це не художній текст, скоріше, репортаж, пошук відповіді на концептуальне запитання: що робить із людей монстрів? Пересторожливу книжку Дракуліч варто прочитати, щоб бути попередженими, адже технології ворожнечі повсякчас діють й на кожного з нас. На лавах Трибуналу в Гаазі опинилися криваві злочинці, але це не вирішило конфлікту всередині, скажімо, Сербії й Хорватії, де й досі приховується правда, а точніше ‒ створюється брехня, зручна для того чи іншого керманича. Передаючи враження від судових засідань, розповідаючи про те, що було перед і після них, авторка прагне витягнути читача з його зони комфорту, нагадати, що межа між добром і злом не повинна проводитися кров’ю.