У Мотріко, на півночі Іспанії, вчені з дослідницького центру AZTI працюють над європейським проектом, мета якого – заміна пластика, який використовується в аквакультурі, на щось більш екологічно чисте, пише Euronews.
Місцевий підприємець Іманол Гурручага має ферму з вирощування мідій у відкритій воді. Ця дослідницька платформа ілюструє звичайний метод виробництва: мідії вирощуються на довгих тросах під водою. Сітка захищає їх від хижаків. Троси і сітка зроблені з пластика, і коли термін їх служби добігає кінця, це стає проблемою. Місцева влада все наполегливіше вимагає змін.
В пошуках рішення дослідники, що працюють в європейському проекті BIOGEARS, розробили канати для аквакультури, що підлягають компостуванню. За словами одного з учених Лейрі Арансаменді Егігурена, виробництво з використанням таких мотузок може бути більш стійким, більш екологічно чистим і може забезпечити вищі прибутки для галузі.
Замість продуктів нафтопереробки вчені взяли для біопластика натуральні компоненти з відновлюваної біомаси – наприклад, цукрів рослинного походження. Мета – знайти пластик, який не розкладається в морі, але перетворюється в компост після закінчення терміну придатності.
«Пластмаси – це не просто нафта – вони можуть містити й інші типи компонентів, в тому числі натуральні, можуть включати добавки біологічного походження – все це цілком може входити до складу пластика», – зазначає Марі Хосе Суарес, дослідник функціональних і стійких полімерів.
Але чи може промисловість використовувати цей біоматеріал на існуючому виробництві? Завод Itsaskorda, який також бере участь у проекті, щодня виробляє 3-4 тонни мотузок – в основному для рибальства і аквакультури. Машини працюють зі звичайними пластиковими гранулами. Але керівники кажуть, що пристосувати їх для виробництва нових тросів нескладно, і за міцністю нові прототипи не поступаються звичайним пластиковим сітям.
Нові троси пройдуть випробування на іспанських фермах з вирощування мідій.
Однак рибальські сіті залишаються одним з основних джерел пластикових відходів в океані. За оцінками, близько 640 000 тон рибальського спорядження губляться або викидаються в океані щороку. Сіті-примари розкладаються століттями. У них заплутуються морські тварини, вода забруднюється мікропластіком, створюються ризики для судноплавства.
Дослідники з іншого європейського проекту, OCEANETS, створили веб-додаток, що дозволяє капітанам суден ділитися інформацією про втрачені сітки.
«Завдяки цьому додатку, в разі втрати снастей, вони можуть повідомити про це. Так інші судна будуть знати, що в цій зоні, на певній глибині, за певними координатами, є перешкода, яка може порвати або відірвати сітку повністю», – зазначила Анхела Кортіна, керівник дослідницького проекту.
Як повідомлялося, вчені створили пластик, який повністю розкладається у воді або компостній ямі.