Напередодні Інтернет Асоціація України (ІнАУ) опублікувала відкрите звернення до української влади щодо загроз винищення ринку послуг доступу до інтернету.
У зверненні йдеться про те, що прийняття двох зареєстрованих у парламенті законопроєктів («Про електронні комунікації» №2264 від 15 жовтня 2019 року та «Про розвиток інфраструктури для цифрової трансформації економіки і суспільства» №2320 від 28 жовтня 2019 року) призведе до значного збільшення втручання держави в регулювання ринку телекомунікацій, кардинального перерозподілу цього ринку, банкрутства вітчизняних операторів і різкого зростання тарифів на інтернет-доступ. У результаті в Україні буде втрачене одне з кращих у світі співвідношення ціни та якості доступу до інтернету і відносно вільний доступ до мережі.
Водночас з профільних ЗМІ минулого тижня стало відомо, що спеціальний парламентський комітет вирішив повернутися до розробки нового законопроєкту щодо е-комунікацій, незважаючи на зареєстрований у парламенті однойменний проєкт №2264. За словами одного з авторів документа, народного депутата Олександра Федієнка, готується новий законопроєкт, при цьому за основу жоден з уже наявних документів взятий не буде.
Чому законопроєкт №2264 виявився недоречним і що передбачалося ним врегулювати, розповіли Mind керуючий партнер Stron Legal Services Олег Дерлюк і юрист компанії Тарас Швець.
Здавалося б, складно знайти ринок, який розвивається більш стрімко, ніж сфера електронних і телекомунікацій (е-комунікацій), бо із загальною доступністю мережі інтернет настала і ера практично неконтрольованого потоку інформації. Проте за останні два десятиліття в Україні не змінювалося законодавство, що регулює роботу електронних комунікаційних структур. Це звучало б як абсурд, якби не було правдою.
І ось за останній рік уряд України вже чотири рази намагався проштовхнути декілька варіантів офіційних редакцій подібного законопроєкту, але поки безуспішно. Минулого тижня комітет Верховної Ради України з питань цифрової трансформації розглядав законопроєкт №2264 від 15 жовтня 2019 року про роботу електронних комунікацій України і вкотре відхилив цю пропозицію, вирішивши розробити абсолютно нову редакцію документа.
Передбачалося, що цей закон встановлюватиме правові та економічні основи діяльності з використанням електронно-комунікаційних мереж і засобів, принципи формування і регулювання конкурентоспроможного середовища в цій сфері, функції національного регулюючого органу (Регулятора), права і обов'язки фізичних і юридичних осіб при володінні, користуванні та наданні послуг електронно-комунікаційними мережами та засобами. Це означає, що закон має на меті встановлення державного органу управління електронними комунікаціями, який не тільки регулюватиме, але й контролюватиме відносини між постачальниками е-комунікацій, такими як інтернет-провайдери та оператори мобільного зв'язку.
Загалом законопроєкт можна було б розділити на три умовні тези:
Чергова відмова в прийнятті закону офіційно аргументується трьома причинами:
У цілому відмова від законопроєкту №2264 не стала несподіванкою, як і від усіх попередніх редакцій законопроєктів про електронні комунікації, оскільки закон мав лише декларацію про наявність національного регулятора на ринку, без гарантій і вказівок про його функції. Цю регулярну циклічність з відхиленнями будь-яких редакцій такого важливого закону про електронні комунікації можна пояснити як небажанням держави втручатися в цю сферу українського бізнесу, так і неможливістю адаптувати вимоги ЄС під українські реалії.