Поки пересічні українці зайняті буденним життям, на одній великій арені йдуть битви за тютюн. Держава та приватний бізнес не можуть домовитися: хто і за скільки продаватиме цигарки.
Днями Mind вже писав, що Асоціація «Укртютюн» направила відкритого листа до перших осіб держави у зв`язку з тиском Антимонопольного комітету України (АМКУ) на виробників цигарок. Зі свого боку АМКУ подав судовий позов на величезний штраф та на арешт майна одного з учасників ринку.
Про подальші перспективи та можливі шляхи розв'язання проблеми, а також про економічну конкуренцію, законодавче поле, у якому працюють учасники ринку, та позицію АМКУ Mind розповів Віталій Жадобін, засновник SENSUM Law Firm.
Основне завдання АМКУ – слідкувати за балансом між захистом економічної конкуренції та надмірним втручанням в справи бізнесу. Це справа, від якої мають бути при виграші всі.
У жовтні 2019 року АМКУ наклав штраф у 6,5 млрд грн за антиконкурентні узгоджені дії чотирьох виробників та дистриб'ютора цигарок. Причина – обмеження доступу інших суб’єктів господарювання (покупців) на ринок первинного продажу виробниками цигарок. Комітет угледів змову і зловживання монопольним становищем.
Зараз це рішення оскаржується в судах.
У відповідь на оскарження рішення виробниками цигарок та постачальником АМКУ 10 липня 2020 року подав заяву про забезпечення позову до виробників та дистриб’ютора (суд наклав арешт лише на грошові кошти останнього).
Але чи дійсно виробники цигарок спеціально змовилися й обрали одного постачальника? Діяльність виробників цигарок, як і діяльність виробників спирту, регулюються Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». Місця для маневру щодо картельної змови у виробників тютюну знайти важко, адже виробництво підакцизного товару контролюється на кожному кроці.
Так, виробництво цигарок здійснюється тільки за умови ліцензування. Ліцензія потрібна для складів, де зберігається продукція, для оптових та роздрібних продавців тютюнових виробів, також наявність максимальної роздрібної ціни прописана в законодавстві. Лише саме ліцензування складів зберігання значно звужує коло можливих постачальників.
Але головна вимога тютюнового бізнесу – простеження ланцюга доставлення і розповсюдження, адже питання контрабанди вкрай важливе та болюче для будь-якої країни.
Отже коло продавців та постачальників уже певним чином обмежується законом і зрозумілими та обґрунтованими вимогами. До речі, минулого місяця АМКУ сам визнав у своїх нових рекомендаціях виробникам тютюну, що для усунення нелегальної торгівлі вони повинні мати відповідні вимоги до покупців у своїх комерційних політиках. Якщо вони відповідають таким, то чи є в цьому вина виробників?
Як зазначається в рішенні Верховного Суду, вимогам виробників до потенційних дистриб'юторів (а ці вимоги ґрунтуються на дотриманні профільного закону та рекомендацій АМКУ) не відповідав жоден із суб'єктів господарювання.
Отже немає інших великих гравців ринку дистриб'юції, але водночас є вимоги закону та є один дистриб'ютор, який їм відповідає. Що робити? До того ж дозвіл на створення такого великого дистриб'ютора свого часу надав сам АМКУ… Тож юристи поки чекають, якими будуть рішення судів з аргументами всіх сторін.
Як відрізнити справжні картельні змови від законної поведінки операторів ринку та природного стану конкуренції?
Те, що у світі називають «картельні змови» – у розумінні нашого законодавства є антиконкурентними узгодженими діями. Розслідування їх є непростим і тривалим. Саме тому законодавство багатьох країн передбачає певні «бонуси» для тих бізнесів, які здають всю ланку змови проти конкуренції.
Теоретично в чинному українському законодавстві є можливість для уникнення відповідальності за змову для першого суб’єкта, який звернеться до АМКУ за програмою Leniency, що була прийнята ще 2012 року. Вона передбачає звільнення від відповідальності в обмін на надання доказів картелю. За загальною думкою профільних юристів, через недосконале законодавство ця програма в Україні виявилася неефективною.
Наприклад, у нас не можуть здавати картелі фізичні особи. Але і для юридичних осіб замало гарантій для того, щоб здавати спільників. До речі, програма Leniency дуже добре працює в Європі, за нею розкривається левова частка всіх картелів.
Законопроєкт №2730 «Про внесення змін до деяких законів України щодо конкуренційно-антимонопольної реформи» пропонує порядок зменшення розміру штрафу для інших учасників антиконкурентих узгоджених дій у разі звернення до АМКУ та надання доказів вчинення цих дій. Передбачається, що розмір штрафу може бути зменшений на 50% для першого, хто здав. Для другого – на 30%, а іншим – на 20%. Це дійсно може допомогти повному розслідуванню та більше – захисту конкуренції.
Тому АМКУ слід зосередитися на заохоченні звернень замість нібито «доведення» картелів непрямими та сумнівними доказами.
Ще один вид антиконкурентної політики, якою «опікується» АМКУ, – ексклюзивна дистрибуція. Вона передбачає, що постачальник має більше контролю під час перепродажу товару.
Зазвичай селективна дистрибуція стосується предметів розкоші та елітних товарів, бо перепродаж, наприклад, шкільних зошитів чи огірків не має такого соціального й економічного значення, як продаж підакцизних товарів. Саме життя змушує виробників цигарок до застосування селективної дистрибуції. Це потрібно, щоб знати, хто і як придбав товар, щоб він не перетворився на контрабанду. Також учасники цього ринку повинні контролювати дотримання вимог щодо вікового обмеження споживання цигарок.
Тож АМКУ повинен слідкувати за дотриманням правил справедливої дистрибуції, за їх розумністю та ефективністю. Ці правила не мають погіршувати конкуренцію на ринку та мають застосовуватися до всіх постачальників однаково.