Збільшення за кілька місяців ціни за тисячу кубометрів газу в 4–6 разів і дестабілізація самого ринку природного газу в Україні та країнах Європи відіграли не останню роль у підігріванні інтересу до ринку «зеленого» водню. Які перспективи розвитку цього напряму в Україні, скільки може коштувати будівництво заводутаі як знайти інвесторів у такі проєкти, розповів Mind директор Бюро інвестиційних програм Олександр Бондаренко.
Докладніше про те, які проблеми в енергетиці та політиці доведеться враховувати Україні, Європі та США, – у матеріалі Mind «Холодно – гаряче»: як енергокризи змінюють хід історії».
Німеччина поступово закриває вугільні шахти та до 2030 року планує повністю перейти на відновлювані джерела енергії. А до 2050-го, за планом бундестагу, країна повністю перейде на «зелений» водень у всіх сферах виробництва й домогосподарствах.
Найважливіше для української економіки та підприємців у цій водневій історії – у Німеччини недостатньо природних ресурсів (води для гідролізу й вільного простору для вітряків), щоб побудувати таку кількість заводів із виробництва «зеленого» водню, які забезпечили б енергією країну. Тому вона обрала країни-партнери. Серед них – і Україна.
Для українських підприємців, насамперед, звичайно, тих, хто працює у сфері альтернативної енергетики, це можливість отримати до 50% грантового фінансування від влади Німеччини на будівництво заводу з виробництва «зеленого» водню.
Від $20 до $30 млн необхідно інвестувати у будівництво такого виробництва. Це передбачає саму технологію гідролізу, виробничий майданчик, будівництво вітрогенераторів і комунікацій.
Є певні нюанси для створення таких підприємств: для виробництва «зеленого» водню важлива наявність джерела дешевої енергії – сонячної чи вітряної. Тобто економічно доцільніше його будувати там, де вже є сонячні чи вітряні електростанції.
Наскільки мені відомо, кілька компаній із галузі енергетики заявили про плани будувати заводи.
У Маріуполі пілотний проект із виробництва «зеленого» водню почав реалізовувати «ДТЕК».
У Вінниці – KNESS Group, яка спеціалізується на відновлюваній і сонячній енергетиці.
На Дніпропетровщині – RiverWind. Так виробники «зеленого» водню одразу одержують готовий експортний ринок збуту – європейський ринок. А насамперед німецький.
Важко поки прогнозувати період окупності такого інноваційного виробництва, оскільки з кожним роком технології, що дозволяють виробляти «зелений» водень шляхом гідролізу, дешевшають. За орієнтир можна брати інвестиційні проєкти щодо сонячних або вітряних електростанцій. У середньому повернення інвестицій у проєкти відновлюваної енергетики очікується лише на рівні 6–8 років.
Україна зможе стати одним із основних експортерів «зеленого» водню та повноправним гравцем на європейському ринку, якщо до 2030 року збудує хоча б 30–40 середніх заводів. Оскільки в стратегії Німеччини переходу на «зелений» водень Україна до 2030 року має експортувати до 1,5–2 ГВт «зеленого» водню, тоді як один завод може виробляти в середньому близько 30–40 МВт.
Тобто зацікавлені інвестори до 2023 року вже мають почати будувати заводи, щоб встигнути в це експортне вікно.
На державному рівні необхідне розв'язати три основні питання: