Наймання працівника для хатніх справ в Україні зазвичай відбувається без офіційного оформлення таких відносин. Отже, ця категорія працівників лишається «поза кадром» – без відповідних виплат на соціальне страхування та без захисту власних прав і свобод. Тому народні обранці забили на сполох і пропонують Верховній Раді врегулювати це питання на законодавчому рівні. Крім того, пропонують прописати й норми щодо оподаткування цієї діяльності, аби забезпечити дотримання державних інтересів. Відповідні зміни до законодавства щодо регулювання праці домашніх працівників уже були підтримані в першому читанні і зараз готуються до наступного голосування. Що саме пропонують законодавці врегулювати в цій сфері і як це позначиться на всіх суб'єктах, що задіяні у такому процесі, проаналізувала для Mind партнер EXPATPRO, PhD, Тетяна Ященко.
Номер і дата реєстрації: 5695 від 23.06.2021
Автори: Констанкевич І. М., Мінько С. А., Батенко Т. І., Третьякова Г. М., М'ялик В. Н.
Етап: законопроєкт 10.04.2023 прийнято за основу, готується до другого читання.
Альтернативні законопроєкти: №5695-1 (10.04.2023 було заслухано та знято з розгляду)
Ціна питання: проєкт закону не має впливу на показники бюджету, а його реалізація не потребуватиме додаткових видатків з державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Зміст: автори законопроєкту пропонують більш детально врегулювати на законодавчому рівні питання застосування праці домашніх працівників у таких напрямах:
Читайте також: Бути напоготові: як Держпраці перевіряє бізнес під час війни
Позиція юристів. Врегулювати питання застосування праці домашніх працівників потрібно. Це допоможе захистити трудові права та соціальні гарантії самих працівників. Водночас це не новий інститут для трудового права України, оформити відносини із домашніми працівниками можна і зараз. Але головна перепона – сплата податків.
Кодекс законів про працю пропонують доповнити окремою главою, у межах якої визначити спеціальні умови щодо застосування праці домашніх працівників.
Таким чином, загальні положення трудового законодавства України поширюються на домашніх працівників, окрім винятків, які визначено в межах спеціальної глави КЗпП. Так, встановлюється мінімальний вік для домашнього працівника – 16 років.
Про укладення трудового договору з домашнім працівником роботодавець має повідомити державний орган, що опікується питаннями адміністрування ЄСВ. Доволі нелогічне положення з огляду на те, що:
Момент повідомлення про наймання домашнього працівника є доволі важливим (адже відтоді державі стає відомо про виникнення трудових відносин між сторонами), але не передбачено ані відповідальності роботодавця за недотримання цього положення, ані обов'язку надати підтвердження, що працівнику направлено повідомлення, ані механізму перевірки направлення такого повідомлення домашнім працівником.
Законопроєктом частково врегульовується питання надання гарантії непосягання на честь, гідність та недоторканність особистого життя домашнього працівника. Недотримання цієї гарантії (роботодавцем чи членами домогосподарства) є підставою для негайного розірвання договору з ініціативи працівника (очевидно, що відшкодування шкоди відбуватиметься в порядку цивільного судочинства).
Читайте також: Відповідальність «за базар»: як законодавство захистить від мобінгу на роботі
На жаль, не визначено детально вимог до робочого місця / особистого житла домашнього працівника, обов'язку роботодавця забезпечити працівника певними побутовими гарантіями (зберігання/недоторканність особистих речей, документів під час виконання роботи). Це важливо в контексті забезпечення особистої безпеки домашнього працівника.
Також окремо для домашнього працівника передбачено заборону щодо розголошення конфіденційної інформації та персональні дані стосовно членів домогосподарства. Спеціального виду відповідальності за порушення такого обов'язку не передбачено, отже, застосовуватимуться загальні правила притягнення працівника до відповідальності або загальні способи захисту цивільних прав.
Ведення трудової книжки та первинних облікових документів не є обов'язковим і визначається між працівником та роботодавцем, а облік робочого часу домашній працівник має забезпечити самостійно у зручній для себе формі та періодично узгоджувати його з роботодавцем.
Законопроєктом зовсім не враховано специфіку можливого притягнення до дисциплінарної відповідальності домашнього працівника, порядку комунікації для реалізації окремих прав (зокрема, направлення/подання заяв).
Хто буде в плюсі. Має виграти працівник – визначення чітких рамок співпраці має стати у пригоді при визначенні умов роботи. Можливість добровільної участі в системі соціального страхування дозволить врахувати стаж роботи домашнього працівника до страхового стажу.
Також потенційно може виграти й держава – повідомлення роботодавцем про наймання працівника може бути використане як податкова інформація щодо контролю, зокрема, сплати податків фізичною особою.
Хто буде в мінусі. За логікою цього проєкту – працівник, на нього покладається навантаження. Для гарантування своїх соціальних прав він самостійно має опікуватися питаннями сплати податків та зборів, зокрема укласти договір добровільної участі в системі загальнообовʼязкового соціального страхування.
Висновки. Вирішення багатьох питань покладається на самого працівника (зокрема, у частині сплати податків, обліку свого робочого часу), що є незвичним для правової системи України і, найімовірніше, призведе до того, що далеко не всі домашні працівники дотримуватимуться цього.
Також люди, залучені до роботи як домашні працівники мусять чітко зрозуміти один момент: державі доволі складно на 100% забезпечити контроль за найманням таких працівників, а отже, і здійснювати нагляд за дотриманням їхніх прав під час виконання роботи. У таких відносинах дійсно багато покладається на самих працівників (зокрема, у частині убезпечення себе на непередбачувані випадки).
Загалом проєкт за задумом відповідає положенням Конвенції Міжнародної організації праці №189. Але деякі доопрацювання все ж таки будуть доцільними. Зокрема, необхідна деталізація застосування дисциплінарних процедур (у випадку прогулу, наприклад) та процедури притягнення до матеріальної відповідальності.
Домашнім працівникам мають бути забезпеченні дієві гарантії щодо невтручання в їхнє особисте життя (особливо в разі проживання такого працівника в межах домогосподарства). Зокрема, це реальна можливість залишити господарство, якщо виникла така потреба, мати зв'язок із «зовнішнім світом», визначення особистого простору й особистого часу, коли працівник може бути вільним від контролю роботодавця чи членів домогосподарства.