Законопроєкт щодо змін умов мобілізації військовозобов’язаних та рейди ТЦК у громадських місцях – найбільш обговорювана тема останніми тижнями в соцмережах, медіа та просто у транспорті. Проте проблема відсутності кадрів наявна не тільки в армії, а й в бізнесі. Як і де потрібно шукати фахівців під час війни, як для військових потреб, так і для цивільних, розповів Mind співзасновник компанії AirUnit Андрій Штепа.
Читайте також: Обережність інвесторів, ринок праці «на умовах роботодавця» та технології для фронту понад усе: основні віхи ІТ-індустрії у 2023-му
Оновлення HR-підходів до набору в ЗСУ, розсилки цифрових повісток – напевно, ідей буде ще більше. Але, на мою думку, проблема дефіциту кадрів у нас ширша, ніж заявлена потреба в пів мільйона військовозобов'язаних. Людей не вистачає і в тилу.
Спочатку – пару прикладів, які близькі особисто мені. Перший – пошук радіофізиків для нашої компанії, які можуть працювати із системами РЕР/РЕБ, налаштовувати їх та проводити інструктаж. Звичайно, ці навички не дуже поширені. Таких фахівців завжди мало. Але за кілька тижнів пошуку на всіх актуальних джоб-майданчиках ми отримали лічені відгуки. Це відверто приголомшило. Другий приклад – нестача інструкторів у нашому спільному з партнерами з KazhanFly тренінговому центрі для операторів дронів. Курс базується на бойовому досвіді та постійно адаптується під актуальні умови на фронті. Він є безплатним для ЗСУ, і на нього є попит – але черга вже сягає пару місяців! А розширюватися ми не можемо багато в чому через дефіцит людей, які могли б навчати інших. І це сповільнює підготовку крутих фахівців для фронту.
Описані приклади – не поодинока проблема окремо взятої компанії. Я спілкуюся з багатьма представниками української MilTech-галузі.
Всі так чи інакше стикаються з дефіцитом кадрів. Хтось не може знайти розробників програмного забезпечення для управління безпілотником. Хтось довго шукає збирачів БпЛА. А хтось інколи не може закрити позиції навіть із нетехнічних напрямів, як-от діловодів.
Причин, чому це відбувається, багато. Деякі фахівці всіма правдами й неправдами виїжджають з України. Деякі – не хочуть зайвий раз зв’язуватися з державними чи бодай якось пов’язаними з державою компаніями. А деякі, наприклад, бачать себе занадто крутими для малих виробництв експертами або ж хочуть займати виключно місця топкерівників. І звичайно, багато хто з профі вже залучений до захисту країни – десь в окопах.
Простого рішення немає. Вихід – це комплексність і системність. Україні треба працювати з людьми на всіх рівнях: державних і приватних.
Читайте також: Мобілізувати чи залишити: оформлюємо навчання правильно
Ось лише три очевидних, як на мене, приклади.
Дещо дивно, коли айтівці штурмують посадки – і водночас до армії на платформі LobbyX шукають тих самих розробників ПЗ. Звичайно, якщо сама людина бачить себе саме на передовій, це її право. Але знання мають використовуватися там, де від них найбільше користі. У цих процесах у ЗСУ є прогрес, та треба їх розвивати. Можливо, можна створити, так би мовити, «робочу мобілізацію» до компаній, що випускають зброю чи якось працюють на оборону.
Рекрутинг до ЗСУ і держпідприємств – це хороша ідея. Коли людина не бігає від ТЦК, а сама приходить на цікаву їй позицію, рівень її мотивації зовсім інший. Але цей напрям слід розширювати. Наприклад, потрібні масові програми навчання тих же збирачів БпЛА, в ідеалі оплачувані державою. Навіть якщо випускники таких курсів підуть потім до приватного виробника дронів, це буде зменшувати дефіцит кадрів та все одно працюватиме на спільну перемогу.
Читайте також: Студентів старше 30 років чекатимуть в армії
У новинах можна прочитати, як від призову звільнені, наприклад, футболісти, а робітники оборонного підприємства можуть проходити медкомісії. Я не хочу применшувати роль зірок, які ефективно запускають волонтерські збори – це також дійсно важливо. Але залучені у виробництво озброєння кваліфіковані фахівці мають бути впевнені, що їх не заберуть у солдати. У нас має бути прозора та надійна система дійсно довготривалого бронювання цінних працівників.
Звичайно, цей список можна продовжувати довго. У будь-кого, хто працює в цій галузі, є свої ідеї. А це лише кілька дещо поверхневих прикладів (бо занурюватися в кожен – це тема окремої великої розмови). Та головне, сподіваюсь, є зрозумілим: ми маємо думати масштабно. Воювати будуть дійсно всі. Але цілком нормально, що не всі це робитимуть безпосередньо на фронті. Тож нам треба зробити так, щоб це було дійсно продуктивним і принесло бажаний для України результат.