Мистецтво потребує підтримки в будь-які часи, зокрема й зараз, коли фінансування обмежене через війну в Україні. Проте навіть і за тих обсягів, що виділяються на культуру, можливо допомогти українським митцям. Проблема лише в розподілі відповідних коштів. На жаль, не всі художники мають право на таку підтримку, а дарма. Як змінити ситуацію з підтримкою митців на краще, розповіла Mind кураторка та публіцистка, співзасновниця громадської організації «Інша освіта» і галереї «Асортиментна кімната», керуюча партнерка в Proto produkciia Альона Каравай.
Читайте також: Кураторка проєкту «Потяг до перемоги»: «Український експорт культури ніколи раніше не був таким потужним»
Надання майстерень – безоплатно чи за невелику пільгову орендну плату – найчастіше відбувається через національну або обласну спілку художників. Це – організація з досить давньою історією, вона була створена ще у тридцятих роках як Спілка радянських художників України (СРХУ), а потім стала Національною спілкою художників України (НСХУ). На сьогодні структура спілки налічує 33 обласних і територіальних організацій, включно з Кримом, та понад 4000 спілчан.
Власне, структура дісталася нам у спадок від Радянського Союзу. Вона могла б бути хорошим інструментом підтримки для художників і художниць, бо має матеріальну базу. Наприклад, НСХУ має виставкові площі, майстерні художників, а також видає власний ілюстрований журнал «Образотворче мистецтво». Як творча спілка, що отримала офіційний статус «національної», НСХУ фінансується з держбюджету – проблематику фінансової моделі навколо національних спілок уже досліджував Центр демократії та верховенства права, а також надавав свої рекомендації до реформ.
Окрім організаційної та фінансової моделі, у спадок від Радянського Союзу ми отримали ще й відповідно організаційну культуру. Через її закритість і консервативність дуже багато (молодих і не тільки) концептуальних художників не вважають за потрібне приєднуватися. Та й самі спілки часто закриті до дійсно найновіших художніх форм і продукту не зі сфери fine arts, а з contemporary arts.
Читайте також: Релокейт мистецтва: досвід нового львівського театру «Варта»
Я відвідувала виставки спілок у кількох містах і найчастіше опинялася в залах із поганим освітленням, пастозним живописом на стінах та герметичними групами переважно чоловіків старше шістдесяти навколо цих робіт. Молодших художників і особливо художниць там мало. Відповідно вони не мають доступу до майстерень та інших переваг.
Насправді, це ок, що є різні художні спільноти, де представлені різні вікові групи та різні напрямки візуального мистецтва. Не дуже добре, що лише одна із цих груп має майже монополістичний доступ до інфраструктури та державного чи муніципального фінансування. Зараз, під час воєнного стану, це фінансування дуже скоротили, але все ж воно є.
Загалом сама система професійних творчих спілок є правильною. Але саме наші спілки треба реформувати, переосмислюючи пострадянський бюрократичний багаж. Мені хотілося б, щоб такі спілки були як платформою для самоорганізації і соціального захисту художників, так і місцем для художнього авангарду – а не місцем для консервації старих художніх форм і старих методів управління. Останнє також має право на життя, але не в ролі центральної платформи.
Коли всі можливості та ресурси для підтримки концентруються лише в одній структурі, як, наприклад, спілці художників чи спілці літераторів, це завжди створює нездорову систему – незалежно від того, подобається комусь спілка художників, чи ні. Коли є монополізація, це створює простір для корупції та розв'язання питань через особисті стосунки. Все фінансування художньої сфери не має базуватися лише на одній структурі.
Децентралізація можливостей могла б нарешті посприяти тому, щоб обласні спілки художників та обласні управління культури нарешті помітили незалежних локальних гравців, а не лише корифеїв. Від цього б виграли всі, а в першу чергу – художній процес і якість тих візуальних робіт, які створюються в Україні.
Завжди будуть митці, які з різних причин не приєднуються до центральних спілок чи номенклатурних ритуалів та які роблять дуже сильний і важливий для України культурний продукт. І цих гравців теж треба підтримувати.