8 листопада Єврокомісія опублікувала нові пропозиції щодо поширення загальноєвропейського регулювання на всі газопроводи, що забезпечують імпорт природного газу до країн ЄС. Новації обіцяють НАК «Нафтогаз України» можливості зберегти доходи від транзиту російського газу (а це близько $2 млрд на рік) завдяки юридичним обмеженням, які зроблять безперспективними плани «Газпрому» розширити поставки в Європу новим трубопроводом «Північний потік – 2», минаючи українську газотранспортну систему.
Це означає, що російський холдинг буде змушений продовжити співпрацю з НАК і після того, як у 2019 році спливе термін діючих домовленостей між компаніями на транспортування газу. А в ході обговорення нових умов співпраці «Газпрому» доведеться йти на компроміси, аби зберегти присутність на газовому ринку ЄС і, як наслідок, стабільну валютну виручку.
Що пропонує ЄК? Нова політична ініціатива Єврокомісії конкретизує основні принципи енергетичного законодавства Євросоюзу, яке регламентує умови доступу, тарифне регулювання, поділ власності та прозорість газових поставок на внутрішній ринок ЄС. Пропозиції стосуються поняття «інтерконектор». У чинному законодавстві так позначається газопровід, який пов'язує ГТС країн Євросоюзу. А ЄК хоче, щоб «інтерконектором» вважався газопровід, що перетинає чи з'єднує кордони між державами ЄС або між державами ЄС та третіми країнами до кордонів юрисдикції Євросоюзу.
Такий підхід розширить можливості для застосування антимонопольного законодавства ЄС, яке спрямоване на розвиток конкуренції та обмеження впливу окремих компаній на ринок. Зокрема, діючі європейські правила обмежують постачання газу одним продавцем до рівня 30% від загального ринкового попиту, а також забороняють виробнику і постачальнику одночасно контролювати інфраструктуру для транспортування ресурсу. Але використання таких норм є проблематичним, якщо йдеться про газопроводи, що перетинають території декількох країн і приходять до Європи, серед іншого – з-за меж ЄС.
Навіщо це Європі? Мета нових пропозицій ЄК – поширити європейське законодавство на «Північний потік – 2» та інші вже існуючі газові магістралі.
У ЄК підкреслюють, що зміна законодавства не спрямована проти будівництва нових газопроводів. Але вона забезпечить принаймні до 2030 року стабільний імпорт російського газу до ЄС через трубопровідну систему України. «Північний потік – 2» має поєднати Росію та Німеччину по дну Балтійського моря через територію кількох країн. У зв’язку з цим правове регулювання будівництва газопроводу здійснюється переважно за німецьким законодавством, а ЄС вплинути на цей процес права не має. Такого висновку дійшла юридична служба Ради ЄС.
Очевидно, що нова ініціатива ЄК не тільки обмежує амбіції «Газпрому» і стимулює конкуренцію, але й захищає інтереси України. Однак вона є лише першим політичним кроком, який для практичної реалізації повинен бути схвалений Європарламентом і Радою ЄС.
Хто і що може стати на заваді? У єврочиновників немає чіткого розуміння, наскільки такий масштабний «експорт» правил європейського регулювання за межі ЄС можна реалізувати з точки зору міжнародного права. Без голосів Німеччини, Франції, Австрії та Нідерландів, які підтримують «Північний потік – 2», ЄК не зможе досягти своєї мети.
«Це рішення – прогрес у правильному напрямку. У його тексті багато потенційних «дірок», які можуть бути використані нашими опонентами (читай «проросійським лобі»), але він відкриває шлях до публічного обговорення проекту «Північний потік – 2» на високому політичному рівні в ЄС», – зазначив Андрій Коболєв, голова правління «Нафтогазу».
«Проросійське лобі», про яке згадує Андрій Коболєв, – це не тільки єврочиновники. Це також найбільші європейські компанії, що згодні вести спільний бізнес з «Газпромом», навіть якщо він пов'язаний з великим політичним ризиком, адже для нафтогазового бізнесу в будь-якій країні світу це швидше правило, ніж виняток.
Мова про німецькі Uniper и Wintershall, які разом з французькою ENGIE, австрійською OMV та голландсько-британською Royal Dutch Shell у квітні 2017 року підписали з «Газпромом» угоду про довгострокове фінансування «Північного потоку – 2».
А хто за посилення вимог? Активними опонентами «Північного потоку – 2» в ЄС виступають Польща і Литва. Крім України, за межами Євросоюзу вони знайшли підтримку у Вашингтоні, який зацікавлений забезпечити новий ринок збуту для американського газу в Європі, потіснивши тут «Газпром». Цьому повинні посприяти антиросійські заходи, про які президент США Дональд Трамп підписав закон два місяці тому.
Ці санкції ускладнюють доступ «Газпрому» до кредитних ресурсів для реалізації «Північного потоку – 2». Також ускладнюється фінансування проекту європейськими компаніями, що увійшли до консорціуму «Газпрому» з його будівництва. Оскільки дія закону поширюється за межі США і має глобальний характер, в Євросоюзі знайшлися противники антиросійської політики Вашингтона. Наприклад, Німеччина, що не тільки має великий вплив у ЄС, але й давні традиції політичного та бізнесового співробітництва з Москвою.
Чого боїться ЄС? Росія – важливий ринок збуту для товаровиробників з Німеччини, а процвітання економіки цієї країни залежить від масштабів експорту.
31 жовтня Держдепартамент США опублікував матеріали, в яких акцентується, що американські санкції щодо російських експортних трубопроводів стосуються лише тих проектів, які почалися в день підписання Трампом антиросійського закону, тобто 2 серпня 2017 року або пізніше. Ймовірно, це може дозволити європейським партнерам «Газпрому» взяти участь у фінансуванні «Північного потоку – 2».
Держдепартамент пояснює, що санкції не повинні порушувати інтереси європейських партнерів США і їх плани диверсифікації та лібералізації енергетичного ринку, а також пошуку нових джерел сировини і маршрутів доставки. Тому під обмеження не підпадають проекти та інвестиції, щодо яких контракти було підписано до 2 серпня. Але що мається на увазі під «підписанням контракту» Госдепартамент не роз’яснює. Мова не йде про пом'якшення положень закону або зміну початкової позиції, а про розробку розумної інтерпретації закону. Реалізація масштабних проектів типу «Північного потоку-2» вимагає підписання різних домовленостей на різних етапах, що розтягнуті в часі.
Занепокоєння європейських компаній – партнерів «Газпрому» викликає невизначеність у питанні щодо долі контрактів з транспортування російського газу через Україну, термін дії яких закінчується після 2019 року. У «Нафтогазі» наполягають, що нові домовленості з «Газпромом» про транзит повинні будуватися з урахуванням того, що точки передавання російського газу будуть на українсько-російському кордоні.
Це означає, що взаємодія «Газпрому» з «Нафтогазом» стане обмеженою, російський холдинг більше не буде нести транзитні ризики через українську ГТС. Ці ризики перейдуть безпосередньо на споживачів російського газу в ЄС всупереч умовам, зафіксованим у довгострокових угодах з «Газпромом», які він не має наміру міняти. Оскільки це комерційні контракти і їхні тексти публічно не розкриваються, незрозуміло, які там передбачаються штрафні санкції при достроковому припиненні домовленостей з ініціативи покупців. У відповідь «Газпром» може затіяти судові розгляди, які розтягнуться в часі та порушать стабільні поставки російського газу до ЄС.
Не виключено, що саме на такий перебіг подій розраховує Вашингтон, щоб створити сприятливі умови для експансії американського скрапленого газу на європейському континенті, де йому складно конкурувати за ціною з більш дешевим трубопровідним ресурсом з Росії.
При такому розкладі частка доходів «Нафтогазу» від транзиту російського газу залежатиме від подальших домовленостей Москви та Вашингтона. На противагу заявам української сторони про зміну транзитних умов для «Газпрому», міністр енергетики Росії Олександр Новак говорив, що це питання не є предметом обговорення з офіційним Києвом. За його словами, у випадку з довгостроковими контактами між «Газпромом» і європейськими компаніями, вони самостійно мають вирішити, як продовжувати співпрацю і реагувати на нові умови Києва.
Хто чого досягне? Очевидно, що проблеми з транзитом через Україну «Газпром» використовуватиме для мобілізації партнерів у ЄС заради просування «Північного потоку – 2».
А «Нафтогаз» розраховує на підтримку європейських партнерів, щоб зберегти російський транзит. Андрій Коболєв планує залучити їх до управління газотранспортною інфраструктурою. «На жаль, поява європейського партнера не є гарантією збереження транзиту [російського газу через Україну], але його відсутність точно гарантує втрату транзиту», – впевнений він.
Якщо ж «Північний потік – 2» буде побудований, то, як не парадоксально, «Нафтогаз» також може виявитися серед споживачів російського газу, що надходить до Євросоюзу в обхід України.
Хоча юридично цей ресурс безпосередньо вже й не належатиме «Газпрому», бо змінить власника при подальшій реалізації, але його початкове походження буде російським. І таким чином буде забезпечено додатковий попит на російський газ в Європі.
Йдеться про організацію закупівель на Центрально-європейському газовому хабі (Central European Gas Hub, CEGH) у Баумгартені (Австрія) з постачанням в Україну транзитом через Словаччину. На CEGH, за проектом, транспортуватиметься газ «Північним потоком – 2» для подальшої реалізації кінцевим споживачам у країнах ЄС. Основним акціонером цього газорозподільного центру є австрійська компанія OMV, що виступає також одним з ключових партнерів «Газпрому» в будівництві «Північного потоку – 2».