Газова пастка: чому боротьба України проти «Північного потоку – 2» може зійти нанівець

Закупівля Україною в ЄС газу російського походження, що надходитиме туди газопроводом «Північний потік – 2» з 2019 року, ризикує стати реальністю, якщо «Укртрансгаз» порушить виконання інвестиційних програм, фінансування яких заблоковано регулятором – Національною комісією з держрегулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП).

Про заборону «Укртрансгазу» використовувати кошти, визначені як «планові тарифні джерела фінансування інвестпрограми», йдеться у листі, що його голова НКРЕКП Дмитро Вовк 2 серпня 2017 року направив голові наглядової ради НАК «Нафтогаз України» Полу Ворвіку (копія є в розпорядженні Mind). На документі стоїть позначка, що через два тижні, 11 серпня, наглядова рада підтвердила його отримання.

 

Інвестпрограму «Укртрансгаз» ще не розробив. У тексті листа йдеться про «безпрецедентний випадок» на газовому ринку з боку «Укртрансгазу»: оператор порушив вимоги декількох законодавчих актів і ліцензійних умов, не надавши регулятору інвестпрограму розвитку газотранспортної системи і підземних сховищ газу на 2017 рік, для якої передбачено фінансування в діючих тарифах «Укртрансгазу».

Тому всі заплановані заходи в рамках цієї інвестпрограми залишаються офіційно незатвердженими: «Станом на 1 серпня 2017 року «Укртрансгаз» не надав регулятору Плани розвитку ГТС і ПСГ на 2017–2026 роки, що не дає можливості здійснити їхній аналіз та затвердити». 27 червня «Укртрансгаз» лише поінформував НКРЕКП про відсутність таких планів, узгоджених з «Нафтогазом».

НКРЕКП попереджає Пола Ворвіка, що подібне порушення законодавчих вимог може перешкодити безпечній експлуатації та підтримці в належному стані української ГТС. Як наслідок, це унеможливить задоволення попиту суб'єктів газового ринку на послуги з транспортування газу. Крім того, «Укртрансгаз» не зможе виконувати належним чином свої функції з будівництва нових та реконструкції діючих газопроводів.

Кошти на її виконання вже є. Раніше Міненерго анонсувало початок реалізації проекту з розширення потужностей інтерконектора між Україною і Польщею вже наступної осені. Його протяжність – 100 км, пропускна здатність – 8 млрд куб. м на рік. Відповідно до його техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), затвердженого у 2014 році, у вересні 2017 року має стартувати закупівля необхідних матеріалів, а в січні 2018-го повинні розпочатися будівельні роботи. Такий графік дозволить Україні після 2020 року приймати паливо, що прийде з США і Катару до Польщі – на термінал для прийому скрапленого газу на балтійському узбережжі в Свіноуйсьце або з Норвегії – газопроводами в рамках проекту North Gate до порту в Нехоже.

Кошти для початку будівництва українсько-польського інтерконектора в «Укртрансгазу» вже є: в ТЕО вони передбачені за рахунок транзитних доходів, які оператор отримує за передоплатою від російського «Газпрому» (близько $2 млрд щорічно).

Проблема в тому, що тепер їхнє використання неможливе: вони виявилися заблокованими НКРЕКП через порушення «Укртрансгазом» термінів подачі інвестпрограми і її затвердження регулятором. Тому існує загроза, що початок експлуатації нового газопроводу між Україною і Польщею буде відкладено на пізніший термін.

Така співпраця для Києва і Варшави принесла б обопільну вигоду завдяки зміцненню енергобезпеки. Польща цілеспрямовано прагне до диверсифікації газових поставок на свій ринок, щоб позбутися залежності від РФ. Після 2022 року країна планує повністю відмовитися від закупівель у «Газпрому».

Наступного року Варшава і Данія починають будівництво магістрального газопроводу Baltic Pipe, що стане частиною проекту North Gate з пропускною спроможністю 10 млрд куб. м газу на рік для поставок норвезького газу. Через польську ГТС норвезьке паливо зможе надійти споживачам в Україні, країнах Балтії, Угорщини, Чехії та Словаччини.

У червні 2017 року СПГ-термінал у Свіноуйсьце прийняв першу партію газу з США. Її обсяг був невеликий – близько 100 млн куб. м. Але польська влада вже анонсувала підписання контрактів на регулярну поставку, які також підтримує президент США Дональд Трамп.

Розвитку американського газового експорту сприяє не тільки його лобіювання Трампом, а й нарощування видобутку сланцевого газу в США, що збільшує вільний ресурс на внутрішньому ринку. Дані бюлетеня Natural Gas Weekly від U.S. Energy Information Administration, опубліковані наприкінці липня, свідчать про подолання негативного тренду і початок зростання видобутку на основних сланцевих родовищах. Причина: збільшення вдвічі за останній рік – до 192 – кількості працюючих бурових установок. Це створює передумови для розвитку позитивної динаміки.

Адміністрація Трампа вже затвердила будівництво 11 нових терміналів для розширення експорту СПГ.

Вашингтон зробив ставку на збільшення поставок СПГ до Європи, в основному через термінали на Балтійському морі в Польщі, а також нові газопроводи, у тому числі в напрямку України. Експортний потенціал США становить близько 180 млрд куб. м газу на рік. Очікується, що в найближчі три роки за кордон почне надходити приблизно половина цього обсягу.

Євросоюз також зацікавлений у американському газі, щоб більш активно розвивати конкуренцію, скорочувати ризики залежності від російського газу, а також грати на пониження цін від інших постачальників (крім Росії це також Норвегія і Катар).

Досягненню цих цілей мають сприяти антиросійські санкції, підписані Трампом на початку серпня. 257-й розділ цього закону позначив пріоритетом співпрацю США з ЄС і Україною для лібералізації енергоринків, диверсифікації поставок і скорочення залежності від російського газу, який Кремль «використовує для політичного впливу». Також окремим пунктом позначена підтримка, зокрема фінансова, проектів з розширення потужностей енергетичних інтерконекторів між Україною та ЄС.

Антиросійський закон носить глобальний характер, тому під американськими санкціями ризикують опинитися не лише російські політики і олігархи. Ще санкції можуть торкнутися українських чиновників і бізнесменів, а також компанії з інших держав, налаштованих на спільні проекти з Росією в нафтогазовому і фінансовому секторах, гірничодобувних галузях, машинобудуванні.

Україна вже майже два роки не закуповує російський газ безпосередньо в Газпрому. Газовий імпорт в країну надходить реверсом з ЄС. Перш за все – зі Словаччини, з території якої пропускна потужність становить 44 млн куб. м газу на добу, або близько 16 млрд куб. м на рік.

Реверс газу з ЄС в Україну в основному забезпечується за схемами заміщення завдяки поставкам «Газпрому» через українську ГТС: значну частину законтрактованих у європейських постачальників обсягів «Нафтогаз» відбирає за рахунок російського транзиту.

За даними «Укртрансгазу», технічні можливості реверсу в Україну обумовлені російським транзитом і залежать від його обсягів:

Обсяг транзиту російського газу через Україну, млрд. куб. м на рік	Допустимий обсяг реверсних поставок з ЄС в Україну
	на рік, млрд. куб. м	на добу, млн. куб. м
до 60	9-10,8	25-30
до 50	7,2-9	20-25
до 40	5,4-6,5	15-18
до 30	1,8-2,52	5-7

Контракт між «Газпромом» і «Нафтогазом» на транспортування газу діє до 2019 року. Тому зараз, коли європейські споживачі активно поповнюють запаси палива на період високого попиту в осінньо-зимовий сезон, російська корпорація збільшує експортні поставки через українську територію, які забезпечують їй стабільну виручку.

Отже, у «Нафтогазу» залишаються і значні можливості для організації реверсу з ЄС.

Ситуація зміниться, коли завершиться транзитний контракт з «Газпромом». Російська сторона не має наміру його продовжувати, і поставила своїм пріоритетом переорієнтувати всі поставки газу через Україну на альтернативні маршрути. Перш за все, через газопроводи «Північний потік» (експлуатується з 2011 року), «Північний потік – 2» і «Турецький потік» (обидва планується запустити у 2019 році).

Незважаючи на прагнення США, України, Польщі та Литви заблокувати реалізацію «Північного потоку – 2», «Газпром» налаштований його побудувати з партнерами з Німеччини, Австрії та Франції. Немає єдиної думки щодо перспектив цього проекту і в Єврокомісії.

Ймовірні протиріччя. Схоже, що в Україні, всупереч публічним деклараціям, також сумніваються в успіху зусиль з блокування «Північного потоку – 2». В Енергетичній стратегії України до 2035 року позначений прогноз, що до 2019 року транзит російського газу через Україну буде находитися в діапазоні 50–80 млрд куб. м на рік, а потім скоротиться до мінімуму або зовсім припиниться.

У такий саме сценарій вірять у «Нафтогазі». Тому, аби повністю задовольнити попит на газ на внутрішньому ринку і зберегти можливості поставок з країн ЄС, незалежно від російського транзиту, держхолдинг зацікавлений у розширенні співпраці з європейськими компаніями.

Завдяки підтримці високого політичного лобі в Єврокомісії, у «Нафтогазі» орієнтовані на реалізацію проекту, що вже забезпечений транспортними потужностями, на відміну від маршруту з Польщі. Йдеться про організацію закупівель на Центрально-європейському газовому хабі (Central European Gas Hub, CEGH) у Баумгартені (Австрія) з поставкою в Україну транзитом через Словаччину. До 2020 року НАК уже викупив усі транспортні потужності на українсько-словацькому кордоні. Тут же визначено тариф при транспортуванні газу: на вхід в українську ГТС – $12,47 за 1000 куб. м, і на вихід – $32,80 за 1000 куб. м.

Проблемою при реалізації такого плану може виявитися те, що по суті він призведе до закупівель Україною російського газу, що надходить на CEGH через газопровід «Північний потік – 2», проти якого офіційний Київ нині виступає разом з союзниками в ЄС і США.

Такий сценарій, здатний серйозно погіршити відносини Києва і Вашингтона, цілком реальний. Хоча юридично газ на CEGH може безпосередньо і не належати «Газпрому», якщо його походження буде російським. Австрійська компанія OMV є не тільки одним з ключових партнерів «Газпрому» у будівництві «Північного потоку – 2», а й основним акціонером газорозподільного центру в Баумгартені, куди планується транспортувати газ «Північним потоком – 2» для подальшої реалізації кінцевим споживачам.

Тому організація закупівель цього ресурсу сприятиме поширенню політичного впливу Кремля всупереч американським санкціям.