На конституційному рівні: як Пилип Орлик вперше в Україні захистив права жінок та дітей

Гетьман Іван Мазепа помер невдовзі після «Полтавської катастрофи» –  21 серпня 1709 р. у м. Бендери. Тоді воно знаходилося під владою Османської імперії (зараз – Республіка Молдова). По собі він лишив велетенський скарб – 1,2 млн талерів. Словацький дипломат Даніель Крман, який був живим свідком поразки шведсько-козацького війська на чолі з Карлом XII у битві під Полтавою, відзначав, що Мазепа за життя фактично «приватизував» фінанси Гетьманщини: «Муж цей володіє великими багатствами, котрі назбирав з платні Царської й Польської Величності, як також зі своїх великих прибутків і з щорічних податків своїх підданих. Бо ж і вся Козакія належить на все життя цьому воєводі». Гроші успадкував племінник спочилого гетьмана – Андрій Войнаровський. Козаки обурювалися й апелювали до шведського короля: «Бо ж не був ясновельможний гетьман Мазепа необмежений пан на Україні, щоб посідання Військового скарбу перепливало на п. Войнаровського!». Але таки був…

Під час обрання у Бендерах нового гетьмана, а ним став колишній писар Пилип Орлик, козацьке товариство вирішило убезпечити державний бюджет на майбутнє. На загальній козацькій раді 5 (16) квітня 1710 р. був ухвалений документ, в одному з пунктів якого було чітко зазначено – відтепер гетьману до «Військового скарбу» зась. Цей документ усім нам зі шкільної лави відомий як «Конституція Пилипа Орлика».

Рис №1: Андрій Гета. Пилип Орлик. Гравюра. Державний історико-культурний заповідник м. Острог.

Ідея про те, що «Конституція Пилипа Орлика» є першою у світі, має як численних прихильників, так і критиків. Утім, її експонування у Софійському соборі з нагоди 30-річчя відновлення Незалежності України – вікоповна подія для музейної справи України. Латинський рукопис «Pacta et Constitutiones legume libertatumque Exercitus Zaporoviensis…» («Пакти та Конституції прав і вольностей Війська Запорозького…») вперше за 300 років покинув територію королівського палацу у Стокгольмі, де розміщено Національний архів.

«Дон-Кіхот вимріяного образу», – саме так шведський історик Альфред Єнсен називав головного укладача «Конституції». Йому слово. «Я один зложив найбільшу частину договору й зредагував цілий договір. Я зложив це за певним планом… Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проєкт для знатної старшини України. Пан Войнаровський допомагав мені у цьому», – згадував Пилип Орлик. І хоча «Конституція» була написана та затверджена на чужині, її укладачі мріяли жити за її нормами в Україні майбутнього.

Принципи станової республіки, обмеження гетьманської влади завдяки чітко структурованій драбині виборних урядів, розподіл повноважень, незалежне від гетьмана судочинство. У «Конституції Пилипа Орлика» було проголошено низку революційних для тогочасної України принципів «корисного устрою», який личить «вільній нації». Утім, коли випадає нагода познайомити відвідувачів зі змістом документу особисто, розумієш, що найбільше їм запам’ятовується… «соціалка». Своєрідна «пенсія» для старих козаків, звільнення від податків найбідніших верств населення і, звичайно, моя улюблена стаття № 11. На позір вона виглядає як «соціальний захист» жінок та дітей: «Вдови – козачі дружини і цілі осиротілі сім’ї, козачі господарства і їхні дружини в час відсутності чоловіків, які зайняті на військовій службі, нехай користаються повною свободою і не притягаються до жодних повинностей».

Рис №2: Ян Матейко. Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом. Полотно, олія. 1885. Національний музей у Варшаві. (Фрагмент).

Ряд істориків схиляється до думки, що жінки України-Гетьманщини користувалися широкою свободою і незалежністю, майже не поступаючись повнотою своїх громадянських прав чоловікам. Зокрема «Литовські статути» (1529/1566/1588), що діяли у Гетьманщині, захищали майнові права жіноцтва. Інша справа – реалії життя. Утім, на суб’єктність українських жінок часів Козацької держави традиційно звертали увагу іноземці. Так французького інженера та картографа Гійома Левасера де Боплана (1595-1673) дивувала відмінна від «загальноприйнятого звичаю усіх народів» практика сватання дівчат до хлопців. За законом шлюбний вік для дівчат становив – 13 років, для хлопців – 18. Хоча у  XVIII ст. реальний середній вік вступу до шлюбу в Україні був значно вищим: у містах для чоловіків – 26 років, для жінок – 22 роки (у сільській місцевості – 24 роки і 19 років). Оглядаючи київські ринки влітку 1654 р., сирійський мандрівник Павло Алепський дивувався киянкам, які торгували усім необхідним, були «ошатно вдягнені, зайняті своїми справами, і ніхто не кидав на них наглих поглядів». Свої, можливо, й «не кидали». А ось шведський лейтенант Вейге, який рухався у складі війська Карла XII до поля Полтавської битви не втримався: «Жінки носять на голові щось, як шапки, зовсім пласкі як тарілки, й обвивають їх довгою плахтою; спідниця складається з тонкого волосяного сукна всякої краски, що прилягає досить тісно до тіла й віддає його форми». Лейтенант також зауважив, що українські дівчата вміли відпочивати: «І чоловіки і жінки люблять дуже горівку; навіть визначні женщіни не соромлять ся випити на ярмарку кілька мірок».

Утім, стаття № 11 «Конституції Пилипа Орлика» – не про веселих жінок, яких побачив лейтенант Вейге на ярмарку у Ромнах у 1708 р. Не сумніваюся, що у воюючій Гетьманщині йому довелося бачити козацьких вдів та сиріт. Положення цієї статті передбачали їх звільнення від «податків», а також заборону на накладення будь-яких повинностей на козацьких дружин під час перебування їх чоловіків у військових походах.

Рис №3: Стаття XI «Конституції Пилипа Орлика». 1710 р. Національний архів Королівства Швеція, м. Стокгольм. Фото Дженні Оделл (Jenny Odell).

Задайте собі питання: з яким художнім образом у Вас асоціюється дружина козака? Гадаю, що у багатьох в уяві залунають рядки з української народної пісні XVII ст.:

     «А позаду Сагайдачний,
     Що проміняв жінку на тютюн та люльку необачний…».

Козак – то такий собі «колективний Сагайдачний», що проміняв жінку на тютюн та люльку. Простіше кажучи – воїн, який зрікся світу, аби служити шаблею Війську Запорозькому.

Дружину гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного (1577-1622) звали Анастасія. Вона згадується у вірші Касіяна Саковича «на смерть» гетьмана 1622 р. Але віршована згадка про вдову гетьмана звучить не у контексті «заміни на тютюн». По смерті чоловіка опіку над нею бере «Військо Запорозьке» (так називали державу Гетьманщину):

     «У людей через нього і ти була ясна,
     А тепер твоя свічка яскрава – погасла,
     Друг з тобою навічно уже розлучився,
     Богу й війську в опіку тебе доручивши».

Тема захисту родини після смерті козака звучала майже в усіх «гетьманських статтях» др. пол. XVII ст. – документах міжнародно-правового характеру, які визначали устрій та систему управління Гетьманщини («Війська Запорозького»). Ще у «Березневих статтях» Богдана Хмельницького 1654 р. значилося: «вдови після козаків і діти хай такі ж вольності мають, як пращури й батьки їх». У  «Коломацьких статтях» Івана Мазепи 1687 р. тема козацьких вдів та сиріт була розширена: «А коли заслужений козак лишить після смерті жінку, то щоб жінка після його смерті була звільнена від усяких наруг, тобто щоб усяка старшина військова не утяжувала її постоями, поборами і підводами…». Але подібні податкові пільги були не безстроковими: «…і це доти, доки не піде вона заміж: коли за козака, то матиме вольність, а коли за мужика, то підлягатиме міським повинностям».

Рис №4: Тарас Шевченко. Козацький бенкет. Папір, олівець. 1838. Національний музей Тараса Шевченка, Київ

Власне, цілком очевидно, що в статті № 11 «Конституції Пилипа Орлика» йдеться  в першу чергу про станові права козацтва. Вони поширювалися на вдів та сиріт козаків. В Гетьманщині козаки вважалися вільним станом, який було звільнено від сплати державних поборів. Інша річ, що це був не просто стан, а ледь не половина населення держави. Принаймні у сер. XVIII ст. населення Гетьманщини становило близько 2,7 млн, з яких бл. 50 % складали козаки та члени їх родин. В Україні майбутнього, яку задумав Пилип Орлик, вони мали бути соціально захищені.

Утім, стаття № 11 «Конституції» могла викликати і особисті почуття у Пилипа Орлика. Він був чи не єдиним гетьманом, якого виховувала… вдова. Майбутній гетьман народився 21 жовтня 1672 р. у с. Косуті Ошмянського р-ну на Віленщині. Його батько Степан був вихідцем з чеського баронського роду Орликів. За рік після народження сина він загинув у битві під Хотином – переможній для поляків битві з османами. Маленького Пилипа виховувала мама – Ірина Малаховська-Володчкевич.

«Чужий в українських колах Гетьманщини юнак-сирота мусив власною працею, вмінням і природженим дипломатичним хистом робити кар’єру», –  відзначають Мирослав і Олександра Трофимчуки. Саме вони здійснили переклад латинського рукопису «Pacta et Constitutiones legume libertatumque Exercitus Zaporoviensis…» на українську мову у 2008 р. До 11 листопада цього року «Конституція Пилипа Орлика» експонуватиметься в Софійському соборі. У сусідній з нею вітрині відвідувачі можуть побачити булаву, яку доставили в Україну з Кабінету раритетів єпархіальної бібліотеки м. Лінчопін (Королівство Швеція). На думку низки дослідників це – одна з двох булав, які шведський король Карл XII у якості «протектора України» вручив Пилипу Орлику після його обрання на гетьманство у 1710 р.

Рис №5: Булава Пилипа Орлика. Поч. XVIII ст. Кабінет раритетів єпархіальної бібліотеки м. Лінчепінг, Королівство Швеція. Фото Дженні Оделл (Jenny Odell).

У 1719 р., перебуваючи у політичній еміграції в Швеції, Пилип Орлик змушений був закласти обидві булави купцеві Конраду Кампфу під заставу у 200 цісарських талерів. За 10 талерів на Полтавщині у ці часи можна було придбати доброго коня. Поряд із цією борговою розпискою значився ще один пункт – про борг купцю Грену на суму 260 талерів за «убрання жінки і дітей». Чималенька сума. Але у Пилипа Орлика та його коханої дружини Ганни було 8 дітей. Не виключено, що, закладаючи булаву, гетьман пригадував як у Бендерах король Карл XII став хрещеним батьком його сина Якова та пообіцяв похресникові 20 000 талерів. Але не судилося. Роком раніше «останній вікінг Європи», як називали короля, був вбитий пострілом в голову під час осади фортеці Фредріхстен.