Рік тому Україна посіла 45-те місце в «Глобальному інноваційному індексі», набравши лише 36,3 бала зі 100 можливих. Причина не найкращої позиції – великий перелік бар’єрів, який унеможливлює розвиток сфери. Один з них – недостатнє фінансування, що протягом останніх трьох років не перевищує 0,3% ВВП, тоді як нормою закону визначено 1,7%. Навіть у Зімбабве фінансування інноваційної діяльності становить 0,38%, а в Європі – понад 3%.
За статистикою, від створення інновації до її реалізації проходить приблизно півтора року. Натомість тривалість життя 80% стартапів – менше 12 місяців через брак коштів для реалізації ідей. Крім того, інноваційному рішенню важко пройти перевірку Антимонопольного комітету, адже інновація за визначенням є монополістом. А проходити експертизу в Міністерстві освіти та науки для кваліфікування інноваційних проєктів, та ще й власним коштом, розробники і не поспішають: з 2002 року в МОН було зареєстровано лише 30 заявок.
Такий перелік проблем свідчить про відсутність у державі інноваційної стратегії і, відповідно, продуманого законодавства, що б регулювало процеси як у сфері підтримки нових розробок, так і під час проходження їх від стадії задуму до продажу держструктурам. Усе це додатково ускладнюється і тим, що головним критерієм у держзакупівлях лишається ціна. Вимоги до інновації прописуються не під розв'язання проблеми, а під бачення замовника, якому хочеться отримати найдешевше рішення.
За відсутності виваженої законодавчої бази правила регулювання інноваційної діяльності залишаються дискусійними. Щоб обговорити їх та порівняти з європейським досвідом, депутат парламенту Вікторія Подгорна разом із представниками Всеукраїнської ініціативи «Активна Громада», CICE Institute, KMBS, спільноти kmbs Alumni та платформи відкритих інновацій Reactor.ua ініціювали круглий стіл на тему «Державні закупівлі інновацій: практика ЄС». У дискусії взяли участь народні депутати, представники Міністерства економіки, розробники інновацій та працівники аудиторських компаній. Які проблеми обговорили та які шляхи вирішення запропонували учасники – у матеріалі Mind.
Інновації – це зазвичай довготривалі плани й розробки, і не всі вони можуть бути реалізовані в короткий термін, сьогодні чи завтра. Якщо ми хочемо змінити підходи до розробки й впровадження нових рішень, то не варто обмежуватися сферою держзакупівель, яка найчастіше є одним із завершальних етапів у життєвому циклі інновації.
Необхідні зміни в підходах на всіх рівнях – від місцевого до загальнодержавного. Створення одного закону не допоможе зробити прорив в інноваційній діяльності, стверджують експерти. Потрібен системний підхід, який би враховував не лише необхідність застосування вже наявних інновацій, а й сприяв би їх розробці та можливості тестування.
На думку учасників дискусії, нова інноваційна стратегія має містити зміни стосовно трьох горизонтів часової перспективи: на завтра, на середньостроковий та довгостроковий термын. Зазвичай таким плануванням у трьох горизонтах користуються всі західні компанії, які впроваджують або розробляють інновації. Розподіл зусиль та ресурсів між горизонтами здійснюється за такою схемою:
За цією стратегію горизонтів і було вирішено розподілити всі пропозиції змін до чинного законодавства.
Перед тим як говорити про зміни на трьох рівнях, експерти наголосили на тому, що насамперед державі необхідно створити інноваційну стратегію, а в ній визначити напрям роботи в трьох горизонтах для кожного з рівнів управління: від місцевого до загальнодержавного. Положення стратегії повинні знайти відображення в новому законодавстві, яке має розв'язати питання визначення інновацій, критерії оцінювання їх ефективності, джерела фінансування, можливість тестування та питання відповідальності.
Стратегія дозволить розробникам визначити потреби країни в певних розробках, шляхи їх пошуку, стимулювання й підтримки. І це має відбуватися на державному рівні, оскільки не так багато державних установ, зокрема й органів місцевого самоврядування, можуть собі дозволити фінансувати досліджень «з нуля» та планувати на довгострокову перспективу.
Щоби заохотити розробників і замовників створювати проривні рішення, необхідно впровадити фіскальні стимули та передбачити в місцевих бюджетах окрему статтю витрат на підтримку інновацій. А також проконтролювати їхнє цільове використання, аби створення інноваційних виробництв і фінансування їх державою не перетворилося на спосіб розкрадання бюджетних коштів.
Крім того, у стратегії необхідно визначити перелік дерегулятивних змін до законодавства, які б дозволили інноваційним рішенням оминати вимоги різноманітних стандартів (ДСТУ, ДБН та ін.) та обходитися без перевірок АМКУ. А місцевим органам самоврядування – бути вільними в провадженні інноваційної діяльності з огляду на їхнє бачення того, чого потребує територіальна громада. Крім того, слід стимулювати місцеву владу підтримувати стартапи на місцях – як через публічні закупівлі, так і через реалізацію цільових програм.
Після визначення всеохопних базових змін учасники дискусії перейшли до обговорення нагальних кроків на кожному з горизонтів.
На рівні першого горизонту компанія повинна мати можливість закупити за визначений бюджет найкраще технологічне рішення. Наразі компанії в держзакупівлях конкурують насамперед ціною, вона важить 70% від усього переліку критеріїв. Щоб цього уникнути, важливо визначити цінність інновації – створити критерії та показники ефективності.
У ЄС замовник виходить до розробників зі своєю ціною та критеріями до розробки, головні з яких – ефективність та економічна доступність. На цьому, а також на наступному, другому, горизонті слід стимулювати проведення конкурентного діалогу, під час якого замовник матиме можливість ознайомитися з різними рішеннями проблеми та визначитися з вимогами до написання специфікації.
На другому горизонті це також дасть можливість впливати на критерії та показники, які визначають розробку рішення. Також слід впровадити Pre-Procurement – діалог, який визначає функціональні закупівлі. Замовник виходить до розробників з проблемою, яку він хоче розв'язати, а постачальники можуть запропонувати свій варіант рішення.
На цьому етапі відкривається доступ до тестових доконкурентних закупівель. Під час діалогу щодо специфікації визначається найкраща пропозиція, після чого замовник може закупити та протестувати розробку.
Щоб стимулювати розвиток третього горизонту, експерти запропонували створити спеціальний фонд із визначеним бюджетом для надання грантів на довгострокові розробки. Орієнтиром для України тут може бути Рамкова програма підтримки дослідження інновацій, яка називається «Горизонт Європи».
Проєкт має визначений бюджет, який поповнюється за рахунок внесків країни – члена ЄС. Програма підтримує різні проєкти – від наукових до високоінноваційних великих і середніх підприємств.
Звичайно, напрацювати повноцінне рішення, яке можна було б уже впроваджувати на всіх рівнях, всього за кілька годин неможливо. Тому учасники дискусії домовилися зустрітися ще кілька разів, а до зустрічі запросити експертів з інших сфер – зокрема, з Антимонопольного комітету й Державної аудиторської служби України.
Коли ж проєкт повноцінної програми змін буде готовий, для його просування знадобляться амбасадори, які презентуватимуть програму на загальнодержавному рівні.
Другу зустріч вирішили присвятити опрацюванню бар’єрів, які унеможливлюють розвиток інновацій, а вже під час третьої – створити повноцінну програму на основі обговорених рішень.