Книжка тижня: «Японське економічне диво» Челмерса Джонсона

Бекграунд. Будь-яке диво завжди є рукотворним. Особливо, коли йдеться про становлення світових економік, певних видатних досягнень людства тощо. Ніхто ніколи не приходить нізвідки в мало розвинену внаслідок історично-культурних процесів чи зруйновану війною країну, не змахує чарівною паличкою та не перетворює ніщо на все. Кожен процес, який переживає певна країна, є її персональним здобутком чи помилкою.

Челмерс Джонсон написав цю книжку далекого 1982 року, маючи за плечима участь у Корейській війні, викладацьку діяльність, консультування ЦРУ й роботу в Інституті дослідження японської політики, засновником і президентом якої сам і був. Тож усе, що лише можна дізнатися про повоєнні роки становлення японської економіки й державності загалом, можна дізнатися з цієї масштабної праці. До того, ж Челмерс включив у книжку не лише безліч статистичних даних і всіляких тематичних таблиць, а також повний поіменний список політичного й адміністративного керівництва торгово-промислової бюрократії 1925 – 1975 років. А також внутрішню структуру міністерства 1925 – 1973 років.

Видавництво: «Наш Формат»

Наклад: 2000 примірників

Сюжет. Засадничим терміном у книжці є бюрократія як ієрархічна система управління державою з безліччю підрозділів і посадових осіб, які провадять певну діяльність і відповідають за неї. На японській економічній бюрократії і зосереджена ця книжка. Зокрема на Міністерстві міжнародної торгівлі й промисловості Японії, яке відіграло провідну роль у становленні економіки країни.

Сучасних дослідників японського економічно дива багато. Джонсон виокремив з-поміж них чотири групи, кожну з яких детально описує і аналізує:

1. Проєкціоністи – проєктують на японський випадок західні (здебільшого англо-американські) концепції, проблеми й норми економічної поведінки. Праці такого типу спрямовані не стільки на пояснення японського досвіду, скільки на те, щоб показати невдачі власної країни на тлі досягнень Японії або висловити застереження щодо можливого впливу японського зростання на інші частини світу.
2. Представники соціально-економічної школи – використовують підхід «що завгодно, окрім політики»: національний характер, базові цінності, консенсус тощо.
3. Підкреслення впливу незвичайних японських інституцій – цей підхід стверджує, що Японія здобула особливу економічну перевагу через те, що японські роботодавці повоєнного часу звикли називати «трьома священними китами:
   - система пожиттєвого працевлаштування;
   - система заробітної плати за принципом старшинства;
   - профспілковий рух на підприємствах.
4. Теорія «безплатного проїзду» – стверджує, що Японія є бенефіціаром повоєнного союзу зі Сполученими Штатами Америки й що цей союз пояснює стрімке економічне зростання країни. Вважається, що Японія скористалася «безплатним проїздом» у три способи:
   - відсутність витрат на оборону;
   - готовий доступ до її головного експортного ринку;
   - відносно недорогий трансфер технологій.

Центральна увага в книжці зосереджена на Міністерстві міжнародної торгівлі й промисловості (ММТП). Воно було тією унікальною структурою, яка сформувала японську економіку, раціонально й ефективно використовуючи інструменти промислової політики. Своєрідний економічний «генеральний штаб». Чалмерс Джонсон доволі докладно описав шлях роботи й трансформації міністерства впродовж кількох десятиліть.

Унікальність японського економічного досвіду в тому, що держава впроваджувала моделі, які розробляла, у співпраці з приватним бізнесом, і надавала йому допомогу в їх реалізації. ММТП працювало у такий спосіб:
- визначало стратегічні сектори розвитку економіки;
- забезпечувало розподіл капіталу й технологій;
- забезпечувало державі захист від впливу іноземного капіталу й бізнесів.

Фактично Японія не зазнавала впливу іноземних конкурентів, тож місцеві компанії розвивалися і ставали дедалі потужнішими. Сьогодні вони відомі на весь світ: Fuji, Kawasaki, Mitsubishi та інші.

ММТП роками комплектувалося найкращими талантами. Це один з найважливіших складників успіху інституції. Інший – постійний розвиток наступних поколінь управлінців, які забезпечують безперервність обраного країною шляху впродовж десятиліть.

Загалом успішність економіки Японії становлять її пріоритети. Понад 50 років країна ставила на найвищий щабель економічний розвиток. Не завжди все було вдало й ідеально, проте постійність, з якою країна йшла до мети в розвитку пріоритетів, зробила її зрештою однією з найуспішніших економік світу.

Вам сподобається, якщо: ви дуже любите історію Японії або економіку загалом.

Вам не сподобається, якщо: наявність у книжці безлічі таблиць, переліків, цифр і статистичних даних змушує вас страждати.

Головна причина прочитати: зрозуміти нарешті феномен цієї загадкової країни, що була закритою та слабко розвинутою мало не до ХХ століття, а за кілька десятиліть після Другої світової війни змогла стрімко рвонути вперед в економіці, технологіях, освіті тощо.

Олівер Люк Делорі «Вабі-сабі. Пошук краси в недосконалості»

Японські монахи описують вабі-сабі як «досягнення почуття вдячності за все, що є по-справжньому значущим у житті, і відсторонення від усього, що є неістотним». Сенс опанування цього стану – це прийняття і розуміння незворотності постійних змін, усвідомлення тимчасовості й плинності всього, що оточує людину впродовж її життя. Філософія вабі-сабі допомагає зрозуміти себе – власний розум, тіло і дух, що постійно перебувають у процесі змін.

Кен Моґі «Маленька книжка ікіґай. Секрети щастя по-японському»

Ікіґай – це вміння знаходити, впізнавати й цінувати важливі радості життя і ті які є навкруги в повсякденні. Щоб віднайти ікіґай, необов’язково бути японцем. У книжці йдеться про п’ять принципів ікіґай, які допоможуть впоратися з негараздами, подолати проблеми, ліпше зрозуміти себе й світ навколо – і жити в гармонії із собою. Гарні емоції продовжують життя, японці тому приклад – чоловіки в Японії за тривалістю життя на четвертому місці в світовому рейтингу, а жінки на другому.

Нітобе Інадзо «Бусідо. Душа Японії»

Зустріч із чужою культурною традицією, що здається нам дуже далекою від власної, навіть екзотичною, і в сучасному глобалізованому світі часом може викликати спротив. Що й казати про початок XX століття, коли ані засоби комунікації, ані транспортне сполучення ще не були достатньо розвинені, щоб люди могли легко долати культурні кордони. Тому Нітобе Інадзо, розповідаючи про свою рідну японську культуру читачам із Заходу, пильно шукає і знаходить точки дотику – паралелі в християнській міфології та базованій на ній етиці європейців, у західній літературі, у сучасних йому європейських звичаях. Говорячи про такі основоположні цінності традиційної японської культури, як честь, відвага, щирість, справедливість і милосердя, про освіту й виховання дітей, молодих чоловіків і жінок, про традиції самогубства й відплати, він перекидає містки між світоглядами людей, що жили й живуть у різних кінцях світу й у різні історичні часи, даючи можливість розуміти, довіряти й милуватися красою іншого.

Підписуйтеся на телеграм-канал Аліни Бутенко «Гербарій книжкових корінців»