Співорганізатор виставки «Європейська спадщина Донеччини та Луганщини»: «Наш проєкт розвінчує міф про участь радянської влади у розвитку Сходу України»
Корній Грицюк – про роботу з історичною пам'яттю, індустріалізацію Сходу та походження комбінату Ілліча
У Києві на Михайлівській площі відкрили вуличну виставку «Європейська спадщина Донеччини та Луганщини» про європейський спадок Донеччини й Луганщини.
Експозиція присвячена історичним памʼяткам Маріуполя, Дружківки, селища Нью-Йорк та Лисичанська, що побудовані промисловцями з країн Європи, та їхньому руйнуванню до та під час повномасштабної війни. Виставка проходитиме до 4 червня й доступна українською та англійською.
Виставка є частиною комплексного культурно-просвітницького проєкту, присвяченого спадщині європейських країн на Сході України, що включає документальний фільм «Євродонбас», аудіоподкаст «Євродонбас: Німецька спадщина» та онлайн-проєкт «Європейська індустріальна спадщина на сході України».
Авторами проєкту виступили кінопродюсерка Анна Паленчук та режисер-документаліст Корній Грицюк.
Mind поспілкувався зі співорганізатором виставки, режисером Корнієм Грицюком про те, як народився проєкт, як він трансформувався з початку повномасштабної війни, які міфи розвінчує, а також про роботу з історичною пам'яттю і не тільки.
– З чого почався проєкт, яка його мета?
– Проєкт почався задовго до відкриття виставки – з ідеї дослідження історії Донеччини й Луганщини та зйомок фільму «Євродонбас». Пізніше ми продовжили розвивати цю тему у подкасті «Євродонбас. Німецька спадщина», де говорили про німецький внесок у розвиток Сходу України. Виставка, що зараз проходить на Михайлівській площі у Києві, є логічним продовженням обох цих проєктів, адже докладніше розкриває історію конкретних міст регіону і частково показує те, що не увійшло у фільм.
І фільм, і виставку об’єднує ідея розповісти про те, що перша індустріалізація нашого Сходу відбувалась наприкінці XIX – на початку XX століття саме завдяки іноземцям і західним інвестиціям, а також українцям, які там жили, а не завдяки росіянам чи радянській владі.
– Як трансформувався проєкт з початку повномасштабної війни?
– До архівних матеріалів кінця XIX – початку XX століть і наших власних зйомок фільму, які залишились з літа 2021 року, додались фотографії та аудіовізуальні матеріали того, як зараз виглядають ці міста й об'єкти європейської архітектурної спадщини. Більшість з них зруйновані, частина опинилась в окупації, наприклад, в Маріуполі чи Лисичанську, частина – на лінії фронту в Нью-Йорку Донецької області чи неподалік фронту у Дружківці Донецької області.
Звичайно, війна наклала свій відбиток на те, що залишилось від європейців. Таких об’єктів було не так багато і в 2021 році, коли ми знімали кіно, фактично зафільмувавши останнє відносно спокійне літо на Сході України.
– Говорячи про російську пропаганду, які міфи розвінчує проєкт? І як саме?
– Головний міф, який розвінчує проєкт «Євродонбас», – про участь радянської влади у розвитку Сходу України. Ми живемо у стереотипах, що Схід – індустріальний і модерний, тому що його таким зробили радянські влада та індустріалізація.
Ми ж показуємо, що ці території стали такими внаслідок європейської присутності наприкінці XIX – на початку XX століття, і що цивілізація туди прийшла саме завдяки західним країнам та інвесторам. Вони займалися не філантропією, а бізнесом, вкладаючи гроші й отримуючи прибуток.
Паралельно з цим вони принесли туди цю цивілізацію, і тому наш Схід був дуже жвавим і сучасним регіоном як у Російській імперії, так і в Радянському Союзі.
Загалом, здобутки європейців і під час Незалежної України використовувались, як-от комбінат Ілліча, шахти, Донецький металургійний завод або Лисичанський содовий завод.
– Ви говорите, що частина обʼєктів була зруйнована. Про які обʼєкти йдеться?
– Ми знаємо, що зруйнована Лисичанська гімназія та туберкульозний диспансер, а також частково зруйнована житлова забудова бельгійців. У Маріуполі зруйнований готель «Континенталь». У Нью-Йорку сильно пошкоджений німецький старовинний млин Пітера Діка.
Багато об'єктів зруйновано чи пошкоджено, але точну кількість і стан цих об’єктів ми зможемо дізнатись лише після деокупації.
– Окреме місце у проєкті належить Комбінату Ілліча. Яке місце заводи займали у розвитку Маріуполя?
– Комбінат Ілліча, який ми прекрасно знаємо, – це величезне підприємство, де працювало більше 20 тисяч людей у часи розквіту, на якому був частково зав'язаний Маріуполь. Воно було серцем цього міста.
Комбінат Ілліча – це американський завод «Нікополь» та «Русский Провиданс», заснований бельгійцями. Комбінатом імені Ілліча ці два підприємства почали називатися вже після радянської націоналізації.
Заводи перетворили Маріуполь на надзвичайно розвинене місто з кінотеатрами, парками, скверами. Вже тоді у місті працювало сім іноземних консульств, а також величезний порт, що також був дуже розвиненим.
Коли прийшла радянська влада, вона, власне, об'єднала ці два заводи у комбінат Ілліча. Пізніше частина персоналу цього комбінату перейшла працювати на нове підприємство, яке називалось «Азовсталь». Ще пізніше частина цехів комбінату Ілліча, де виготовляли різні машини, відокремилась в окреме підприємство «Азовмаш». На цих трьох гігантах Маріуполь жив усе ХХ століття і початок ХХI.
– Як змінилося значення комбінату?
– Зараз, на жаль, комбінат у зруйнованому стані... Коли ми знімали його у 2021 році, він мене дуже вразив. Це просто величезна територія, якою можна їздити 20 хвилин на автівці, по якій їздять поїзди. Ми знімали з дрона і бачили масштаб цього виробництва. Комбінат був індустріальним гігантом, який вражав.
Зараз комбінат має зовсім інший підтекст. Це одне з місць, де наші військові тримали оборону Маріуполя, і яке відіграло величезну роль у ході війни. Нині комбінат має бути місцем пам'яті та вшанування героїзму наших військових.
Я думаю, у майбутньому необхідно буде переосмислити значення міста і комбінату загалом. Поки триває війна, про такі речі вже варто замислюватися, але давати якісь остаточні відповіді зараз неможливо.
– Що вам відомо про стан комбінату зараз?
– Про стан комбінату Ілліча мені відомо так само, як і більшості українців, – з інтернету. Зараз з Маріуполем дуже складний зв'язок… Я знаю, що комбінат частково ріжуть на металобрухт, заради цього розбирають багато його цехів. Про відновлення його роботи не можу говорити, тому що я не є носієм цієї інформації…
– Як українцям працювати з історичною памʼяттю?
– Українцям треба працювати з історичною пам'яттю. Ми, на жаль, дуже любимо все поділяти на чорне та біле, говорити тільки про добрі або погані речі. Це стосується тієї самої європейської спадщини.
Європейців, які розбудовували Донеччину і Луганщину, можна було б показати і з негативної точки зору, адже траплялися і колоніальні практики з їхнього боку. Водночас важливо говорити, що вони принесли туди і цивілізацію. Важливо памʼятати і про позитивні, і про негативні аспекти.
Для того, щоб переосмислювати історичну пам'ять, з нею передусім треба почати працювати. Варто бути об'єктивними, критичними до себе, не боятися білих плям нашої історії, працювати з травмами і з колективними травмами, визнавати, де ми були неправі, а де ми не дуже гарно поводилися як держава або народ. Так само важливо і вимагати історичної справедливості.
– Чи плануєте продовжувати проєкт? Можливо, за кордоном?
– Фільм «Євродонбас» ледь не щотижня показують у європейських країнах, у Північній Америці, в Азії. Скоро він виходить у Нідерландах, а нещодавно були покази у Польщі. В Україні стрічка була у прокаті і незабаром вийде на стрімінгових платформах. Виставку теж плануємо показувати за кордоном. Зараз перша її частина доступна у Києві на Михайлівській площі.