Світом ширяться чутки, що Китайська Народна Республіка має проблеми з розвитком економіки, але дуже добре це приховує. Принаймні офіційні джерела замовчують, як зараз почувається економіка Китаю. Проте днями Пекінська фондова біржа де-факто запровадила нову політику, яка забороняє основним акціонерам компаній, які котируються на біржі, продавати акції, побоюючись, що такі продажі можуть зупинити довгоочікуване зростання. До того ж через банкрутство банківського гіганту Zhongzhi Enterprise Group Co. інвестори зазнали мільярдних збитків. Раніше ЗМІ повідомляли, що в Китаї зафіксували на початку осені 2023 року найбільший від 2015-го відплив коштів з економіки. Також країна потерпає від проблем із ринком нерухомості. Що ж відбувається у Піднебесній і як це «невідоме» може розгорнутися незабаром, проаналізував для Mind економіст Олексій Білязе.
Читайте також: «Китайське доміно». Що відбувається з другою економікою світу?
Китай – це тоталітарна країна з квазіринковою економікою та з великим втручанням партії в усі ключові політичні, економічні й соціальні процеси.
На цьому етапі розвитку уряд Китаю мало зацікавлений у залученні іноземних інвестицій, тому ретельно редагує всі місцеві новини. Те, що ми дізнаємося про події в КНР, погоджено її посадовцями, а в певних випадках навіть фальсифіковано відповідно до інформаційній політики країни.
Статистика з Китаю теж надходить із викривленнями за вказівкою уряду, тому потребує корегувань як на дзеркальні дані з прозорих країн, так і на опосередковані дані, отримані, наприклад, зі супутникових знімків.
Фактично ми здатні фіксувати тільки суттєві події в економіці Китаю: ті, які вириваються з внутрішнього економічного контуру.
У закритих країнах здебільшого функціонують два контури: зовнішній і внутрішній, які майже не кореспондують, функціонують за власними законами, а за можливості – ще й максимально розділені.
Це важливий принцип: задля плавного впровадження будь-якої внутрішньої політики, шоки ззовні не мають впливати на процеси всередині, а процеси та події всередині – посилати сигнали назовні.
Читайте також: Китай і російсько-українська війна: на що готова та з чим почекає Піднебесна
Процеси, які ми зараз спостерігаємо, – це елементи структурної кризи в економіці Китаю, які прогнозувалися протягом останніх десяти років. Слід зазначити, що в 1980–2000 роках економіка країни зростала здебільшого внаслідок залучення прямих іноземних інвестицій в спеціальні економічні зони. Вони мали послаблений контроль із боку уряду та орієнтувалися на експорт, а головними драйверами зростання розташованих в них підприємств була дешева робоча сила із сільської місцевості та великий прошарок населення, яке працює.
Зараз ці драйвери вичерпано:
У 1980–2000 роках Китай – це експортер, який зростав завдяки експансії на нові ринки, але з 2000 року Китай – це країна з найбільшим у світі споживчим ринком.
Якщо в 1980–2000 роках основою політики уряду було стимулювання залучення інвестицій, створення виробництва й експорт продукції, то зараз, коли всі ринки зайняті та експортний потенціал майже вичерпано, Китай приречений:
Китай обрав другий шлях розвитку, і це зіграло з ним поганий жарт.
Читайте також: «Тигр підкрадається, дракон ховається»: чого очікувати від зустрічі Джо Байдена та Сі Цзіньпіна у Сан-Франциско
У 2000–2020 роках важливим компонентом економічного зростання Китаю були кредит і державні інвестиції. Інколи вони були вдалі, інколи – ні.
Класичний приклад невдалих інвестицій – це порожні міста-привиди, створені коштом уряду. Коли створювалися ці міста, інвестиції в них були відображені в ВВП, але надалі вони не мали жодного позитивного ефекту від експлуатації. Це типові інвестиційні помилки, або токсичний осад, який квазіринкова економіка не здатна перечавити самостійно: оцінка сукупної заборгованості контрагентів у Китаї – понад 300% ВВП. Крім того, варто пам’ятати, що без рішучого втручання уряду спроба «Evergrande» реструктурувати свій борг зайшла в глухий кут.
Тому банкрутство банку Zhongzhi, який називають як прихованою фінансовою пірамідою, так і установою з високою толерантністю до ризику, слід вважати ще одним із проявів економіки перечавити токсичний осад. Це банкрутство однозначно спровокує суттєві зміни в інвестиційній стратегії приватних інвесторів Китаю та може стати тригером для подальший подій. Саме в такому ракурсі й потрібно дивитися на нещодавній шторм на Пекінській фондовій біржі.
Зараз перед урядом Китаю постала очевидна необхідність: провести аудит заборгованості в найбільш чутливих до ефекту доміно секторах економіки, можливо, провести санацію банків і знизити їхню толерантність до ризику.
Уряд має визначити реальний розмір заборгованості та розподілити її між інвесторами, населенням й агентами, що сприяли її появі (банками, фінансовими компаніями, забудовниками). Формально рецесія – це спад економіки протягом шести місяців і більше. Наразі новин про спад економіки Китаю немає. Події свідчать, що токсичний осад у середині економіки вже сформований та шукає шляху для вилиття назовні.