Процес навчання триває протягом всього життя людини, якщо остання готова і вміє отримувати нові знання. Проте не тільки знання як факт, а й навички впливають на нашу загальну успішність і розвиток. Зокрема, роботодавці вже навчились шукати на ринку праці спеціалістів, що можуть показати не лише професійні знання, а й мають розвинутий емоційний інтелект. Адже останній здатен підштовхнути та поліпшувати отримання спеціальних знань. Однак саме розвитку емоційного інтелекту недостатньо приділяється уваги в навчальних закладах, де все ще головують суто знання певних предметів. Яким чином варто змінити освітній процес, аби лишалося місце для розвитку соціально-емоційних навичок, що є рушійною силою для формування емоційного інтелекту, розповів Mind голова Ради ГО «EdCamp Ukraine», член Консультативної ради з питань сприяння розвитку системи загальної середньої освіти при Президентові України Олександр Елькін.
Читайте також: Емоційний інтелект: як розвивати і для чого це потрібно
Стресостійкість, емпатія, співпраця, креативність, допитливість – усе це називають «м’якими» навичками, навичками XXI століття, а ще – соціально-емоційними навичками.
Мені подобається, що їх називають навичками для життя, адже вони мають значення у багатьох сферах. У освіті – це академічна успішність і навчальні досягнення, у дорослому житті – виконання нами різноманітних завдань. Також це те, що підсилює нашу стійкість, поліпшує ментальне здоров’я, ці навички сприяють соціальній згуртованості, спілкуванню, співпраці й загалом ведуть нас до благополуччя.
Ба більше, кожної хвилини нашого життя ми використовуємо соціально-емоційні навички. Світ стрімко змінюється, і велика кількість людей потребуватимуть не лише зміни професії, перекваліфікації, а й формування нових навичок і вмінь, які можуть стати твердою, а не м’якою складовою кваліфікації людини. Про це вже давно говорять аналітики.
До прикладу, освітня онлайн-платформа Udemy Business у своєму прогнозі на 2024 рік найбільш затребуваним трендом називає «економіку, базовану на навичках». Аналітики платформи вважають, що з розвитком технологій, зокрема штучного інтелекту, потреба в навичках стрімко зростає. Щороку кількість навичок, потрібних для виконання лише однієї роботи, збільшується на 10%. Подальшим кроком, на їхню думку, буде зміна в структурі компаній, які стануть організаціями, базованими на навичках (Skill-based organizations).
Тож для мене як для людини, що працює із загальною середньою освітою, важливим є питання, як ці навички формують і розвивають в українських школах. Як вчительство готує нове покоління до майбутнього, у якому одним з ключових чинників успіху людини є соціально-емоційні навички.
Читайте також: Розвиток емоційного інтелекту в дітей: методики, вправи, поради спеціалістів
Оскільки наша спільнота працює з учительством, ми не з чуток знаємо, що є великий запит на підсилення навичок стресостійкості, оптимізму, регуляції емоцій у дітей, які складно підтримувати в такому стресовому режимі життя, який ми маємо через війну.
Крім того, є запит учительства на співпереживання, емпатію, розуміння інших, турботу про їхнє благополуччя і, як наслідок, цінування близьких стосунків і докладання зусиль для їх підтримання. Також ми спостерігаємо, що українське учнівство стикається з викликом мислити системно та критично – про це свідчать, зокрема, результати міжнародного вимірювання PISA-2022, у якому Україна брала участь уже вдруге.
До прикладу, у рамках цього дослідження українські учні та учениці мали зіставити кілька текстів і відповісти на конкретні запитання, натомість вони копіювали та вставляли у відповіді фрагменти цих текстів. За допомогою цього завдання під час дослідження оцінювали читацьку грамотність учнів і загалом вміння працювати з текстами. Екзаменаторка опитування PISA-2022 в Україні Поліна Ткач каже, що українські школярі не звикли читати за таким методом, який пропонувався в дослідженні. Також експертка припускає, що за час онлайн-навчання учнівство сформувало стійку навичку копіювати тексти без критичного їх осмислення.
Українська освіта розвиває соціально-емоційні навички учнів, проте це відбувається радше точково, несистемно й без відповідної наскрізної лінії в освітніх програмах. Крім того, їх формування у дітей ніхто особливо не відстежував, адже рівень розвитку соціально-емоційних навичок раніше не вимірювали на відміну, наприклад, від академічної успішності чи когнітивної складової. Це особливість не лише України – і на глобальному рівні системи освіти різних країн ще приходять до усвідомлення важливості соціально-емоційних навичок та їх інтеграції у навчальний процес.
Торік, попри виклики війни, Україна долучилася до першого міжнародного дослідження соціально-емоційних навичок (ДоСЕН), яке на глобальному рівні проводить Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Результати 15 інших країн будуть оприлюднені 26 квітня 2024 року, а українські – 24–28 червня, на щорічній Національній (не)конференції EdCamp Ukraine.
Ми стали Національним дослідницьким центром цього проєкту в Україні і разом з Державною службою якості освіти України за підтримки Міністерства освіти і науки України та інших партнерів змогли провести його на рівні країни, в той час, як інші країни світу організували вимірювання на рівні міст чи регіонів.
Андреас Шляйхер, директор освітнього напрямку ОЕСР, вважає їх не «м’якими» навичками, а новими твердими, завдяки якому учнівство може досягати успіху. За його словами, соціально-емоційні навички – це ядро, суть навчальної програми, а уроки, предмети – це способи, якими їх можна розвивати.
Читайте також: 11 книжок про емоційний інтелект для бізнесу
Хоча остаточні результати ще не оприлюднені, ми можемо апелювати до даних зарубіжних країн, отриманих протягом першого циклу, який відбувся 2019 року. До прикладу, вимірювання показали, що 10-річні діти оцінюють свою допитливість вище, ніж 15-річні. Це означає, що середовище, у якому перебувають діти, включно з освітнім, можливо, не сприяє формуванню цієї навички. Дослідники виявили, що рівень допитливості має сильну кореляцію зі стосунками учнівства й учительства – що кращі ці стосунки, то вищий рівень допитливості й навпаки.
Деякі міста, що беруть участь у ДоСЕН, уже змінюють свої освітні політики, щоб розвивати соціально-емоційні навички. Так, адміністрація Гельсінкі, столиці Фінляндії, внесла зміни до стратегії розвитку міста на 2021–2025 роки, наголосивши на потребі поліпшувати й розширювати практику розвитку соціально-емоційних навичок учнів у закладах освіти.
Після оголошення результатів ДоСЕН в Україні стане зрозуміло, у якому напрямку варто рухатися нашій системі освіти щодо соціально-емоційних навичок. Тут треба зазначити, що на законодавчому рівні їх формування вже закріплене – у реформі «Нова українська школа», державних стандартах загальної середньої освіти, а також професійних стандартах, до адвокації чого ми доклали багато зусиль як організація. Але, щоб ці навички стали щоденною практикою в закладах освіти, їх необхідно зробити таким само пріоритетом, як і здобуття знань, а також підвищувати обізнаність учительства в цьому напрямі.
Соціально-емоційні навички можна й варто розвивати в рамках будь-якої шкільної дисципліни. До прикладу, на заняттях літератури діти можуть обговорювати стійкість або співпереживання, яке виявили головні персонажі. На уроках історії можна обговорювати, що дало історичним постатям змогу та снагу пройти через випробування тощо.
Читайте також: Подкасти українською про психологію та розвиток
Нині працюємо над різноманітними інструментами, які надамо українському вчительству для подальшого впровадження соціально-емоційних навичок у системі освіти:
Професор Деніел Ґоулман – американський науковець, лавреат Пулітцерівської премії, автор світового бестселера «Емоційний інтелект» – дуже багато зробив для просування ідеї зрощування такого типу інтелекту. Говорячи про освіту, він, зокрема, казав про академічні й неакадемічні навички – а це ще одна назва соціально-емоційних навичок. На думку Ґоулмана, який також є старшим радником програми СЕЕН, освіта не має мислити в категоріях «або – або» і протиставляти ці два типи навичок. Ми маємо думати в категоріях «і – і», і звертати увагу як на академічні знання, так і на соціально-емоційні навички в освітньому процесі. Адже вони прямо пов’язані між собою – коли в дітей формуються та розвиваються соціально-емоційні навички, то зростають і їхні академічні досягнення.
До прикладу, без такої навички, як допитливість, учні й учениці не мають ентузіазму відкривати щось нове і, відповідно, формувати ґрунтовні знання в тій чи іншій темі.
Тому розвивати соціально-емоційні навички з дитинства важливо як задля академічних досягнень у школі, так і через їхню користь для всього подальшого життя людини, для її успіху на ринку праці.