«Вперед у минуле»: чому стратегія реформування «Нафтогазу» нежиттєздатна

Проект корпоративної стратегії держхолдингу «Нафтогаз України», реалізацію якої лобіює його керівник Андрій Коболєв, «призведе до сталої консервації монопольного становища компанії на внутрішньому газовому ринку».

«А також – загальмує на невизначений термін його лібералізацію на засадах Третього енергопакета ЄС, що передбачають створення висококонкурентних умов. Цю стратегію розроблено з урахуванням застарілих принципів, актуальних для менеджменту великих західних корпорацій 1940–1960 років. Тому існує загроза просування «Нафтогазом» свідомо непридатного в сучасних умовах механізму планування, коли замість стратегічних методів використовуватиметься «ручне управління» через «прямі директиви короткострокового характеру».

Що являє собою стратегія? Метою розробки цього документа, копія якого є в розпорядженні Mind, була перевірка стратегії «Нафтогазу» на відповідність сучасній методології та практиці стратегічного планування, а також вимогам українського та європейського галузевого законодавства з урахуванням міжнародних зобов'язань України в рамках Енергетичного співтовариства і Угоди про Асоціацію України з Євросоюзом. 

Аналіз корпоративної стратегії НАК «Нафтогаз України»

Сама ж стратегія «Нафтогазу», як повідомляв Mind, передбачає не тільки створення окремих операторів за участі іноземних партнерів для управління магістральними газопроводами та підземними газосховищами, але й інноваційні ідеї розширення функцій держхолдингу і посилення його ролі на ринку. Причому увага зосереджується на освоєнні нових для НАК сегментів, які виходять за рамки традиційних для неї операцій, пов'язаних з нафтою і газом. У перспективі частину акцій нової потужної компанії планується реалізувати на західній біржі, щоб залучити додаткові кошти в її розвиток.

До яких негараздів призведе її реалізація? Усі ії недоліки вчені-економісти з Інституту економіки та прогнозування НАН України та Націнституту стратегічних досліджень пов’язують з монополізацією енергоринку та обмеженням конкуренції. На їхню думку, виникає реальна загроза зловживання «Нафтогазом» його домінуючим становищем  у кількох сегментах газового сектора:

• У сфері газового імпорту – внаслідок можливої непрозорої та дискримінаційної системи доступу до транскордонних потужностей ГТС.
• На ринку оптової торгівлі – у збереженні обмеження доступу незалежних постачальників до природного газу, видобутого державними компаніями.
• На роздрібному ринку виникають аналогічні загрози внаслідок контролю «Нафтогазу» над розподільчою мережею, що є прямим порушенням вимог Третього енергетичного пакета ЄС.
• У сфері оптового та роздрібного постачання створюється ризик залежності постачальників від «Нафтогазу» як власника підземних газосховищ, що може призвести до дискримінаційних умов користування ними для інших постачальників на ринку.

В аналітичному звіті відмічається, що хоча міжнародними зобов’язаннями та внутрішнім законодавством України не забороняється існування вертикально-інтегрованих підприємств, намагання поглибити вертикальну інтеграцію, що передбачають плани Андрія Коболєва у керуванні НАК, призведе до концентрації ринкової влади.

«З позиції функціонування «Нафтогазу» такий підхід є зрозумілим, однак з позиції національних інтересів – дискусійним, оскільки створює передумови до зловживання монопольним домінуючим становищем компанії у сферах видобутку та постачання, знижує відкритість і прозорість ринку та може уповільнювати процеси розвитку конкуренції на ринку. А в разі збереження впливу «Нафтогазу» на операторів газотранспортної системи та підземних газосховищ, загальна мета лібералізації внутрішнього ринку взагалі нівелюється», – відмічається у звіті.

А чи є у документа плюси? Серед позитивних досягнень «Нафтогазу» його автори зазначають проведення оцінки вартості ГТС. Надалі це «сприятиме успішному виділенню оператора ГТС зі структури холдингу і залученню інвестицій для розвитку ГТС на прозорій основі». А підвищенню якості послуг, що надаються, сприятиме реалізація планів з технічного аудиту та економічної оцінки всіх підземних газових сховищ, передбачених у проекті стратегії НАК.

Чому мінусів більше? Але незважаючи на «позитивний досвід накопичення масиву аналітичних даних для початку стратегічного планування в організації», команда «Нафтогазу» припустилася «всіх класичних помилок» формування дієвої корпоративної політики, які «знижують незаангажованість висновків про фактичний стан» держхолдингу: відбулася підміна понять «стратегія компанії» і «стратегічне бачення» менеджменту компанії її перспектив і становища.

«Спрацювала традиційна пастка «пріоритетного варіанту», коли на початку розробки стратегічного документа завчасно відомо бажаний варіант, під який «підганяється» процес і дані з розробки стратегії», – констатують автори експертних висновків.

Крім того, «запропоновані рішення проблемних ситуацій не мають очевидних причинно-наслідкових або стратегічних зв’язків у зовнішньому та внутрішньому середовищі «Нафтогазу». Тому виникають сумніви щодо коректності заходів реагування з огляду на суперечливий український досвід реформ, а також щодо раціонального розподілу ресурсів компанії».

У якому стані зараз управління «Нафтогазом»? «Суперечливий український досвід реформ» з його корупцією та політичними скандалами, якими українським чиновникам дорікають західні партнери і громадські організації, вже проявив себе також в історії з керуванням і реформою «Нафтогазу».

Останній гучний епізод був пов'язаний з протистоянням Андрія Коболєва і виконавчої влади, у центрі якого опинилася наглядова рада НАК – наприкінці вересня вона по суті втратила свою дієздатність.

Через це «Нафтогаз» залишився без повноцінного органу управління та контролю, якому має бути фактично підзвітним правління холдингу. Але держава в особі Кабінету міністрів, як би не складалася ситуація з наглядовою радою, залишається власником 100% акцій «Нафтогазу» і, за статутом компанії, представляє інтереси її головного акціонера – народу України. Крім того, Андрій Коболєв є найманим працівником, якого на посаду керівника «Нафтогазу» призначає уряд.

Але Андрій Коболєв, судячи з його публічної активності, вирішив ігнорувати ці нормативно-правові умовності та вести самостійну політичну гру, що активізувалася після звільнення з поста прем'єр-міністра Арсенія Яценюка у квітні 2016 року (з його подачі Коболєв очолив «Нафтогаз» у березні 20014-го).

На що розраховує Андрій Коболєв? Керуючи бізнесом НАК, нинішній глава держхолдингу відкрито конфліктує і з Кабміном, під прямим управлінням якого перебуває «Нафтогаз», і з Міністерством енергетики та вугільної промисловості, яке визначає державну політику нафтогазової галузі.

Маючи повноваження глави «Нафтогазу», Коболєв сконцентрував у своїх руках управління держхолдингом. Він також переорієнтував усі фінансові потоки дочірніх компаній безпосередньо на «Нафтогаз»: з класичної керуючої материнської компанії, як передбачено в статуті, НАК трансформувалася в структуру з концентрованими контрольними функціями, а його «дочки» втратили можливість самостійно визначати, яким чином розпоряджатися своїми доходами.

Але не тільки управлінські амбіції провокують Андрія Коболєва прагнути посилення влади у держхолдингу і розширення його ролі на ринку.

Доступ до масштабних ресурсів «Нафтогазу» перетворює Коболєва на знакового політичного гравця і підвищує його вагу на тлі інших політичних конкурентів. У перспективі це може посприяти успішному розвитку політичної кар'єри і навіть допоможе уникнути кримінального переслідування після виходу з «Нафтогазу». Адже протиріччя в українському законодавстві, які регламентують діяльність держкомпаній, роблять свідомо вразливим перед можливими кримінальними переслідуваннями будь-якого керівника. Тому для забезпечення власної безпеки вітчизняні держменеджери зазвичай обирають один з двох варіантів: або залишають країну, або фінансують політичні проекти і беруть участь у виборах до Верховної Ради, перемога в яких може забезпечити їм депутатську недоторканність.

Чий все ж таки «Нафтогаз»? Хоча портфель глави «Нафтогазу» забезпечує контроль над фінансами НАК, саме Міненерго належать майнові права на ключові активи держхолдингу, які знаходяться в розпорядженні його дочірніх компаній, але не входять до їх статутного капіталу. Зокрема, Міненерго відповідає за інвентаризацію і правила експлуатації таких стратегічних активів, як газотранспортна система і підземні газосховища, що відіграють центральну роль в нафтогазовій реформі.

Ці активи є державною власністю, а їхній облік ведеться в реєстрі держвласності Фонду держмайна України. ФДМУ, в свою чергу, делегувало функції управління ГТС і ПСГ Міненерго. А вже Міненерго передало право користування цими активами оператору газотранспортної системи України – компанії «Укртрансгаз», яка входить в структуру НАК.

А кому «належить» ГТС? За такого розкладу безпосередньо в «Нафтогазу» немає юридичних прав самостійно, без узгодження з Кабміном або Міненерго, визначати формат управління газотранспортною інфраструктурою. Також НАК не володіє достатніми повноваженнями вести за власною ініціативою офіційні переговори і оформляти домовленості з потенційними зарубіжними партнерами для створення спільних підприємств з управління та експлуатації ГТС і ПСГ.

Такі обмеження створили передумови для протиріч «Нафтогазу» з Міненерго та урядом щодо планів організації компанії – оператора магістральних газопроводів.

Суперечки переросли в серйозний конфлікт, який не залишився без уваги Єврокомісії та Секретаріату Енергетичної Хартії в Брюсселі.

«Критичний характер набуває питання посилення довіри та переконання зарубіжних партнерів й інвесторів у довгостроковій ефективності обраної українською стороною бізнес-моделі управління як ГТС взагалі, так і ПСГ зокрема. У цьому контексті сторона ЄС відзначає, що різновекторні сигнали, які надходять з України щодо параметрів і процесу розукрупнення (анбандлінгу) «Нафтогазу», не сприяють цій меті», – йдеться в листі Миколи Точицького з представництва України при ЄС, спрямованого на адресу в.о. директора департаменту ЄС і НАТО Міністерства закордонних справ України Сергія Саєнка за підсумками консультацій, проведених з ініціативи генсекретаря Енергохартіі Урбана Руснака 5 жовтня 2017 року.

Лист М. Точицького до С. Саєнка

 І кого вона цікавить?  Учасники політичного протистояння за контроль над діяльністю «Нафтогазу» всередині України, судячи з їхньої довготривалої боротьби, не мають наміру йти на поступки один одному.

Незважаючи на це, західні партнери виявляють цікавість до управління українською гозотранспортною інфраструктурою. Виступаючи на 20-й міжнародній конференції «Нафта і газ 2017», яка наразі триває в Києві, Андрій Коболєв зазначив, що «Нафтогаз» «веде переговори з чотирма зацікавленими операторами ГТС з Євросоюзу. «Критерієм якості нашої роботи у процесі анбандлінгу є один результат: чи завершиться цей процес залученням європейського партнера або партнерів. На жаль, поява європейського партнера не є гарантією збереження транзиту [російського газу через Україну], але його відсутність точно гарантує втрату транзиту», – впевнений він.

Очікується, що умови конкурсу на залучення партнерів до управління ГТС України буде затверджено урядом протягом наступного місяця.