Драма в «Нафтогазі»: чому незалежні директори вирішили піти

Кабмін і «Нафтогаз України» розігрують політичну драму – битву за право керувати держхолдингом, підсумки якої визначать долю його реформи і стратегію розвитку, а також кар'єрні перспективи у владі головних дійових осіб цього протистояння. Mind дізнався нові дипломатичні нюанси конфлікту.

Хто пішов і чому? Цього тижня в центрі активного протистояння голови правління «Нафтогазу» Андрія Коболєва з виконавчою владою опинилася наглядова рада держхолдингу. Учора, 20 вересня, глава НАК підтвердив, що по суті цей орган втратив працездатність: його залишають два останніх незалежних директори – Пол Уорвік і Маркус Річардс. Причиною свого демаршу вони назвали «відсутність підтримки корпоративної реформи «Нафтогазу» з боку уряду».

На початку вересня рішення піти з наглядової ради оголосив ще один іноземець – Чарльз Проктор, а Юлія Ковалів, що представляє інтереси Кабміну, написала заяву про відставку ще в квітні. Призначення нового члена наглядової ради – економіста Ігоря Мітюкова, який з 2008 року очолює українське представництво американського банку Morgan Stanley, вчора зірвалося: номінаційний комітет при Мінекономіки не зміг затвердити цього кандидата через відсутність кворуму. Таким чином, у наглядовій раді залишився тільки Володимир Демчишин, підконтрольний президенту Петру Порошенку.

Демчишин також вчора визнав, що однією з причин відставки Уорвіка і Річардса стала особливість українського антикорупційного законодавства, яке зобов'язує декларувати майно і розкривати інформацію про своє матеріальне становище членів наглядових рад державних підприємств нарівні з українськими чиновниками, а якщо вони володіють акціями будь-яких компаній – передавати їх у довірче управління.

Хто тепер «біля керма»? Таким чином, «Нафтогаз» залишився без повноцінного органу управління та контролю, якому має бути фактично підзвітним правління холдингу. Але держава в особі Кабінету міністрів, як би не складалася ситуація з наглядовою радою, залишається власником 100% акцій «Нафтогазу» і представляє інтереси його головного акціонера – народу України. Також за Кабміном у корпоративному законодавстві закріплено право регулювання і прийняття стратегічних рішень щодо НАК. Діяльність «Нафтогазу» визначається державною політикою в паливно-енергетичному секторі, яку формує галузеве Міністерство енергетики та вугільної промисловості. А принципи тарифоутворення визначає Національна комісія держрегулювання ринку енергетики і комунальних послуг.

Тому ефективне керівництво «Нафтогазом» вимагає від найманого топ-менеджменту майстерної комунікації в структурі виконавчої влади, а не тільки з наглядовою радою, яка контролює його дії і захищає від політичного втручання. Але на практиці Андрію Коболєву для цього не вистачає майстерності та бюрократичного досвіду, про що свідчать його наростаючі конфлікти з Кабміном.

Розбіжності стали загострюватися після звільнення з поста прем'єр-міністра Арсенія Яценюка у квітні 2016 року, з подачі якого Коболєв очолив «Нафтогаз» у березні 2014-го. Після цього йому продовжував надавати підтримку Вашингтон, що дозволяло вести гру, відносно незалежну від коливання настроїв в українській владі, і приймати самостійні рішення щодо перспектив держхолдингу, ігноруючи Мінпаливенерго або уряд.

Але і це не дозволило Коболєву вчасно реалізувати плани з реформи «Нафтогазу», задекларовані в офіційних домовленостях із західними партнерами, де передбачається розформування його холдингової структури і створення незалежних компаній за профілем діяльності.

Чого чекав Захід? Найбільшу зацікавленість за кордоном виявляють до створення спільних підприємств для управління українською газотранспортною системою і підземними газосховищами. Ще у квітні минулого року керівник Секретаріату Енергоспівтовариства (СЕС) Янез Копач попереджав, що якщо через три місяці Україна не реструктуризує «Нафтогаз», то це негативно позначиться на ролі країни в транзиті енергоресурсів з Росії до ЄС. У серпні нинішнього року з його подачі СЕС вже ініціював початок процедури вирішення спору з Україною через порушення зобов'язань щодо лібералізації газового ринку: реформа відкладається, а «Нафтогаз» зберігає домінуючу позицію у виробництві та транспортуванні газу і залишається лідером в імпорті газу.

Також СЕС негативно оцінив інвестиційну привабливість української ГТС, якщо вона залишається в списку стратегічних об'єктів держвласності, заборонених до приватизації: у цьому випадку існує ризик блокування навіть часткового продажу акцій західним партнерам при створенні СП «Магістральні газопроводи України», що передбачає можливість продажу до 49% акцій при збереженні держконтролю над активом.

Як Україна і Європа зреагували на демарш? Реагуючи на претензії та критику західних партнерів, учасники нафтогазової реформи всередині України вважають за краще активно обмінюватися взаємними звинуваченнями, все більше перетворюючи свій конфлікт на емоційну драму зі складною і заплутаною сюжетною лінією. Резонанс навколо ситуації з наглядовою радою «Нафтогазу» вчора навіть змусив висловитися прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, який до цього волів обмежувати свою публічну реакцію на перипетії навколо НАК.

Він пообіцяв «разом з нашими міжнародними партнерами» залучити «максимально якісні кадри» до управління держхолдингом і прискорити реформу «Нафтогазу», щоб компанія припинила займати монопольне становище на ринку.

Європейський банк реконструкції та розвитку, один з кредиторів НАК, закликав активізувати перетворення в холдингу, який «уже відновив прибутковість і ліквідував значні можливості для корупції». А посольство Великобританії, громадяни якої були в наглядовій раді «Нафтогазу», у своїй заяві акцентувало на важливості підтримки реформ на рівні Кабміну.

Який розвиток отримає історія з реформування «Нафтогазу» – залежить від того, наскільки успішно будуть врегульовані протиріччя в системі державної влади з цього питання і чи зможуть причетні сторони досягти загальної згоди. По суті, йдеться про можливість знайти певний баланс у можливостях впливати на бізнес-процеси і фінансові потоки «Нафтогазу».

Що тепер? Конкуренція за прихильність західних лобістів призвела до того, що позиції Андрія Коболєва у Вашингтоні, за інформацією Mind, вже не є такими непорушними, як раніше. Але йти з «Нафтогазу» він не збирається: такий крок зробить його найбільш вразливим для атак опонентів, зашкодить іміджу ефективного топ-менеджера-реформатора, який він старанно вибудовує вже понад три роки, і не гарантує успішного кар'єрного зростання (складно знайти адекватну альтернативу такому масштабному проекту, як управління «Нафтогазом»).

Відновити статус-кво Коболєв спробує під час візиту до Німеччини, де 5 жовтня запланована його участь в конференції, присвяченій реформуванню «Нафтогазу». Як повідомляв Mind, Коболєв вирішив відмовитися від ідеї ліквідації НАК. Його нова корпоративна стратегія передбачає розширення присутності компанії на ринку і завоювання нових сегментів.

Не виключено, що під час поїздки Коболєв також зможе зустрітися з представниками німецької влади, які намагатимуться забезпечити йому політичну підтримку в Євросоюзі, де Німеччина має значний вплив.

Примітно, що цей візит відбудеться незабаром після виборів до німецького Бундестагу, які пройдуть 24 вересня. Лідером передвиборчих перегонів залишається «Християнсько-демократичний союз» чинного канцлера Ангели Меркель. І хоча вона зазвичай займає жорстку позицію щодо Росії, але щоб зберегти посаду канцлера в разі перемоги ХДС на виборах, їй доведеться коригувати свою зовнішню політику з урахуванням проросійського впливу, поширеного в популярних серед німецьких виборців партіях.

За таких умов розвиток неформальних контактів з Німеччиною може стати для Андрія Коболєва дипломатичною помилкою, якщо зовнішньополітична діяльність України не зазнає змін. Або ж йому заради збереження кар'єри в «Нафтогазі» доведеться враховувати у своїй діяльності «дружні» побажання Кремля, який відомий своїми традиційно тісними контактами з Німеччиною на різних рівнях. Зокрема, у нафтогазовій галузі, де високі посади займають давні друзі президента Росії Володимира Путіна ще за часів його служби в Комітеті держбезпеки СРСР.