«Нафтогаз» проти Міненерго: хто головний на трубі

Між Міненерго і «Нафтогазом» з новою силою розгорається конфлікт, який заважає галузевим реформам і ризикує призвести до двовладдя в управлінні компанією «Укртрансгаз». Mind розібрався в підґрунті такого агресивного протистояння.

Новий політичний сезон стартував цього тижня не тільки з відкриття чергової парламентської сесії та виступу перед народними депутатами президента Петра Порошенка. Із закінченням літнього затишшя активізувалася боротьба за контроль над основним держактивом нафтогазової галузі – НАК «Нафтогаз України».

Хто з ким бореться? Опонентами в цьому протистоянні, яке почалося ще в 2014 році, виступають менеджмент держхолдингу під керівництвом Андрія Коболєва – з одного боку, і Міненерго, Мінекономіки і Національна комісія, що здійснює держрегулювання ринку енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП) – з іншого.

Ситуація, що складається не на користь Андрія Коболєва, погіршилася після того, як восени 2016 року прем'єр Володимир Гройсман перепідпорядкував управління «Нафтогазом» від Мінекономіки безпосередньо Кабміну. Це спровокувало появу нових конфліктів, тому що НАК не уповноважений вносити проекти урядових рішень. Держхолдинг, як і раніше, може це робити або через Мінекономіки, або через Міненерго, яке визначає державну політику в паливно-енергетичному секторі.

Таким чином, взаємодія «Нафтогазу» з Кабміном як безпосереднім органом управління компанією в системі державної влади виявилася заблокованою, як і будь-яка діяльність «Нафтогазу» із затвердження нормативних документів.

«Далі криза лише наростатиме», – говорить один з гравців ринку, безпосередньо знайомий з ситуацією, що склалася навколо «Нафтогазу».

Хто стане заручником? У центрі конфлікту ризикує опинитися оператор газопроводів – компанія «Укртрансгаз», у якій з ініціативи НАК цього року сталося декілька гучних звільнень, що викликали інформаційний галас. «Справа може дійти до захоплення «Укртрансгазу», коли біля керма оператора магістральної труби опиняться відразу два керівники з різним підпорядкуванням», – припускає співрозмовник Mind.

Передумови для таких песимістичних прогнозів – в урядових розкладах. Якщо до останнього часу підтримку ініціативам «Нафтогазу» демонстрував Володимир Гройсман, то цей тиждень показав, що його позиція зазнала змін.

За результатами засідання Кабміну в середу, 6 вересня, уряд підтримав ініціативу Міненерго і створив міжвідомчу комісію, яка повинна розслідувати «систематичне невиконання» «Нафтогазом» плану передачі активів, необхідних «для ефективної роботи» компанії «Магістральні газопроводи України» (МГУ).

Ця компанія після реформи держхолдингу повинна стати новим оператором газотранспортної системи (за нормами Третього енергопакету ЄС, яку імплементували в українське законодавство). Її створення ініціював сам «Нафтогаз» за часів прем'єр-міністра Арсенія Яценюка.

Хто у чому винен? Міненерго вважає, що «Нафтогаз» зриває реструктуризацію держхолдингу, чим провокує порушення українською стороною зобов'язань перед європейськими партнерами.

У відповідь «Нафтогаз» поширив заяву, в якій спростував звинувачення на свою адресу. З неї ж стало відомо про можливі розбіжності між НАК і Міненерго щодо переліку майна для передачі МГУ.

«Нафтогаз» дорікнув Міненерго в невиконанні протокольного рішення Кабміну, за яким міністерство повинно було надати держхолдингу уточнений список необхідних активів. Не дочекавшись його, НАК направив Міненерго свій перелік активів, «достатній для забезпечення... повної незалежності оператора ГТС відповідно до законодавства ЄС та України», а також проходження сертифікації в Національній комісії регулювання енергетики і комунальних послуг.

Також держхолдинг звернув увагу, що документи зі створення МГУ «містять велику кількість дій з боку міністерств та інших відомств, які не вимагають залучення «Нафтогазу», але не виконуються».

Хто кермує ГТС? Учора сторони продовжили обмінюватися думками щодо процесу створення нового оператора ГТС. Міненерго знайшло новий привід і звинуватило «Нафтогаз» у тому, що компанія переймає на себе функції Кабміну, оголошуючи тендер на інвестиційно-банківські послуги при створенні незалежного оператора з транспортування газу і залучення партнера для управління ГТС.

Це, як вважають в Міненерго, суперечить Закону України «Про ринок природного газу», за яким лише Кабмін може розробляти і затверджувати умови конкурсу для пошуку партнерів ГТС.

У відповідь у «Нафтогазі» зазначили, що оголосили цей тендер для виконання наказу, яким Міненерго саме і делегувало компанії повноваження з підготовки проекту акта про затвердження умов конкурсу для визначення партнерів з управління ГТС.

Хто володіє нерухомістю? Підтримку політиці Міненерго щодо «Нафтогазу» може надавати віце-прем'єр Володимир Кістіон. Про це побічно свідчить той факт, що саме на його ім'я міністр енергетики Ігор Насалик написав листа, про який повідомляв Mind на цьому тижні.

У ньому йдеться  про те, що НАК, на думку «паливного» міністра, незаконно змінив форму власності на об'єкт комунальної власності – один з найвідоміших столичних довгобудів по вул. Шептицького, 2 (раніше Луначарського, 2) перед Міжнародним виставковим центром на станції метро Лівобережна.

З ініціативи «Нафтогазу» в грудні 2016 року цей недобуд було оформлено як приватну власність компанії, що дозволить здійснювати його продаж, обмін чи передачу в оренду без додаткового узгодження з органами державної влади.

У «Нафтогазі» Mind повідомили, що перереєстрація була проведена «з метою інвентаризації майна держхолдингу і наведення ладу з документами» відповідно до розпорядження Кабміну №343-р від 21 травня 1998 року.

У розпорядженні зазначається, що уряд схвалив пропозицію «Нафтогазу» і Мінекономіки про передачу на баланс держхолдингу незавершеного будівництва на Луначарського, 2 в управління та експлуатацію.

У Міненерго вважають це недостатньою підставою для нотаріальної перереєстрації майна, яку справив держхолдинг, адже власником недобудованої нерухомості НАК тоді так і не став.

У постанові Кабміну «Про створення НАК «Нафтогаз України» №747, яку було прийнято 25 травня 1998 року, через чотири дні після розпорядження №343-р, немає підтвердження того, що недобуд на Луначарського, 2 включений до статутного капіталу НАК.

Тобто при затвердженні нормативної бази для створення «Нафтогазу» пропозицію про передачу цього об'єкта у власність компанії прийнято не було.

Адреса недобудови в постанові про створення «Нафтогазу» від 1998 року фігурує як місце розташування держхолдингу, де має знаходитися його головний офіс після завершення будівництва і введення в експлуатацію готового будинку.

Хто сприятиме врегулюванню конфлікту? Конфлікти і протиріччя у відносинах «Нафтогазу» і Міненерго – багаторічна традиція. Щоб уникнути таких складнощів, наприклад, Юрій Бойко, який очолював «Нафтогаз» у лютому 2002-го – березні 2005-го, одночасно також обіймав посаду першого заступника міністра палива та енергетики.

У нинішніх умовах просуванню реформ «Нафтогазу» може сприяти втручання західних партнерів, які завжди висловлювали зацікавленість у лібералізації української нафтогазової галузі і можуть вплинути на українську владу.

За інформацією Mind, на підтримку Вашингтона розраховує і глава «Нафтогазу» Андрій Коболєв. Інтереси держхолдингу в американській столиці делегований просувати Вадим Гламаздін, уповноважений у «Нафтогазі» працювати з органами державної влади з травня 2017 року.

Очікується, що до кінця цього року Київ відвідає міністр енергетики США Рік Перрі, аби взяти участь у презентації та обговоренні нової корпоративної стратегії НАК «Нафтогаз України», яку вже було представлено в Кабміні. У цьому документі, з одного боку, зроблено акцент на лібералізації та розвитку ринкової конкуренції, а з іншого – він ілюструє інноваційні ідеї розширення функцій «Нафтогазу» і посилення його ролі на ринку. Причому увага зосереджується на освоєнні нових для компанії сегментів, які виходять за рамки традиційних для неї операцій, пов'язаних з нафтою і газом.

Безумовним позитивом для кар'єри Андрія Коболєва може стати також перемога «Нафтогазу» в судових розглядах з «Газпромом». 31 травня 2017 року Арбітражний інститут торгової палати Стокгольма виніс перше рішення, яким задовольнив вимогу НАК про перегляд ціни на російський газ з урахуванням ринкових умов, а також відхилив вимогу «Газпрому» за умовою «бери або плати». Друге рішення, яке очікується до кінця поточного року, стосуватиметься питань російського газового транзиту через Україну.

Але в найближчій перспективі на долю команди топ-менеджменту «Нафтогазу» впливатиме те, наскільки ефективно вона зможе врегулювати конфліктні взаємини з Міненерго, перш за все, через управління газотранспортною інфраструктурою і перетворень у держхолдингу.

Хто залишиться невдоволеним? На підсумок цього протистояння також вплинуть результати спору Секретаріату Енергетичного співтовариства (СЕС) з Україною, пов'язаного з порушенням зобов'язань країни щодо створення безпечних умов надання послуг на газовому ринку.

22 серпня СЕС направив до Міненерго лист-повідомлення про початок попередньої процедури вирішення суперечок і виклав свої доводи, які, на думку СЕС, свідчать про невиконання Україною зобов'язань щодо реформи газового сектора.

У цьому листі, копія якого є у Mind, серед іншого зазначається, що «Нафтогаз», як і раніше, залишається «вертикально інтегрованим суб'єктом господарювання і найбільшим виробником, імпортером і оптовим трейдером природного газу в Україні»; «Прямо або побічно, через дочірні компанії, НАК утримує домінуюче становище у виробництві та транспортуванні газу і залишається лідером з імпорту газу, навіть всупереч скорочення його частки на ринку з 93% у 2015 році до 74% у 2016 році».

«Надане «Нафтогазу» право переважного доступу до джерел природного газу... помножене на контроль активів у системі передачі і зберігання, а також усталених зв'язків у ланцюжку комерційних поставок, призводять до обмеження доступу до джерел газу і/або кінцевих споживачів інших і нових учасників ринку, якщо вони відмовляються залучити «Нафтогаз» у якості посередника», – йдеться в листі СЕС, підписаному його директором Янезом Копачем і керівником юридичної служби Дірком Бушлем.

До 22 жовтня Міненерго має надати свої аргументи у відповідь на викладені СЕС факти, аби переконати європейські структури в успішному просуванні реформ нафтогазового ринку.