Історія українських реформ сповнена протиріч і скандалів. Не стала винятком і трансформація НАК «Нафтогаз». У цьому немає нічого дивного: у компанії зосереджені основні фінансові потоки галузі та перетинається безліч політичних інтересів. Одне з популярних звинувачень, яке раз у раз лунає на адресу холдингу, пов'язане з участю іноземних топменеджерів і консультантів у реформі та управлінні «Нафтогазом». У цих викриттях часто фігурує назва компанії McKinsey – найблискучішої та найвпливовішої консалтингової фірми світу, найстарішої та найбільшої фабрики з виробництва стратегій, де управлінський консалтинг виник як окрема професія. Вона зажила слави найдорожчої та компетентної, далекоглядної та корисної команди радників. Але чи так це насправді?
«А що, якщо все не так, як прийнято вважати?» – замислився нью-йоркський журналіст і письменник Дафф Макдональд. Його бестселер «Фірма», опублікований 2013 року, дає альтернативний погляд на McKinsey. Автор багато чим дорікає легенді консалтингового бізнесу. Наприклад, роль, яку рекомендації McKinsey зіграли в поглибленні прірви між доходами керівників і пересічних співробітників корпорацій.
Бекґраунд. Послуги McKinsey коштують дорого, часом навіть занадто, але компанії охоче оплачують її рахунки. Чи вартують рекомендації фірми грошей, які за них вимагають? «Ні, не вартують», – упевнений Дафф Макдональд. Усупереч переконанню, що панує, McKinsey досить часто дає нікчемні поради.
Узяти, скажімо, зниклого з ринку перевізника SwissAir або збанкрутілий банк Continental Illinois. Джеймс Макколлом, колишній співробітник банку й автор книги The Continental Affairs, на слова якого посилається Макдональд, стверджує: рекомендації McKinsey щодо змін оргструктури прирекли банк на загибель.
«McKinsey продала нам матричне управління, саме ті ласощі, від яких відмовилися кращі компанії, – писав Макколлом. – McKinsey продала нам юристів, секретність... і слівця з жаргону професіоналів. McKinsey продала нам старий мотлох».
Оригінальна назва: The Firm: The Story of McKinsey and Its Secret Influence on American Business
Видавництво: Simon & Schuster
Сюжет. Енергетичний гігант Enron посідає особливе місце серед клієнтури компанії. У цьому разі McKinsey підштовхувала корпорацію до шахрайських операцій. Джеф Скіллінг, колишній СЕО Enron і один із головних винуватців її банкрутства, був вихідцем із McKinsey, де пропрацював 21 рік. Він був фантастично зарозумілим, як згадував гуру менеджменту Том Пітерс, до речі, теж ексконсультант McKinsey.
Скіллінг приніс із собою в Enron дух McKinsey, і, зрозуміло, компанії перебували в дуже близьких взаєминах. «Успіх Enron був успіхом McKinsey. Точніше кажучи, успіхом McKinsey був успіх Скіллінга. Зрештою, на послуги консультантів та інші професійні послуги Enron витрачала до $750 млн на рік».
Водночас, пише Макдональд, McKinsey не лише переводила в готівку чеки, якими розплачувалася Enron. Там вірували в культ Enron і допомагали поширювати благу звістку про цю компанію, прославляючи нафтопідприємців. «Здавалося, що консультанти проникали в тіло компанії та пожирали її нутрощі. Шок настав лише в самому кінці цього бенкету, коли виявилося, що пожирати більше нема чого».
«Це була група людей у брюках зі стрілками і блокнотами, – цитує Дафф Макдональд видавця «одного з найуспішніших журналів» Condé Nast (видавнича група найняла McKinsey, щоб отримати рекомендації з урізання витрат). – Не можу сказати, наскільки добре вони розуміли наш бізнес, хоча поліграфія – бізнес доволі невигадливий: або продаєш екземпляр, або продаєш рекламу. Але жодна людина з групи консультантів McKinsey, що працювали тут, жодного разу в житті не робила ні того, ні іншого... Вони прийшли сюди з дурною системою «червоний-жовтий-зелений» і стали пояснювати мені її так, немов я п'ятирічна дитина. Мені хотілося перегнутися через стіл, схопити когось із них і жбурнути його на підлогу».
Серед методів управління персоналом самої McKinsey найбільш широко відома система up or out – «рости або йди». Можливо, вона б не заслуговувала на таку увагу, якби не традиція транслювати її назовні. Перенесення системи, яка працювала в McKinsey, на компанії клієнтів часто виявлялося не дуже вдалою ідеєю: «Філософія служила зручним прикриттям і виправданням звільнень і масової плинності кадрів навіть за хороших часів. Одночасно вона давала псевдонаукові обґрунтування абсурдно високих винагород, які собі призначало вище керівництво корпорацій».
Поряд зі своїми конкурентами McKinsey фактично займається промисловим шпигунством, стверджує автор. «Фірма, зрозуміло, буде ображена таким припущенням, але сама концепція порівняння показників компаній-конкурентів – всього лише витончений спосіб інформувати одного клієнта про досягнення інших. Передбачається, що найважливіші секрети клієнтів не будуть розкриті, але це не точно».
Свою думку Дафф Макдональд підкріплює цитатою з книги Льюїса Піно «Демони консалтингу»: «Фірми, які спеціалізуються на стратегії, створили низку безжальних і ефективних підходів до промислового шпигунства».
«В історії McKinsey немає ніяких легендарних порад. Замість них є лише відносини з легендарними клієнтами, і завдяки цим відносинам фірма отримувала великі гроші», – констатує Дафф Макдональд.
Але навіть попри шлейф скандалів, який тягнеться за фірмою, і авторські претензії до якості рекомендацій McKinsey, їх усе одно охоче купують. Адже McKinsey дозволяє керівникам сміливіше ухвалювати важкі рішення. До того ж компанія продає їм щось цінніше, ніж просто впевненість: репутацію та заслуги. «І це вдала думка», – визнає Дафф Макдональд. Адже, якщо порада призводить до успіху, консультанти фірми відходять у бік, не претендуючи на лаври переможця. Їх цілком отримує клієнт.
Вам сподобається, якщо: ви полюбляєте дошукуватися правди в найзаплутаніших історіях або для вас представляє інтерес зазирати за лаштунки корпоративної культури, інтриг і хитросплетінь.
Вам не сподобається, якщо: ви – не прихильник чужих історій про злети та падіння, а волієте будувати своє життя на принципах лише особистої відповідальності за все, що відбувається.
Головна причина прочитати: підняти завісу таємниці над буднями великих корпорацій і переконатися, що приказка «не святі горшки ліплять» застосовна до будь-яких сфер на всіх континентах.
Джон Болтон – це політик-республіканець, який працював при багатьох урядах, зокрема, був заступником держсекретаря з контролю за озброєнням та послом США в ООН за каденції Джорджа Буша-молодшого. Також він був радником президента Дональда Трампа з питань національної безпеки, про що й розповів у своїй книжці, влучно назвавши її «Кімната, де це сталося. Мемуари з Білого дому».
У книжці детально описується кожна телефонна розмова навіть з іноземними колегами, зроблені справи ледь не за кожен робочий день. Є в ній місце і подіям, пов’язаним з Україною.
Так, інцидент у Керченський протоці став проблематичним для Трампа, адже це унеможливлювало його перемовини з Путіним. Це стало б знаком для світу, що Америка не звертає уваги на агресію Росії.
Через численні інтерв’ю авторка препарує життя плутократів з глибоким розумінням і навіть співчуттям.
Йде слідами російських, мексиканських, індійських олігархів під час буму приватизації. Фріланд розповідає, чим відрізняються нинішні багатії від колишніх рантьє, звідки в них гроші і навіщо вони займаються благодійністю.
Зокрема, приділяє увагу й українським мільйонерам, які теж ухопили ласий шматок пирога.
Більше корисної інформації, новин та аналітики про світовий енергетичний ринок – на каналі Світлани Долінчук. Читайте тут про головні тренди в енергетиці та торгівлі енергоресурсами, нові технології в нафтогазовій галузі, енергопереході та декарбонізації.