Світова продовольча криза, що набирає обертів, спровокувала два, здавалося б, взаємовиключні тренди, які змінюють звичну архітектуру глобальної торгівлі продуктами харчування.
З одного боку, дедалі більше держав припиняють чи суттєво обмежують постачання навколохарчових товарів на зовнішні ринки. Концепт зон вільної торгівлі, єдиних економічних просторів і прихильність до принципів глобалізації пасують перед більш насущним питанням – як забезпечити власне населення їжею за доступною ціною.
З іншого боку, розгортається протилежна тенденція. Ревно ставлячись до власних харчових ресурсів, держави продовжують розраховувати на зовнішнє постачання та максимально лібералізують режими ввезення, щоб стимулювати імпорт. Світ вступає в період нечувано поблажливих фітосанітарних процедур – продовжувати перебирати товарами з позицій якості можуть дозволити собі лише надміру заможні країни на кшталт Саудівської Аравії.
Обидва тренди ніяк не сприяють оздоровленню світової торгівлі продовольством і формують ще більшу напругу, посилюючи кризу. Чи можна розірвати це замкнене коло?
За оцінкою рейтингового агентства Fitch Solutions, нинішній рівень протекціонізму в сільському господарстві знаходиться на найвищому рівні з часів кризи 2007–2008 років.
Від початку військових дій в Україні вже понад три десятки держав тією чи іншою мірою обмежили постачання продовольства на зовнішні ринки. В еквіваленті це означає, що понад 10% світових калорій не надійдуть покупцям. Найбільшу кількість обмежень зафіксовано в сегментах пшениці, олії, борошна, макаронних виробів, цукру, курячого м'яса та кукурудзи. Найчастіше обмеження запроваджуються до кінця поточного року.
При цьому боротися з голодом обмеженнями експорту харчових категорій – усе одно що намагатися загасити пожежу бензином. ООН закликала держави не вдаватися до такої практики, оскільки ембарго самі по собі посилюють тиск на світовий ринок продовольства.
Україна – один із провідних світових постачальників агропродукції – виявилася чи не єдиною, хто готовий здійснювати експорт у запланованому обсязі. Але не в змозі це зробити через чисто фізичні обмеження, пов'язані з блокадою портів. Проте навіть зараз використовуються всі можливості для організації сухопутного експорту, хоча залізниця та автомобільний транспорт здатні генерувати постачання на рівні 1/7 від довоєнних обсягів.
«Для нас це [продовження експорту] важливо, незважаючи на продовольчу інфляцію. Тому ми закликаємо інші країни-експортери, які запровадили експортні обмеження з метою зниження внутрішньої інфляції – будь ласка, забезпечте безперешкодний експорт продуктів харчування, а не інфляцію продуктів харчування. Блокуючи експорт, ви робите їжу менш доступною», – сказав, виступаючи в ООН, заступник міністра економіки, торговий представник України Тарас Качка.
Однак наразі ці заклики схожі на голос волаючого в пустелі. Список країн, що вводять обмеження, постійно розширюється, посилюючи кризу та збільшуючи витрати на імпорт у залежних державах.
Найгучнішим та економічно чутливим ембарго стала заборона на експорт пшениці з Індії, яка разово підвищила світові ціни цього товару на 4%.
Після цього Індія, яка є другим за величиною експортером цукру, запровадила квоту на експорт цієї категорії на рівні 10 млн тонн. Імпортери серйозно побоюються, що далі може бути введена заборона на постачання рису, тому поспішають закупити рекордні обсяги з розрахунку, що укладені контракти все ж таки буде відвантажено. Загалом за два тижні трейдери уклали контракти на 1 млн тонн рису з постачанням у липні–вересні
Однією з перших обмеження на постачання харчів запровадила Сербія: ще 10 березня влада країни заборонила вивезення товарів, важливих з погляду продовольчої безпеки. Відвантаження пшениці дозволено лише за раніше укладеними контрактами. Прогноз експорту пшениці Сербії за підсумками сезону знижено на 25%, кукурудзи – на 40%.
Бразилія скасувала контракти на експорт цукру – на тлі зростання цін на енергоносії бразильські переробники вважають за краще перенаправити ці обсяги на виробництво біоетанолу. Сукупний обсяг за скасованими контрактами становив не менше 400 000 тонн цукру-сирцю.
Аргентина почала обмежувати експорт яловичини з метою знизити продовольчу інфляцію. Країна контролює 6% світового експорту цього товару.
Наприкінці травня Малайзія запровадила заборону з 1 липня на експорт курятини з лімітом 3,6 млн голів на місяць, зіткнувшись із нестачею внутрішньої пропозиції та зростанням цін. Цей крок поставив у скрутне становище Сінгапур, який отримує близько 33% імпорту курятини з Малайзії. Також Малайзія може обмежити експорт пальмового шроту – він експортується переважно для потреб європейського тваринництва.
Росія регулює експорт зерна за допомогою плаваючого експортного мита.
З 15 квітня Казахстан, реагуючи на 30%-ве зростання цін, оголосив про обмеження на вивезення пшениці та борошна. Постачання з цієї країни генерувало 4% світового експорту зерна.
Заборона на експорт сирої пальмової олії, запроваджена Індонезією, сколихнула весь світ. Ембарго тривало лише три тижні і під безпрецедентним тиском було скасоване. Проте навіть після формального скасування діятиме низка обмежень на постачання. Для отримання дозволу експорту індонезійським компаніям потрібно буде виконати так звані зобов'язання на внутрішньому ринку.
Логічні обмеження експорту пшениці запровадив Єгипет. Виробляючи мізерні навіть за внутрішніми мірками 6 млн тонн, держава прагне повністю викупити їх у резерв, тоді як у виробників може виникнути спокуса експортувати врожай із суперпремією.
Національний протекціонізм переважно односторонній. Країни, які вдаються до нього, продовжують очікувати від своїх партнерів активного експорту та готові поступитися низкою адміністративних і фітосанітарних обмежень.
16 травня президент Мексики підписав декрет про тимчасове скасування імпортних мит на ввезення 66 тарифних позицій з метою стримування продовольчої інфляції. Режим найбільшого сприяння діятиме на імпорт яловичини, свинини, баранини, м'яса птиці, рибних напівфабрикатів та консервів, молочної продукції, харчового яйця, картоплі, пшениці, кукурудзи, рису, пшеничного борошна, хлібобулочної продукції та живих сільськогосподарських тварин.
Бразилія ще навесні також скасувала до кінця року мита на імпорт низки продовольчих товарів. Нульова ставка діятиме на яловичину, куряче м'ясо, кукурудзу, пшеницю та пшеничне борошно, хлібобулочні та борошняні кондитерські вироби. 23 травня податковий режим був ще раз переглянутий – і імпортні мита, що залишилися на низку продуктів – зокрема, продовольчих – були знижені ще на 10%. У результаті лібералізація торкнеться приблизно 87% товарів, що оподатковуються, і діятиме з 1 червня 2022 року по 31 грудня 2023 року.
Малайзія скасувала вимогу щодо ліцензування імпорту пшениці «з метою організації безперешкодного доступу населення до базових категорій продовольства».
Індія, що обмежила власні продовольчі поставки, є лояльною до імпортних. Країна обнулила мита на сиру соєву та соняшникову олію – у пільговому форматі буде дозволено щорічне ввезення 2 млн тонн сирої соєвої олії та 2 млн тонн сирої соняшникової олії. Режим набув чинності 25 травня та діятиме до 31 березня 2024 року.
Туреччина, зіткнувшись із різким стрибком цін на цукор на внутрішньому ринку, які досягли $1200 за тонну, погодила безмитний імпорт цукру в обсязі 400 000 тонн.
Філіппіни, чия кормова промисловість залежить від імпорту, оголосили про намір знизити мито на імпорт кукурудзи з 35 до 5%.
Щоб стримати продовольчу інфляцію, уряд Марокко починаючи з 3 червня призупинив дію мит на імпорт соняшнику, сої та ріпаку.
Республіка Корея теж бореться з інфляцією зниженням податкового тиску: скасовуються імпортні мита на харчову олію, свинину та борошно.
На тлі посухи та зниження врожаю Кенія обнулила мита на імпорт кукурудзи обсягом ввезення 540 000 тонн.
Єгипет – один із найбільших у світі імпортерів пшениці, що закривав до 24 лютого потребу переважно в Причорномор'ї, зараз прагне розширити список потенційних постачальників – у тому числі пом'якшуючи вимоги до товару. Так, було дозволено імпорт пшениці з вологістю до 14% (раніше – 13,5%), щоб збільшити кількість претендентів на тендерах GASC.
Навіть благополучні США борються із кризою на ринку дитячого харчування стимулюванням імпорту. Планується спростити іноземним виробникам процедуру ввезення сумішей. Пріоритетну увагу приділять тим компаніям, які можуть забезпечити великі поставки.
Паралельно країни працюють над зміцненням чи створенням нових торгових угод.
Ізраїль уклав з ОАЕ угоду про вільну торгівлю – перший подібний документ із країною арабського світу. Угода скасовує або знижує мита на 90% товарів, що торгуються між двома країнами, у тому числі продовольчих. Прогнозується, що протягом п’яти років обсяг взаємної торгівлі збільшиться майже вдесятеро – до $1,2 млрд.
Навіть Китай, знаний неквапливістю щодо відкриття свого ринку, помітно прискорив процедури. Міністерство торгівлі КНР повідомило про підписання фітосанітарного протоколу, що дозволить відкрити китайський ринок для бразильських постачальників кукурудзи. Одночасно підписано протокол на експорт до Китаю бразильського очищеного арахісу. На фінальній стадії знаходиться процедура підписання фітосанітарного протоколу на відвантаження із Бразилії соєвого шроту та соєвого білкового концентрату.
Як буває майже завжди, масштаб наслідків залежить від стартового рівня доходів населення, з яким країни зайшли у продовольчу кризу. Високі ціни на продукти харчування непропорційно болісно впливають на бідних, які витрачають більшу частину свого доходу на їжу.
У той час як американські ресторатори зменшують розміри порцій, 10 млн осіб у Великій Британії скоротили обсяги закупівель, а Франція видає талони на харчування деяким домогосподарствам, для жителів країн Африки, де витрати на харчування формують понад 50% сімейних бюджетів, подорожчання продуктів буквально є питанням життя та смерті.
За даними моніторингу ООН, світові ціни на продовольство зросли більш ніж на 70% із середини 2020 року та близькі до рекордних. Тільки з початку 2022 року ф'ючерси на пшеницю подорожчали на 56%, на пальмову олію – на 38%, зростання цін на молоко становило 14%.
Тема світової продовольчої кризи та спровокованого нею голоду була однією з основних на цьогорічному саміті в Давосі. Голова Всесвітньої продовольчої програми ООН Девід Бізлі заявив, що кількість людей, які відчувають нестачу їжі, за останні чотири-п'ять років зросла з 80 млн до 276 млн. Криза у Причорномор'ї збільшить цю цифру ще на 46 млн людей.
МВФ закликав країни не намагатися штучно стримувати зростання цін, а зосередити зусилля на допомозі найуразливішим верствам населення. «Потрібно дозволити високим світовим цінам проникнути у внутрішню економіку, захистивши вразливі домогосподарства», – вважають у фонді.
У масштабі країни такий шлях менш витратний, ніж спроба зберегти низькі ціни на їжу для всіх, незважаючи на рівень платоспроможності. На сьогодні близько 70 країн тією чи іншою мірою запровадили такі соціальні субсидії чи знизили податки.