24 лютого – рік із початку повномасштабного вторгнення росії. Як прожила цей страшний період Україна? Про це розповідає документальне кіно. Редакція Mind зібрала документальні фільми про російсько-українську війну, що вийшли на екрани протягом 2022 року.
Режисери: Мантас Кведаравічюс, Ганна Білоброва
Литовський режисер Мантас Кведаравічюс 2015 року створив свій перший фільм про Маріуполь, аби показати життя людей на лінії зіткнення. Коли почалася повномасштабна війна, Мантас разом із дружиною Ганною знову поїхав до Маріуполя. Він провів там місяць і задокументував усе, що відбувалося з містом, яке опинилося в епіцентрі воєнний дій.
У березні росіяни взяли режисера в полон, а згодом – вбили. Дружина Ганна Білоброва вивезла тіло чоловіка на підконтрольну територію. Також вдалося зберегти відзнятий матеріал. За три тижні до Канського фестивалю Ганна разом із Дунею Сичовою, монтажеркою фільму «Маріуполіс», змонтували стрічку.
«Маріуполіс 2» – перший фільм про російське вторгнення в Україну.
Стрічка фіксує події напередодні трагедії. Місцеві переховуються від вибухів у баптистській церкві. Їхні життя під загрозою, але, здається, вони не усвідомлюють цього. Люди просто пристосовуються до нових умов життя, готують їжу на багатті, діляться новинами на тлі стрілянини та вибухів.
Ось, що написали про «Маріуполіс 2» на сайті Каннського кінофестивалю:
«Це був рай у пеклі, делікатні крила метелика тріпотіли все ближче й ближче одне до одного, запах смерті в її сирому вимірі. Це було серцебиття життя».
«Освітяни. Канікули в окупації»
Режисер: Костянтин Кляцкін
Фільм присвячений освітянам Київщини, які провели місяць в окупації. Це дев’ять історій від працівників закладів освіти з Гостомеля, Ірпеня, Бучі та Ворзеля. Стрічку знімали протягом травня – червня, коли в сплюндрованих рашистами школах українські вчителі почали підготовку до нового навчального року – попри війну, біль, втрати та пережитий досвід окупації.
Прем’єра фільму відбуласс на кінофестивалі Kharkiv MeetDocs.
Режисер Костянтин Кляцкін – учасник об’єднання кінематографістів «Вавилон’13». Кляцкін знімав фільми про Революцію Гідності, анексію Криму та війну в Україні. Є автором більш ніж 20 короткометражних фільмів для youtube-каналу «Вавилон’13».
Я дзвоню комусь із тутешніх волонтерів і питаю, що ще потрібно. І таке жахливе повідомлення, вона каже: «Нам не вистачає пакетів для 200-х. Це наразі найбільша необхідність».
«День українського добровольця»
Режисер: Володимир Тихий
14 березня – день українського добровольця, запроваджений Верховною Радою 2017 року. У 2022 році свято не відзначали, адже був початок російського вторгнення. У цей час мешканці столиці були змушені жити в метро, а передмістя Києва зазнали страшних боїв та мародерства рашистів.
Володимир Тихий вирішив усе ж таки задокументувати день українського добровольця під час повномасштабної війни.
Героями фільму стали активісти й волонтери, серед яких – Роман Ратушний, Ігор Луценко, Даша Астаф’єва, Євген Дикий, Ігор Мазур «Тополя».
Цей документальний фільм про російсько-українську війну став першим в історії українського кінематографа фільмом, права на який придбала британська телекомпанія BBC. Прем’єра стрічки також відбулась у Великій Британії на фестивалі Sheffield DocFest, де отримала спеціальну відзнаку. Це щорічний британський фестиваль документального кіно, найбільший у Великій Британії та третій за величиною у світі. На Варшавському кінофестивалі фільм переміг у конкурсі документальних фільмів.
Володимир Тихий – український кінорежисер, сценарист та продюсер, співзасновник об’єднання «Вавилон’13». Працював над фільмами «Наші котики», «Брама», «Сильніше, ніж зброя».
Про свій фільм режисер сказав: «Я знімав цей фільм, щоб зафіксувати буденність війни, сюрреалістичність образів, що виникають на межі апокаліпсиса. За мету ставив збагатити палітру образів моїх сучасників та зосередити увагу глядача на другорядних за драматичністю нюансах гуманітарної катастрофи».
Режисер: Тарас Томенко
Стрічка знімалася до повномасштабного вторгнення протягом чотирьох років. Увесь цей час знімальна група спостерігала за життям дітей у Торецьку. Адже головна тема стрічки – діти, що живуть у сірій зоні, страждають від обстрілів та руйнувань. За офіційною статистикою, до 24 лютого в зоні бойових дій на Донбасі проживало близько 10 000 дітей.
Фільм розповідає історію дівчини Насті, сім'ю якої спіткала війна. Коли Насті було шість років, у новорічну ніч 2015 російські «Гради» зруйнували її будинок. Дівчині вдалося вижити, а її батьку – ні.
Прем’єра стрічки відбулася на Берлінському міжнародному кінофестивалі за три дні до повномасштабного вторгнення. За словами режисера, глядачі «Берлінале» не вірили, що події фільму реальні, як і його герої, що й досі живуть у цьому місті. Настя, наприклад, попри умовляння режисера виїхати, залишилася в Торецьку. Наразі її доля невідома.
Фільм переміг у номінації «Документальні фільми» на Одеському міжнародному кінофестивалі у 2022 році.
Тарас Томенко – режисер, автор стрічок «Будинок «Слово» та «Будинок «Слово». Нескінчений роман», «Терикони», «Ліза», «Мамочки».
Вообще я собиралась сдохнуть. Время назначила, дату назначила. Я не знаю, когда именно.
«Маріуполь. Хроніки пекла»
Режисер: Ліза Татарінова
Стрічка побудована на розповідях свідків, яким вдалося виїхати з міста. Загалом у картині 11 героїв, серед яких – відома маріупольська журналістка Надія Сухорукова. Жінка вела щоденник війни на своїй сторінці у фейсбуці. За мотивами її щоденника знято документальний фільм «Маріуполь. Невтрачена надія». Також Надія Сухорукова написала книгу «Маріуполь. Надія», що готується до друку у видавництві «Лабораторія».
Автори фільму записали понад 11 годин інтерв’ю з уцілілими мешканцями. У фільми є багато кадрів із довоєнного Маріуполя, зроблених влітку 2021 року.
Наразі в Маріуполі росіяни зруйнували понад 90% будівель, вбили понад 22 000 мирних мешканців. У місті, де не має умов для життя, і досі перебувають цивільні.
Документальний фільм про злочини росіян у Маріуполі вже показали в Естонії, Канаді, Польщі, Тайвані.
Ліза Татарінова – журналістка, режисерка, керівниця «ТТВ-Студії», де знімалися документальні фільми «100 днів над прірвою», «Україна. Еволюція гідності», «Одеська трагедія». У планах Лізи Татарінової – донести до світу злочини окупантів у містах України. У липні 2022-го режисерка презентувала стрічку про окупацію в Херсоні «Тихий терор. Хроніки пекла».
«В первых числа марта город оказался заблокирован. Русские не впускали туда гуманитарные грузы. Не позволяли вывезти ни раненых, ни детей, ни беременных женщин, которым нужно было рожать в клиниках. Они никого не впускали, никого не выпускали и отказывались идти на переговоры. В городе наступала самая настоящая гуманитарная катастрофа».
Режисер: Сімон Леренг Вільмонт
Фільм виробництва Данії, України, Швеції та Фінляндії знімали на Донбасі понад два роки ще до повномасштабного вторгнення. Стрічка розповідає історії дітей з особливого дитячого будинку. Це діти з родин, де батьки зловживають алкоголем та наркотиками. Протягом дев’яти місяців неповнолітні живуть у дитячому будинку. За цей час батьки мають зробити вибір: припинити руйнувати своє життя та забрати дітей додому, або діти потрапляють в інші дитячі будинки чи прийомні родини.
Герої фільму – реальні діти та вихователі.
За словам продюсера Азада Сафарова взаємодія знімальної групи з дітьми відбувалася за підтримки психологів, аби не нашкодити дітям.
Світова прем'єра документального фільму відбулася в січні 2022 року. Фільм увійшов до шортліста кінопремії «Оскар», де змагатиметься за нагороду в номінації «Найкращий документальний повнометражний фільм».
Також він отримав 10 міжнародних нагород, зокрема на Гетеборзькому кінофестивалі у Швеції, грецькому «Thessaloniki International Film Festival«, «Sundance та One World» у Празі – фестивалі документального кіно про права людини.
Сімон Леренг Вільмонт – данський режисер, оператор, сценарист, продюсер, що кілька років знімає кіно на Донбасі. Його перша повнометражна робота «Віддалений гавкіт собак» – також документальний фільм про російсько-українську війну. Стрічка, що розповідає про життя українських дітей у прифронтовому селищі, отримала нагороди на фестивалях у Нідерландах, Іспанії, Греції, США, Ізраїлю.
«Наш приют – это дом, только выстроенный из горя. Каждый ребенок оставляет неизгладимый след на стенах приюта, на нас, на друзьях, которых они находят здесь. Жизнь здесь всегда была тяжелой, но война сделала все еще хуже. Но надежда все ще мерцает здесь. Как говорится в пословице: «Надежда умирает последней»...
«Життя на межі»
Режисер: Павло Пелешок
Фільм розповідає про становлення українського спротиву від Революції Гідності до повномасштабного вторгнення.
Це документальний фільм про російсько-українську війну, знятий військовими. Режисер Павло Пелешок і продюсер Юрій Іванишин – ветерани російсько-української війни, дотичні до створення фільму «Зима у вогні», який 2016 року номінували на «Оскар». Згодом права на фільм придбала платформа Netflix.
Робота над фільмом тривала два роки. Автори опрацювали більш ніж 640 годин архівних матеріалів. Жодних спеціальних зйомок не було. Усі кадри – особисті історії, більшість із яких знято на телефон.
20 лютого фільм був майже готовий, та через напад росії довелося змінювати його фінал. Також у створенні стрічки брав участь поет і військовий Гліб Бабіч, що загинув на війні.
Світова презентація відбулася 15 грудня 2022-го в Берліні.
Павло Пелешок та Юрій Іванишин під час революції Гідності створили UkrStream.TV – пряму трансляцію з Майдану Незалежності. У 2014-му обидва пішли в АТО. 2020 року Павло та Юрій відкрили продакшен-студію Ukr.stream.
Щодо картини режисер Павло Пелешок каже: «Це фільм-маніфест про нас, українців, і наші цінності, про неймовірно складний і жахливий шлях, який нація пройшла за останні вісім років, про те, як вона загартовувалася, дійсно, мов сталь. Зараз Україна – форпост цивілізованого світу, і наше завдання – закріпити цей статус не лише ціною пролитої крові, а й оновленою моделлю сприйняття нас як нації у світі, просуваючи наратив переможця».
Також читайте в Mind інтерв’ю з продюсером фільму Юрієм Іванишиним.
«Йди за мною»
Фільм доступний для вільного перегляду українською та англійською мовами
Режисер: Любомир Левицький
Фільм про рятувальну операцію ЗСУ в Ізюмі, заснований на реальних подіях. Військові 93-ї бригади «Холодний Яр» за допомогою квадрокоптерів урятували сімейну пару цивільних, які потрапили під обстріл російської армії в районі Ізюму. Чоловіка було поранено, та він самотужки дістався українських військових. Жінка ледь не підірвалася на мінах, але завдяки підтримці дронів їй також вдалося врятуватися. Така операція – безпрецедентний випадок на війні та ще одне підтвердження, що квадрокоптери рятують життя.
Режисер вважає, що назва фільму набагато глибша ніж здається. «Ми наче запрошуємо світ слідувати за нашою сміливістю», – коментує Любомир Левицький.
Любомир Левицький – режисер, сценарист, продюсер. Відомий своєю роботою над першим українським трилером «Штольня». У Mind нещодавно вийшло інтерв’ю з режисером.
«Мне кажется, мы выжили с супругой для того, чтобы рассказать эту историю всему миру».
«Далі»
Режисер: Артем Григорян
Фільм про українських жінок, які після повномасштабного вторгнення покинули батьківщину, аби врятуватися вій руйнувань та окупації. Через інтерв'ю з кожною героїнею автори розповіли про складний вибір – їхати чи лишатися, про адаптацію до життя в чужій країні та бажання повернутися додому. Всі жінки з різних міст України, різного віку та поглядів на життя: школярка-відеоблогерка з Маріуполя та її мама; фотографка з Харкова, студентка з Києва, стендаперка та тренерка з тхеквондо з Черкас.
Під час роботи знімальна група проїхала понад 13 000 кілометрів. З українками спілкувалися в Австрії, Люксембурзі, Кіпрі, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Словаччині та Чехії.
За кадром лишилися ще 8 історій, які вийшли окремими серіями.
Артем Григорян – співзасновник KNIFE! Films. Першим проєктом компанії є документальний серіал про новітню культуру України «Спалах».
– А чого ти боялася найбільше, коли була в тому будинку? Ти пам’ятаєш?
– Я боялася, що батьків вб’ють. Ось цього я боялася…
«Буча22»
Режисер: Владислав Васильченко
Буча – місто, що стало символом воєнних злочинів росіян. За час російської окупації тут загинула щонайменше 461 людина. Загалом у районі Бучі та її околиць окупанти вбили 1137 людей.
Фільм-розслідування «Суспільного» розповідає історію родини Чікмарьових. Свого часу Маргарита та Олександр втекли від «руського міра» на Донбасі. На жаль, росіяни знайшли їх у Бучі.
5 березня 2022 року, коли Буча опинилася під окупацією, родина Чікмарьових разом із синами Матвієм і Климом вирішили покинути містечко. По дорозі їхню машину обстріляли окупанти. Маргарита та діти загинули на місці, а Олександра вдалося врятувати. Чоловік залишився без ноги. Журналісти знайшли докази причетності конкретного підрозділу російських військ до злочину.
Прем’єра фільму відбулася на «Суспільному» в червні 2022 року.
Стрічка перемогла на Міжнародному телевізійному фестивалі «Серце Європи» у Варшаві та стала переможцем Національного конкурсу спеціальних репортажів і розслідувань.
Владислав Васильченко працював режисером документальних фільмів та програм на українському «Суспільному Мовнику». З 2018 року – головний режисер каналу Суспільного мовлення «UA: Культура».
Старший син родини Матвій просидів вісім днів у підвалі. Ось що він написав своїй бабусі: «Я дуже люблю Україну. На нас напали росіяни. Я їх ненавиджу. Якби мені було 18 років я б пішов захищати свою Україну. А мені тільки 9 років, я не можу ще захищати. Але я дуже-дуже її люблю, свою Україну».
«Битва за Київ»
Режисер: Сергій Сотніченко
Документальний фільм про російсько-українську війну від Сухопутних військ України – це хроніка бойових дій від першого дня вторгнення до вигнання росіян і звільнення Київщини.
Як відомо, окупанти планували захопити столицю України за два-три дні і зробили все для цього. У перші дні загарбникам вдалося окупувати частину територій Київської області. Та вже наприкінці березня ворог почав панічно відступати. ЗСУ, територіальна оборона, добровольчі батальйони ціною своїх життів зупинили навалу, тож 2 квітня представники Міноборони повідомили про повне звільнення області.
У фільмі зібрано архівні матеріали та коментарі безпосередніх учасників подій і військових експертів.
Сергій Сотніченко – режисер Film.UA. Співпрацював із «Три-Я-Да Продакшн», холдингом 1+1 media, НТКУ, телеканалом K1.
Командир батальйону 72 ОМБр Збройних Сил України, Герой України Андрій Верхогляд також був задіяний в обороні столиці. Це його слова: «Воювати треба не за землю, а за те почуття, яке в тебе виникає, коли ти чуєш слово «Батьківщина». От оця якась любов, навіть не любов, а це тепло, от за нього треба боротись». Андрій Верхогляд загинув 22 червня на Донеччині.