Польські фермери відновили акції протесту, в яких знову простежується антиукраїнська риторика. Минулої п'ятниці після 10 години аграрії розпочали страйкувати на пунктах пропуску «Медика – Шегині», «Гребенне – Рава-Руська» та «Дорогуськ – Ягодин». Зокрема, на ПП «Медика – Шегині» до блокади було залучено близько сотні аграріїв. Рух вантажівок, легкових автомобілів та автобусів на виїзд і в'їзд до Республіки Польща було зупинено, а за добу – відновлено, а сьогодні, 12 лютого, заблоковано знову.
Також 12 лютого оголошено про розширення протесту на ще два ПП – «Зосин – Устилуг» та «Угринів – Долгобичув». Наразі йдеться про часткове блокування руху. Держприкордонслужба передбачає, що для легкових транспортних засобів та автобусів проїзд має залишитися вільним. Водночас вантажні авто масою до 7,5 тонни страйкарі планують пропускати по три одиниці на годину в кожен бік.
Зазначимо, що протестувальники врахували уроки минулої протестної кампанії кінця минулого року, коли українські вантажівки, що застрягли на кордоні, були частково евакуйовані «Укрзалізницею». Зараз мітингувальники блокують перевантаження українського продовольства із залізниці на вантажівки в пункті пропуску «Хрубешув – Володимир-Волинський» і хочуть заборонити перевезення цих вантажів на термінали на станції Хрубешув. Протести в цій точці продовжуються, сформувалися черги з майже 1000 вантажівок. До речі, у напрямку Рави-Руської станом на 11 лютого в черзі стояло приблизно 400 автівок.
Не обійшлося і без ексцесів. Так, учора, 11 лютого, на ПП «Ягодин – Дорогуськ» польські протестувальники намагалися висипати на землю зерно з заблокованих українських фур. Поліція Польщі спочатку «не звертала уваги» на ці дії, а згодом заявила, що «з'ясовує подробиці та вилучає докази», аби скерувати матеріали до прокуратури.
Втім поляки не самотні у своїх активностях: фермерські протести вирують по всій Європі. Ними так чи інакше охоплено Німеччину, Францію, Бельгію, Нідерланди, Литву, Угорщину, Болгарію, Іспанію, Португалію.
Різниця в тому, що вимоги учасників стосуються переважно системи підтримки чи загальноєвропейських нормативів аграрної та екологічної політики й відповідно звернені до національних урядів чи Єврокомісії. У польських мітингах Україна та продовження ще на рік «аграрного безвізу» для неї заявлені як причина невдоволення. Щоправда, як припускають українські дипломати, це теж своєрідний хештег, за яким стоїть бажання підвищити значущість у переговорах Варшави з офіційним Брюсселем.
Як може далі розвиватися вся ця протестна компанія і наскільки сильно аграрна Європа «скривджена» Україною, розбирався Mind.
Чи згадується Україна десь іще в європейських протестах, окрім польських? Так, але не в перших рядках наболілих проблем. Найчастіше це відбувається у контексті доступу на той чи інший ринок «дешевого імпортного продовольства».
Найбільш виражені такі настрої у Франції, проте вони стосуються не лише українського, а й будь-якого нефранцузького продукту. Так, на початку року місцеві фермери громили магазини, нищачи пляшки вина з Іспанії, які опинилися на полицях. Також обурення викликає присутність на французькому ринку продукції з Нової Зеландії та Чилі, виробники якої не перебувають у рамках суворих екологічних стандартів ЄС і навіть з урахуванням логістики виграють за ціною.
У більшості випадків Україна згадується «за накатаною» – як популярний маркер, здатний привернути максимум уваги.
Але у прикордонних з Україною країн невдоволення більш персоніфіковане? Так. Прямі претензії до України продовжують висловлювати Польща та Угорщина. Вони вказують, що Єврокомісія директивно продовжує «аграрний безвіз» від червня, не дослухавшись до європейських країн, які постраждали від неконтрольованого припливу українського продовольства. Угорщина вже заявила, що продовжить національні обмеження на українську продукцію.
Нині ЄК пропонує обмежити доступ на ринок ЄС «чутливих» товарів з України – продукції птахівництва й цукру, а також запровадити систему механізмів протидії ринковим коливанням. В ідеальному варіанті ці нові механізми мають бути вписані в Угоду про асоціацію, щоб зафіксувати правила гри в довгостроковій перспективі та убезпечити європейську владу від подальших протестів і претензій.
Чи є у прикордонних країн підстави турбуватися? Набагато менше, ніж пів року тому. Пікові обсяги наземного аграрного експорту, частина якого справді осідала в прикордонних районах, були пов'язані спочатку з морською блокадою, а потім – з одностороннім виходом росії з Чорноморської зернової угоди, внаслідок чого морський експорт знову зупинився. Це змусило переорієнтувати потоки товарів на кордони із ЄС.
Нині ситуація кардинально інша. Україна зуміла налагодити автономний «зерновий коридор», який діє за підтримки ЗСУ, і наростила обсяги перевалки ним уже до 5 млн тонн. Для порівняння: аграрні постачання альтернативними шляхами – Дунаєм і через європейські кордони – сумарно досягають 1–1,5 млн тонн.
Якщо ж розглядати ці ринки як кінцеву мету продажу українського зерна, то на них, за даними МінАПК, припадає не більше 15% аграрного експорту. Основні обсяги орієнтовані на Західну Європу, Близький Схід і Африку.
Якою є позиція української сторони? Дуже виваженою – зокрема, тому, що значимість європейських кордонів для аграрного експорту суттєво знизилася.
У Мінекономіки розраховують, що цього разу проблему буде оперативно проартикульовано, а «рішення буде знайдено за всіма пунктами». Крім того, на базі досвіду минулих протестів комунікація з Брюсселем налагоджена краще й оперативніше.
Чи однакове ставлення до українського аграрного експорту на рівні Євросоюзу? Ні. Є країни, які залежать від українського зерна – наприклад, до половини потреб в імпортній кукурудзі Іспанія закриває саме завдяки продукту з України. Будь-які обмеження її експорту, накладені на втрати ЄС, неминуче призведуть до зростання цін на цей продукт.
Також однозначно стоїть питання про український цукор, який перший у черзі на потрапляння під санкції. У Європі другий рік поспіль встановилися високі ціни на цей продукт. Що й пояснює рекордні обсяги українського (і не тільки) експорту цукру на європейський ринок.
Так, 2023 року обсяги зросли майже втричі: експорт українського цукру становив 506 000 тонн загальною вартістю $390 млн. Для порівняння: у 2022 році було продано за кордон 181 000 тонн на $139 млн. Учасники ринку резонно вказують на те, що обмеження призведуть до ще більшого подорожчання та розкрутять інфляцію.
Якщо річ не в Україні, то що відбувається? Триває доволі болюча трансформація усталеного аграрного укладу в Євросоюзі, що вичерпав себе.
Фермери різних країн скаржаться на різні проблеми – зростання собівартості продукції, падіння прибутку, обвал закупівельних цін, непідйомні нормативи кліматичної політики, жорстке регулювання земельних відносин, диктат ритейлу, непосильне кредитне навантаження та дешевий іноземний імпорт. Очевидно, що підігнати всі забаганки під єдині правила ЄС не вдасться, і підхід до дотування та взагалі функціонування АПК у Євросоюзі треба змінювати.
Також очевидно, що процес не буде й не може бути простим. Україна як майбутній член ЄС може й мусить долучитися до дискусії про трансформацію європейського агросектору, а паралельно – адаптувати свій під нові реалії.