Держборг понад 100% ВВП та 1 трлн грн на його обслуговування: чому Україна входить у 2026 рік із недієздатною борговою стратегією
І як на це реагує українська економіка
Україна у 2026 –2028 роках має намір скоротити виплати за державним боргом, активніше залучаючи гранти, повернутися на зовнішні ринки капіталу та збільшити обсяги запозичень через облігації внутрішньої держпозики (ОВДП).
Такі цілі прописані в новій Середньостроковій стратегії управління держборгом, яку розробило Міністерство фінансів і затвердив Кабінет Міністрів.
Мінфін зазначає: через повномасштабну війну відбулося суттєве збільшення видатків держбюджету, внаслідок чого суттєво зріс і розмір державного боргу. Затверджена стратегія має підвищити ефективність управління держборгом і мінімізувати ризики, які можуть спричинити його подальше зростання.
Про необхідність приділити увагу управлінню держборгом заявила також і Рахункова палата. Вона нагадала уряду, що її аудит, який був проведений із листопада 2024 року до серпня 2025 року, виявив системні проблеми, пов'язані з недостатньою оптимізацією боргового навантаження, з пробілами в борговому плануванні (зокрема через те, що Кабмін не затвердив боргову стратегію на 2025–2030 роки) і неповним використанням потенціалу внутрішнього ринку запозичень.
Mind розбирався, як Мінфін планує змінити підходи до управління держборгом і чому реалізація цих планів під великим питанням.
Який загальний стан держборгу України
Аналізуючи поточний стан державного боргу, Мінфін повідомляє, що його обсяг суттєво зріс. Якщо у 2021 році він (з урахуванням гарантованого боргу) становив 49% ВВП, то за підсумками 11 місяців 2025 року (у таблиці нижче – дані тільки за ІІ квартал) держборг перевищив 96% ВВП. У 2026 році розмір держборгу досягне 108% ВВП.
Структура держборгу представлена приблизно на 75% зовнішніми запозиченнями та на 25% – внутрішніми (у 2021 році було 55% та 45% відповідно). Мінфін вказує на те, що у країнах ЄС, економічний рівень яких близький до України (Болгарія, Хорватія, Кіпр, Угорщина), частка зовнішнього держборгу суттєво нижча – на рівні 44%.
Зростання частки міжнародної заборгованості безпосередньо пов'язане з тим, що Україна активно залучає гроші від зарубіжних донорів і кредиторів через російсько-українську війну. За 2022–2025 роки міжнародне фінансування (без урахування грантів) становило майже $130 млрд.
Середній строк погашення держборгу збільшився до 12 років роти 6 років у довоєнний час. З одного боку, це можна вважати позитивом, оскільки Україна зможе розтягнути виплати та погашення. З іншого – довгострокові зобов'язання «зв'язують» бюджетні кошти, призводять до скорочення темпів зростання ВВП й обходяться загалом державі дорожче, оскільки через девальвацію та інфляцію витрати на обслуговування боргів постійно зростають.
Середньозважена вартість держборгу на кінець ІІ кварталу 2025 року становила 4,9%, тоді як у 2021 році – 7,2%. При цьому вартість зовнішньої заборгованості була лише на рівні 2%, оскільки більшість позик, які одержувала Україна останніми роками, надано на пільгових умовах. За даними Мінфіну, частка пільгових кредитів у структурі державного боргу України становить 64% (до початку війни – 26%).
А ось ціна внутрішнього боргу досить висока – 13,5%, що зумовлено високими темпами інфляції та жорсткими монетарними умовами (Національний банк із квітня 2025 року тримає облікову ставку на рівні 15,5%).
Які є проблеми з держборгом і його обслуговуванням
Високі витрати на утримання держборгу. Незважаючи на низьку середньозважену вартість, щороку на погашення й обслуговування зовнішньої та внутрішньої заборгованості Україна витрачає понад 1 трлн грн – це близько 10% ВВП. На сплату одних лише відсотків витрати становлять 4–5% ВВП.
І, хоча ще влітку 2024 року Україна досягла реструктуризації єврооблігацій на суму близько $23 млрд, завдяки чому вона зможе заощадити $11,4 млрд на платежах з обслуговування зовнішнього держборгу в 2025–2027 роках, щорічні суми виплат за боргами все одно зростатимуть (див. вище графік виплат за державним боргом).
Залежність боргових платежів від валютного курсу. Якщо звернути увагу на структуру держборгу за видами валют, то 63% – це запозичення, які номіновані в доларах та євро. А якщо враховувати всі іноземні валюти, то їхня частка у структурі держборгу сягає 77%.
Таке зміщення в бік валютної складової може призвести до номінального зростання заборгованості через девальвацію. Наприклад, протягом 2025 року ослаблення гривні до долара становило 0,8%, а до євро – 14,5%. Це означає, що для України борги у відповідних валютах подорожчали на еквівалентну величину. А оскільки у 2026 році очікується девальвація ще мінімум на 5–6%, зростання вартості боргу саме через послаблення гривні триватиме.
Зростання процентних платежів за держборгом (у перспективі). За даними Мінфіну, середній строк рефіксації відсоткових ставок державного боргу становить 8,4 року. Тобто перегляд ставок відбудеться приблизно через вісім-дев’ять років.
Водночас за внутрішнім боргом строк рефіксації становить близько трьох років, за зовнішнім боргом він досягає 10,6 року.
Також важливо звернути увагу на те, що для 43% внутрішніх боргових зобов'язань і для 35% зовнішньої заборгованості ставки зміняться вже через рік (орієнтовно до 2027 року). А це означає, що процентні платежі за держборгом поступово збільшуватимуться (це без урахування валютних та інших ризиків).
Втім навіть для заборгованості з фіксованою ставкою умови гіпотетично можуть бути переглянуті (погіршені), наприклад, під час реструктуризації та рефінансування. Тобто, незважаючи на те, що частка зовнішнього боргу з фіксованими ставками перевищує 65%, вартість такої заборгованості теж може зрости.
Розширення бюджетних видатків. Істотний фіскальний ризик пов'язаний із можливим зростанням потреб у фінансуванні витрат на безпеку та оборону. Це може призвести до додаткових бюджетних видатків і зростання бюджетного дефіциту, що своєю чергою змушуватиме Україну нарощувати держборг.
Тому дефіцит на рівні 1,9 трлн грн (18,5% ВВП) і граничний розмір держборгу в сумі 10,5 трлн грн (108% ВВП), які закладені в держбюджеті на 2026 рік, цілком можуть змінитися в більшу сторону. Особливо, якщо згадати, що 2025 року Верховна Рада змінювала держбюджет тричі (збільшувала його видаткову частину), унаслідок чого дефіцит зріс з 1,64 трлн грн до 2,18 трлн грн, а потреба в зовнішньому фінансуванні – з $39,3 млрд до $46,3 млрд.
Держбанки як джерело зростання боргу. Сім банків, що належать державі (їхні сукупні активи становлять 52% всього банківського сектору), потенційно можуть стати фактором збільшення держборгу, конкретно його частини, яка є гарантованим боргом.
Як зазначає Мінфін, додатковий ризик виникає через випущені ОВДП для докапіталізації державних банків та інших державних компаній. Такі цінні папери на кінець 2025 становили 3% державного боргу. Вони переважно мають валютну прив'язку, а їхня основна сума індексується до валютного курсу. У разі девальвації гривні сума боргу зростає, що створює додатковий фіскальний ризик.
Як уряд планує підвищити ефективність управління держборгом
Стратегія визначає три напрямки, які мають забезпечити боргове фінансування України за найнижчою можливою вартістю та з одночасним обмеженням ризиків.
Напрямок 1: довгострокове пільгове фінансування зі збільшенням частки грантів. Україна не втрачає надії розширити співпрацю з іноземними донорами, щоб отримувати від них кошти на пільгових умовах. Зокрема це Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський інвестбанк (ЄІБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), а також Європейський Союз та інші держави-партнери (Японія, Канада тощо).
Водночас у стратегії майже немає інформації про конкретні суми, які зможе отримати Україна хоча б у 2026 році, не кажучи вже про 2027–2028 роки. Згадано механізм ERA, у межах якого у 2026 році Мінфін розраховує залучити $11 млрд, та програма Ukraine Facility, яка має забезпечити надходження в розмірі $7,8 млрд, усього – $18,8 млрд (раніше Мінфін говорив про те, що на 2026 рік непідтвердженими є близько $18 млрд). Але це лише 42% суми, яка необхідна Україні у 2026 році – $45 млрд. Де взяти ще понад $26 млрд – незрозуміло.
Нову кредитну програму з МВФ на $8 млрд досі не підписано, а остаточне рішення про кредит на 90 млрд євро ЄС ухвалюватиме не раніше лютого (і ще не факт, що це рішення буде позитивним).
Плани щодо збільшення частки грантів теж здаються не дуже переконливими. Грантову допомогу Україна отримувала переважно від США, які після початку президентства Дональда Трампа згорнули фінансування.
Якщо 2024 року штати виділили $11,6 млрд грантів, або 28% всієї підтримки, то 2025-го – лише $670 млн, або 1,3%. Інші партнери надають хоч і пільгові, але кредити, які потрібно повертати. Де саме уряд знайде такого ж щедрого, як США, донора, який зможе близько 30% зовнішньої підтримки замістити грантами, невідомо.
Напрямок 2: залучення приватних інвесторів до ОВДП. Мінфін планує заохотити приватних інвесторів (як іноземних, так і резидентів) активніше купувати ОВДП, щоб вони тим самим збільшили свою участь у борговому фінансуванні України.
Втім ці наміри обмежуються лише декларативними заявами про те, що Україна продовжуватиме «дискусії з іноземними інвесторами», «поліпшуватиме ринкову інфраструктуру» тощо. Для внутрішніх інвесторів взагалі нічого не зміниться, крім розширення числа випусків військових облігацій, які можна придбати через застосунок «Дія».
Знову ж таки, які реальні стимули запропонує уряд, щоб збільшити приплив приватного капіталу до суверенних цінних паперів, у стратегії не вказано.
При цьому станом на 27 січня нерезиденти та фізособи-резиденти сумарно мали на руках близько 6,8% всіх випущених ОВДП на суму 135 млрд грн. Навіть якщо їхня частка зросте, вони не зможуть забезпечити поглинання облігацій на тому рівні, який необхідний для стабільного фінансування держбюджету.
Напрямок 3: зниження ризиків рефінансування держборгу. Оскільки затяжна війна продовжує тиснути на державний бюджет і вимиває ресурси, які необхідні для обслуговування держборгу, Мінфін хоче розвивати внутрішній борговий ринок і забезпечити повернення України на зовнішні ринки капіталу.
Проте можливості для мобілізації внутрішніх ресурсів (передусім йдеться про ОВДП) досить обмежені. Головний власник внутрішніх цінних паперів зараз – це банківський сектор. Банкам належить 47,8% облігацій на 957 млрд грн. Але навіть Мінфін визнає, що банкам дедалі складніше абсорбувати ОВДП. А це означає, що внутрішній ринок запозичень майже досяг свого максимуму. До того ж чисте фінансування держбюджету за допомогою ОВДП (залучення мінус погашення) за 2022–2025 роки становило лише 659 млрд грн, або менше 10% міжнародної підтримки.
Ідея виходу України на світові ринки капіталу зовсім дивна, бо це в умовах війни зробити неможливо. Втім і в цьому питанні Мінфін не дає жодних деталей, крім того, що обіцяє регулярно надавати інвесторам інформацію про ключові макроекономічні та фіскальні дані України, підтримувати з ними комунікацію й публікувати презентації на вебсайті міністерства.
Це вкотре доводить, що, доки не будуть припинені бойові дії, наша країна не зможе повернутися до традиційного боргового фінансування, наприклад, шляхом випуску єврооблігацій.
Що ж насправді буде з держборгом у 2026–2028 роках
Держборг залишається важким тягарем для української економіки та держбюджету.
Його обсяг уже перевищив 100% ВВП і продовжує зростати, структура дедалі більше зміщується в бік зовнішніх і валютних запозичень, а обслуговування боргу обходиться державі в щорічну суму, яка еквівалентна 10% ВВП.
Також накопичення заборгованості негативно впливає на відновлення економіки. Згідно з даними дослідницького аналітичного центру Mercatus Center (США), вихід держборгу за межі 100% ВВП призводить до уповільнення темпів зростання економіки приблизно на 0,3–0,8 в. п. на рік.
Формально середня вартість боргу є низькою завдяки пільговим кредитам, які Україна залучає від партнерів і донорів в умовах війни – Євросоюзу, МВФ, Світового банку. Але це маскує ключову проблему – високу чутливість до девальвації, інфляції, зростання ставок, що в підсумку призводить до збільшення витрат на обслуговування.
Додаткові фіскальні ризики створюють потенційне зростання військових витрат, необхідність докапіталізації держбанків і валютно-індексованих ОВДП, які автоматично збільшують борг при ослабленні гривні.
На перший погляд, стратегія уряду декларує правильні цілі – зниження вартості обслуговування держборгу, зростання частки грантів, активізацію запозичень за допомогою ОВДП та повернення на зовнішні ринки капіталу.
Але на практиці ці плани є слабко підкріпленими. Конкретних джерел фінансування на 2026–2028 роки не вистачає, грантова підтримка різко скоротилася, внутрішній ринок запозичень майже вичерпаний, а вихід на зовнішні ринки під час війни залишається ідеєю на папері.
Отже, ключова проблема не в меті стратегії, а в розриві між заявленими намірами та реальними можливостями їх реалізації. Тому держборг у 2026–2028 роках так і залишиться залежним від зовнішньої допомоги та вразливим до макроекономічних шоків, а держава не матиме дієвих інструментів, щоб стримувати подальше зростання заборгованості та її подорожчання.