В Україні почало діяти нове законодавство, яке регулює сегмент факторингу. З 30 липня набули чинності всі положення закону №4466-IX «Про факторинг», який Національний банк розробляв спільно з міжнародними партнерами – Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC), а також профільними асоціаціями.
Головна мета закону – наблизити українську модель регулювання факторингу до міжнародних стандартів і створити умови для розвитку цього напряму фінансування бізнесу. Одночасно НБУ посилив вимоги до системи управління ризиками у фінансових компаніях і скасував застарілі норми.
Втім, на миттєвий ефект від змін чекати не варто. Збільшення обсягу факторингових послуг залежатиме від того, наскільки швидко учасники ринку адаптуються до законодавчої бази, а також від попиту на цей вид фінансування з боку бізнесу.
Mind розбирався, як застосовуватимуться нові норми на практиці та чи матиме факторинг в Україні імпульс для розвитку.
До ухвалення профільного закону №4466-IX ринок факторингу в Україні фактично регулювався окремими нормами Цивільного кодексу та підзаконними актами Нацбанку. Через це на практиці нерідко поєднувалися класичний торговий факторинг, звичайне відступлення права вимоги (цесія) та операції з викупу проблемної заборгованості для її подальшого стягнення.
Новий закон уперше створив для факторингу самостійну правову базу та закріпив єдині правила роботи цього ринку. Ключові зміни можна звести до кількох положень.
Факторинг остаточно відокремлений від цесії та колекторської діяльності. Закон чітко визначає характеристики й особливості факторингу як окремої фінансової послуги та встановлює випадки, на які його дія не поширюється. Тепер факторинг – це не будь-який викуп боргу. Закон чітко визначає, що до факторингових операцій не належать купівля токсичних кредитів і звичайне відступлення права вимоги без оплати послуг фактора. Це має усунути багаторічну плутанину, коли під факторинг фактично потрапляли будь-які угоди з продажу боргів.
Запущено Реєстр відступлень права грошової вимоги за договорами факторингу. Цей реєстр має мінімізувати ризик подвійного продажу тієї самої дебіторської заборгованості кільком фінансовим установам: пріоритет матиме той фактор (банк, фінансова установа), який першим зареєстрував відступлення. Крім того, боржник зможе в режимі реального часу перевірити, кому саме належить право вимоги та кому слід робити оплату. Зрештою, ринок одержить єдиний алгоритм публічної фіксації угод, що має підвищити прозорість факторингових операцій і скоротити кількість суперечок між їхніми учасниками.
Знято договірні обмеження на використання факторингу. Раніше в договорах постачання продавцю нерідко було заборонено передавати право вимоги оплати третім особам без згоди покупця та/або передбачено за це штрафи. Тому використання факторингу для багатьох компаній було неможливим.
Тепер такі обмеження не діють: компанія, як і раніше, зможе передати фактору право одержати оплату від покупця та отримати гроші відразу, навіть якщо в договорі міститься заборона на таку поступку. Наприклад, постачальник відвантажив товар із відстрочкою платежу на 60 днів – він зможе продати фактору право отримати ці гроші й одержати фінансування. Раніше подібну угоду могли заблокувати умови самого договору постачання, зараз такі обмеження не мають юридичної сили.
Факторингові операції переходять у цифровий формат. Закон передбачає створення електронної інфраструктури для реєстрації факторингових угод та обміну документами. Раніше електронний документообіг використовувався фрагментарно й не був вбудований у систему регулювання, тепер закон передбачає функціонування електронної системи факторингу та інших цифрових механізмів як невіддільну частину роботи ринку. Це має скоротити паперову тяганину та спростити взаємодію між сторонами угод.
Для реалізації положень закону «Про факторинг» Національний банк вніс зміни до власної нормативно-правової бази.
Зокрема, своєю постановою №46 від 30 червня 2026 року НБУ скасував розпорядження Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг – була ліквідована у 2020 році), воно раніше визначало, які саме операції з фінансовими активами належать до факторингу. Як пояснив Нацбанк у коментарі Mind, у зв'язку з ухваленням профільного закону цей документ фактично втратив актуальність, оскільки певні операції не узгоджуються з наведеним у законі терміном «факторинг» і предметом договору факторингу.
Але це здебільшого технічна зміна. А ось друга постанова НБУ №12 від 2 лютого 2026 року містить зміни, які безпосередньо вплинуть на роботу факторингових компаній.
Цей нормативний акт, зокрема, оновлює підходи до системи корпоративного управління та внутрішнього контролю фінансових компаній з урахуванням положень закону «Про факторинг».
Нацбанк уперше детально врегулював порядок управління ризиками саме під час факторингових операцій. Тепер фінансові компанії, які надають послуги факторингу, зобов'язані окремо контролювати кредитний ризик – ймовірність неплатежу з боку боржника чи клієнта, а також ризик ліквідності, щоб мати достатньо коштів для своєчасного фінансування клієнтів.
Ще одне важливе нововведення пов'язане з Реєстром відступлень права грошової вимоги. Фінансові компанії повинні забезпечити внутрішній контроль за своєчасною реєстрацією поступки, достовірністю внесених даних і збереженням пріоритету права вимоги (тобто захистом від ситуації, коли ту саму вимогу буде поступлено кільком факторам). Отже, робота з реєстром стає для фінкомпаній не просто технічною процедурою, а обов'язковим елементом системи управління операційними ризиками.
Тобто Нацбанк закріпив стандарти тих внутрішніх процедур, які мають супроводжувати кожну факторингову угоду – від оцінки ризиків до контролю реєстрації поступки вимоги.
Водночас НБУ суттєво посилив стандарти внутрішнього аудиту та корпоративного управління фінансових компаній. Зокрема, аудиторські перевірки мають проводитися на ризик-орієнтованій основі, а сама система внутрішнього контролю – відповідати міжнародним стандартам.
З одного боку, закон чітко визначив, які операції справді є факторингом, а з іншого – Нацбанк встановив єдині стандарти для фінансових компаній. У сукупності це має знизити кількість спірних ситуацій і підвищити довіру до ринку з боку бізнесу.
По-перше, факторинг стане стандартизованою послугою. Завдяки єдиним законодавчим нормам пропозиції банків і фінансових компаній буде простіше порівнювати, а учасникам ринку – однаково трактувати умови факторингових угод.
По-друге, мають скоротитися юридичні ризики. Завдяки Реєстру відступлень права грошової вимоги, новим правилам визначення пріоритету між кількома факторами та неможливості заборонити відступлення вимоги договором бізнес отримує більше правової визначеності при залученні фінансування під дебіторську заборгованість.
По-третє, факторингові компанії працюватимуть в умовах посиленого контролю. НБУ зобов'язав їх окремо управляти кредитними й операційними ризиками, контролювати реєстрацію поступки вимог, дотримуватися міжнародних стандартів внутрішнього аудиту та вдосконалювати систему корпоративного управління. Для клієнтів це означає більш прозорі та передбачувані процедури.
По-четверте, розшириться коло суб'єктів господарювання, які матимуть змогу скористатися факторингом. Оскільки договірні заборони на поступку вимоги більше не перешкоджають укладенню договору факторингу, фінансування під дебіторську заборгованість стане доступнішим для бізнесу, який раніше фактично не міг використати цей механізм.
Загалом обов’язкова реєстрація права відступлення грошової вимоги та посилений внутрішній контроль із боку фінансових компаній мають зменшити ризик шахрайства та подвійної поступки тієї самої заборгованості. Одночасно суттєво посилиться регулювання діяльності постачальників факторингових послуг: фінансові компанії будуть зобов'язані ретельно оцінювати кредитні та операційні ризики, підтримувати достатній рівень ліквідності, удосконалювати внутрішній аудит і дотримуватись єдиних стандартів корпоративного управління.
Зрештою, сумлінний бізнес зможе простіше отримати доступ до фінансування під дебіторську заборгованість, тоді як використання факторингу в сумнівних схемах помітно ускладниться.
Нове законодавство саме собою не розв’язує всіх проблем. Факторинг в Україні, як і раніше, залишається досить обмеженим. Як зазначав в інтерв’ю Mind член правління та фінансовий директор банку Credit Agricole, близько 90% банківського факторингу зосереджено в чотирьох-п'яти найбільших банків.
А за оцінками президента Національної асоціації банків України Сергія Наумова, обсяг факторингу в Україні становить близько 0,5% ВВП – еквівалент 45–50 млрд грн на рік (докладно про цей ринок – у статті Mind). Що суттєво нижче за європейський рівень. Тому розраховувати, що після набуття чинності законом ринок швидко поповниться десятками нових гравців, занадто оптимістично.
І справа не лише в регулюванні. Факторинг потребує значних фінансових ресурсів, розвиненої системи оцінки ризиків, постійного аналізу платоспроможності дебіторів, ефективної системи внутрішнього контролю та відповідної ІТ-інфраструктури. Саме тому цей бізнес залишається досить складним і капіталомістким, а законодавчі вимоги швидше підвищують планку для фінустанов, які планують займатися факторинговою діяльністю.
Крім того, факторинг поки що поступається за популярністю іншим інструментам фінансування бізнесу. Багато компаній, як і раніше, віддають перевагу банківському кредитуванню – чистий корпоративний кредитний портфель банків лише за перше півріччя 2026 року зріс більш ніж на 12%, а саме фінансування під відступлення дебіторської заборгованості залишається недостатньо популярним, особливо серед малого та середнього бізнесу.
При цьому вартість факторингу сьогодні в багатьох випадках можна порівняти з банківським кредитуванням (середня ставка за гривневими корпоративними кредитами становить близько 17–18% річних). Тому цінової переваги перед звичайним кредитом він поки що часто не має.
До того ж факторинг має попит насамперед у компаній, які працюють із тривалим відстроченням платежу та значними обсягами дебіторської заборгованості. Для бізнесу, який отримує передоплату за продукцію або не надає товарний кредит своїм покупцям, факторинг не має істотних переваг.
Водночас новий закон усуває одразу кілька системних бар'єрів, які довгі роки стримували розвиток цього сегменту: відсутність єдиних правил, правову невизначеність, ризики подвійної поступки вимог та обмеження, пов'язані з договірними заборонами на цесію. Якщо нові механізми справді запрацюють на практиці, а ринок поступово адаптується до нових умов, факторинг зможе зайняти помітне місце серед інструментів фінансування оборотного капіталу.