Буря імпровізації: чим запам'ятався перший день Alfa Jazz Fest 2017
Природна стихія, незаплановані зустрічі зі світовими зірками джазу, перші концерти на сцені імені Едді Рознера — як стартував головний літній джазовий фестиваль країни
Сьомий Alfa Jazz Fest 2017 триває у Львові з 23 до 27 червня. Автор Mind Лариса Даниленко у своїх щоденниках пояснює, чому на джазовий фестиваль варто їхати не лише за музикою, хоча і за нею теж, а головним чином – за атмосферою.
Сьогодні у Львові стартував головний вітчизняний джазовий фестиваль сезону Alfa Jazz Fest. Світові легенди джазу вже в Україні, і навіть якщо ви зараз не на фесті, джаз все одно з вами. Слідкуйте за новинами Alfa Jazz тут: http://bit.ly/2s0y0mS
Posted by Mind UA on Friday, 23 June 2017
Варто лише було зачинити за собою двері готельного номера, розібрати рюкзак і дістати диктофон, як одразу почалося. Alfa Jazz Fest 2017 у Львові відкрила оригінальна природна імпровізація. Локальна буря хвилин на 30 – з виносом ресторанних столиків за межі закладів, короткочасною, але переконливою зливою, блискавками, а потім, наче і не було нічого, знову пануючим сонцем.
Хвилин за десять до початку стихійного лиха задзвонив телефон. Хедлайнери фестивалю Yellowjackets (їхній концерт – сьогодні, 24 червня, на сцені імені Едді Рознера, о 21:00) повідомили, що чекають на інтерв'ю в ресторані «Кентавр» на площі Ринок – одній з найважливіших локацій фестивалю з денною сценою і місцем для прес-конференцій. Поки я неслася на заклик американського тріо з легендарним кларнетистом Бобом Мінцером у складі та вмовляла себе не хвилюватися, все знову змінилося.
Конча Буйка під час виступу на сцені імені Едді Рознера
Буря відтіснила джазменів з ресторану до готелю «Леополіс». Туди я увірвалася з черговим поривом вітру і ледве не збила з ніг Авішая Коена. Ізраїльський контрабасист йшов у напрямку диванів і про щось зосереджено думав. Вибачившись та роздивившись навколо, я побачила, що в холі «Леополіса» зібрався, за винятком хіба лише біг-бенду Гордона Гудвіна, увесь джаз першого фестивального дня. І цей джаз цілком позбавлений ознак пафосу, снобізму та видимих претензій на елітарність, які йому часто приписують. Люди як люди. Готуються до прес-конференції, із задоволенням ідуть на контакт, відповідають на питання – але це вже якщо менеджер не проти. Усміхаються. І, до слова, варто було пережити бурю і змокнути до нитки, аби побачити, наприклад, як посміхається Конча Буйка. Таке не забувається.
Буйка під час прес-конференції. Фото: Андрій Оліфіренко
Акуратно обійшовши німецького трубача Ханса Петера Салентина, що прогулювався у лоббі, я попрямувала до Yellowjackets. Три великі музиканти у маленькій кімнаті пили каву і спокійно чекали. Я поставила перше питання. Хвилин за десять я вже замислилася, хто в кого бере інтерв'ю.
Усім зрозуміло, що джаз – про свободу, це загальне місце, давайте про щось інше. Про музику, яку ми любимо, про вібрації, котрі від серця. Про нюанси. Без пафосу і штампів, добре? Ми граємо світлий джаз, граємо на цьому фестивалі, тому що він один із небагатьох, де все ще грають саме джаз, а не казна що. Нам все одно, як вдягнена публіка. Львів – миле місто з хорошими майданчиками. Сьогоднішня буря? Дещо пошкодила тенти, зараз усе виправлять, грати це не заважатиме. Джаз – це свято, яке завжди з тобою, якщо перед тобою – музикант високого класу. Без рівня – ні, не вийде. Alfa Jazz Fest – це рівень, завжди. І через це також ми тут граємо. Завтра граємо, сьогодні – слухаємо. Скоро, до речі, перший концерт.
Gordon Goodwin’s Big Phat Band на сцені імені Едді Рознера. Фото: Андрій Оліфіренко
Подужати свято від 21 оркестранта Gordon Goodwin’s Big Phat Band може тільки один майданчик – головна фестивальна сцена імені Едді Рознера в Центральному парку. Чемно вбраний бенд – білий верх, чорний низ, золоті труби, багряний підбій, ноти на кришці роялю, ну дуже ефектний молодий гітарист – здатний влаштувати свято одним своїм виглядом. І влаштував: концерт Gordon Goodwin’s Big Phat Band о 19:00 офіційно відкрив програму на головній сцені. На вечірній «свінг для білої людини» прийшли дами в декольте і джентльмени в костюмах, сіли в білі крісла – і навіяли собою сни про золоту еру Голлівуду. Біг-бенд сипав люб'язностями, розповідав історії, журився по-світлому, симпатично піжонив, витончено жартував. «Щедрик» у ритмі самби – головний хіт вечора, і цим багато що сказано.
Конча Буйка під час виступу на сцені імені Едді Рознера
А потім на сцену вийшла іспанська співачка Конча Буйка – і затулила собою сонце. Все, що драйв, грув і кач – це про неї. Все, що колорит, «чорний» тембр голосу, джазова глибина, пристрасть і темперамент – також. Та справа не в цьому. Чи мало на світі «чорних», драйвових і пристрасних? І навіть не у свободі її ставлення до себе і до музики в собі – в джазовому світі свободи вистачає. Буйка побудована на вишуканих і свіжих нюансах. Вона вміє подати їх так граційно, що від неї неможливо відвести очей і перестати слухати навіть на секунду. Фламенко як нерв. Африканське етно як ритм. Європейський соул як одна зі шкіл. Блюз як мислення. Голос як інструмент для прояву всієї чорно-білої палітри емоцій. Джаз як спосіб життя на сцені. І легкість бадмінтонного воланчика в польоті – як результат.