Олексій Коган: «Треба працювати, але й мати щось у серці»
Спецпроєкт

LEOPOLIS JAZZ FEST

Олексій Коган: «Треба працювати, але й мати щось у серці»

Популяризатор джазу в Україні – про Leopolis Jazz Fest на тлі пандемічних викликів і музичні реалії сьогодення

Этот материал также доступен на русском языке
Олексій Коган: «Треба працювати, але й мати щось у серці»
Олексій Коган
Фото: Лідія Новохатько

Днями у Львові закінчився знаменитий Leopolis Jazz Fest. Його арт-директором, постійним ведучим усіх концертів на головній сцені в парку ім.Б.Хмельницького, одним із головних ідеологів та організаторів уже вдесяте виступив відомий український радіожурналіст, джазовий продюсер Олексій Коган. Його енциклопедичні знання стосовно джазу, неабияка ерудиція в царині академічної музики вже багато років слугує справі розвитку джазу в нашій країні та за її межами. Mind поспілкувався з паном Коганом в останній ранок фестивалю. На терасі готелю у центрі Львова, де зупинялися музиканти, що працювали на головній сцені ім. Едді Рознера, ми говорили про формування цьогорічної програми фестивалю, джазові настрої в Україні, вплив пандемії на розвиток музики та особисті канони й уподобання.

Олексію Вадимовичу, скільки маєте вінілу та CD у своїй знаменитій колекції?

– Вінілу не маю зовсім. Дійсно, в мене була досить пристойна колекція вінілу. Але, коли серйозно захворів мій тато, у 1998-му, мені були потрібні кошти на його операцію, і я продав весь свій вініл, залишив лише платівки з автографами музикантів. А компакт-дисків у мене понад 27 000. Але це не колекція, а знаряддя праці, мій робочий інструмент. Мені страшно, якщо втрачу необхідне для роботи, бо це не для розваги, чи задоволення.  

Якщо я запрошу вас в гості, я інколи роблю таке шоу, то, як за радянських часів, ви побачите те, що тоді говорили міщани: «ми зробили ремонт, і у великій кімнаті нам ще не вистачає чотири кубометри книжок».

У мене зовсім інше ставлення до того, що зібрано. Я працював із багатьма музикантами, і найбільше моїми запасами був вражений Біллі Кабем (англ. Billy Cobham, видатний американський фьюжн-барабанщик.Mind). Він до мене прийшов, побачив диски і спитав: «Ти все це пам’ятаєш, де стоїть?». А я відповів: «Давай, я відвертаюся, ти виймаєш п’ять коробок з дисками, і я, побачивши дірки від вийнятих CD, скажу, що саме ти дістав».

Я вважаю: якщо тобі потрібен диск, а ти його не знаходиш протягом трьох секунд, це не працює і не має сенсу.

За якими критеріями ви запрошуєте виконавців до Львова, на цей найзнаковіший в країні фестиваль?

– Якби фестиваль не мав достатнього фінансування, ми б нічого путнього не змогли зробити. У нас дуже злагоджена команда. Стоячи за лаштунками, я це добре розумію. Вона не гірша за американців, тому що кожен її учасник чітко знає власні обов’язки і виконує їх. Але нам є, чому в них повчитися.

І останні п’ять років я чітко знаю, коли, виходячи зі сцени, музиканти дякують нашим звукорежисерам формально, заради ввічливості, а коли від щирого серця – ідуть до них, тиснуть руки, фотографуються.

Олексій Коган: «Треба працювати, але й мати щось у серці»
Фото: Володимир Осипенко

Цього року ми готували фестиваль дуже швидко: за три місяці виконали роботу, яку зазвичай робимо цілий рік, бо рішення проводити захід, попри всі пандемічні ускладнення, було прийняти не легко. «Точка неповернення» була тоді, коли ми не знали: прийдуть люди на концерт Сила, чи ні. Я маю на увазі шалену бурю, яка сталася буквально за годину до його виступу.

Ми їхали на концерт машиною, і Ліда (прес-секретар фестивалю, Лідія Новохатько.Mind) сиділа з трьома телефонами і відповідала на десятки питань, що концерти почнуться годиною пізніше… Важливий критерій – запрошувати музикантів, які ще тут не були, і тих, яких публіка полюбила, але вони давно не виступали у Львові – як Авішай Коен (він як раз підійшов до Олексія привітатися, тому що жив у цьому ж готелі, і вони дуже по-дружньому обійнялися.Mind). Ви бачили вчора, що його тут люблять. І ми обіцяли йому концерт на його п’ятдесятиріччя, яке було минулого року. Але через пандемію концерт було перенесено на цей час. Коен у Львові вже вчетверте, а в Україні – всьоме. Але жодна його програма не повторювалася.

Ще один критерій – повторюю фразу свого колеги по команді Володимира Камінського – «Ми нікого не збираємося розважати». З великих нам не вдалося привезти Кіта Джаррета (видатний американський джазовий піаніст.Mind). Україна потрапила до списку тих країн, куди він не хоче їхати. Не через політичні причини, а тому що грає виключно в закритих приміщеннях. Просто неба востаннє грав у 1972 році. Він, якщо в залі пролунає телефон, встає, закриває кришку роялю і припиняє виступ… У 2016 році заграв свій останній концерт в Угорщині лише тому, що його бабуся мала угорське коріння.

Олексій Коган: «Треба працювати, але й мати щось у серці»
Фото: Володимир Осипенко

Щодо молодих артистів, то це робота моя і Віктора Овчинникова – в нас ніколи не грав жоден «прохідний» ансамбль. Це стосується і сцени на Площі Ринок, і сцени у дворику Палацу Потоцьких. Ми, нарешті, «намолили» і це місце.

Усі концерти дуже гарні, на всіх майданчиках. Після виступів музиканти залишають мені свої диски, і я щасливий: приїду додому, і мені є, з чим працювати протягом місяців чотирьох…

– Які маєте особисті стилістичні  вподобання, переваги?

– Жодних. Я слухаю музику. Важливо не «що грають», а «як грають».

– Чи викладаєте те, що так добре знаєте – історію стилів?

– Ні, мені стало не цікаво витрачати свій час, викладати її для дітей, для яких найважливіша оця штучка (показує свій телефон. – Mind), тільки новішої модифікації.

– Як оцінюєте стан сучасного джазового виконавства в нашій країні?

– Step by step. Є дуже гарні виконавці, які виграють зарубіжні освітні проєкти, їдуть вчитися, але там є абсолютно чітка умова: після закінчення навчання повинно відбутися повернення до своєї країни. Щоб грати на батьківщині та передавати набутий досвід. Прикладів – скільки хочете.

– А як ставитеся до вітчизняної джазової освіти?

– Оскільки я викладав в Інституті ім. Р.Глієра історію майстерності і стилів, я не можу давати оцінки колегам, це делікатне питання. Є багато гарних викладачів, вважаю освіту цю пристойною. Прикладом є Артем Менделенко (відомий український альт-саксофоніст. – Mind). Його учні виграли дві перші премії на конкурсі в Дубаї. Або його син Міша – молодий український гітарист, надія України.

– А взагалі, джазу навчити можна?

– Я розподіляю музикантів так: є талановиті ледацюги. А є «верблюди» – ті, що «беруть горбом». Не на рівному ж місці виникає гарний музикант. Треба працювати, але й мати щось в серці.

– Які проблеми ви відчували протягом часу, коли тривала пандемія?

– Я переглянув своє ставлення до ситуації, до багатьох речей. Другорядні речі стали головними, і навпаки. Я, нарешті, привів до ладу свій величезний архів.

– Що ви просто «для себе» читаєте, дивитеся, слухаєте?

– Читаю спеціальну літературу. Кілька разів, готуючись до презентації книжки Лорі Верхомин «Кохання. Життя і смерть з Біллом Евансом», її перечитав. Написати передмову до її українського видання було не легко, але я це зробив. З’явилася добірка статей «Джаз в Польщі» – я дуже цікавлюся польським джазом (Олексій Коган – кавалер ордену  «Хрест за заслуги перед польською культурою», яким нагороджений 2005 року. – Mind).

Залюбки передивився кілька разів фільм про Рюіти Сакамото (Японія, США, 2017, реж. Стівен Номура Шибле, Рюіти Сакамото – японський композитор. – Mind) та Куінсі Джонса. В мене були освітні лекції закритого типу, і я ще раз передивився фільм «Джаз» Кена Бернса (2001 рік. – Mind). А музика в мене звучить весь час. Ви не повірите, в Нью-Йорку я купив коробку із 145 дисків Й.С.Баха, причому у виконанні найкращих музикантів: якщо віолончель, то Пабло Казальс, подвійний скрипковий концерт – Тетяна Грінденко і Гідон Кремер, а сольні сонати і партити – Генрік Шерінг (польський скрипаль. – Mind). Я дістаю навмання і слухаю. Вокальна музика Баха мені подобається менше, мабуть, це «не моє», але інструментальна музика, органна дуже подобається.

– Як ви ставитеся до тенденції зближення академічної музики та джазу?

– Дуже багато академічних музикантів вважають, що джазові не повинні чіпати «серйозної»  музики. Але я не згоден, все залежить від того, як грають. Послухайте, як Едді Деніелс (кларнетист. – Mind) грає А.Вівальді «Пори року», або Фред Хьорш (піаніст. – Mind) і Тутс Тілєманс (губна гармоніка. – Mind) виконують французьких імпресіоністів, ви не зможете виключити цей компакт диск.

Олексій Коган: «Треба працювати, але й мати щось у серці»
Фото: https://eventukraine.com/

У мене на радіо є така тема. Я намагаюся уникнути слів «обробка», «транскрипція» – візія! Я надаю можливість слухачам дізнатися, як джазові виконавці відчувають класику.

– Є зворотне явище, коли академічні музиканти «заграють із джазом».

– Одного разу я летів з Нью-Йорка до Лондона в одному літаку з Гідоном Кремером, ми спілкувалися, потім я брав в нього інтерв’ю і спитав про його ставлення до Ванесси Мей. Він сказав, що в нього багато студентів з Азії, вони дуже працьовиті, і що Ванесса, безумовно, талановита людина. Потім додав: «хоча підносить свою гру дещо (помовчав, добираючи слово) підозріло».

До речі, я не люблю, коли мене називають «музичний критик».

– Вважаю, що ви не критик, а популяризатор музики і виконавства.

– Мій тато жартував, кажучи «попу лізатор». Але я ніколи нікому попи не лизав (сміється). Я  щасливий, що займаюся тим, що люблю, мені ще іноді за це гроші платять.

– Так, згодна, це шикарно! А які параметри, на ваш розсуд, притаманні талановитій людині?

– Гарне запитання. Наполегливість, любов до своєї справи і бажання постійного вдосконалення. Як приклад – Міша Менделенко. Він, божевільний, полетів у Нью-Йорк  купити собі на власні, зароблені гроші нову гітару, батько тільки допоміг придбати квиток на літака. Міша їздив в Амстердамі на work shop. Там викладали мої друзі: Саша Сіпягін, трубач, ви його знаєте, та Єссе ван Руллер (Jesse van Ruller), педагог-гітарист, кумир молодих гітаристів. Я попросив їх придивитися до нашого молодого виконавця, і вони мені зателефонували йі обоє сказали: «Це готовий музикант, він сам все знає». А коли побачили дорогий інструмент за $5500 виробництва Садовскі, що купив Міша (Sadowsky Guitars Limited – американський виробник високоякісних гітар. – Mind), були у захваті, тому що інструмент фантастичний. Міша з Нью-Йорку телефонував і каже: «Такі гітари, дядя Льоша, що я готовий продати свою нирку!» (Сміється.) Йому 20 років, ще майже дитина…

Кожен наш фестиваль повинен бути краще за попередній. Це важко, але так має бути.

– Як ви, людина, для якої робота – це розмови, яка розмовляє із слухачами на радіо, звертається до публіки на концертах, ставитеся до того, що в країні змінюються мовні пріоритети, що це питання постає все гостріше?

– Я не хочу звертати увагу на політичний акцент, це дуже гарна тема для спекуляцій. Мій тато казав: людина звертається українською, відповідай українською, звертається англійською – відповідай англійською, російською – то російською.

– Дякую за цікаву бесіду, бажаю подальших високих досягнень вашому фестивалю.

– І я дякую за увагу та інтерес.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті