Грузинська співачка Ніно Катамадзе: «Україна – це і є моя музика, моя совість і мій головний герой»

28 та 29 квітня у Києві в КВЦ «Парковий» з благодійними концертами виступить Ніно Катамадзе – одна з найвідоміших сучасних співачок Грузії, яка майстерно поєднує у своїй творчості джаз, фолк та рок. Ніно співає грузинською. Єдина пісня, яку вона виконує нерідною мовою, – українська «Чорнобривці».

Концертна програма включатиме улюблені хіти – «Olei», «Once In The Street», «Beauty», «Will Come As A Snow», «Suliko» – та нові пісні, які раніше не виконувалися.

Ніно Катамадзе виступає проти війни в Україні з 2014 року. Створений із початку війни у Тбілісі її благодійний фонд опікується біженцями з України. Тільки за минулий рік вона виступила з чотирма благодійними концертами в Києві, Львові та Рівному. І ось знову їде в Київ, щоб підтримати українців.

Напередодні концертів Mind поспілкувався з Ніно Катамадзе про її найсильніше натхнення зараз, про історичні паралелі між подіями в Україні та Грузії і впевненість у нашій перемозі, про виклики музичної індустрії та наратив «мистецтво поза політикою».

– Ніно, ви були серед перших артистів, які чітко висловилися про свою підтримку України під час повномасштабного вторгнення російських військ. Дехто продовжує наративи, як-от «музика поза політикою, мистецтво поза політикою». Що ви особисто думаєте про це?

– Я вважаю, цивілізовані люди розуміють, що суспільство, творчість, політика, економіка, наука, увесь простір між нами, уся ця діяльність, зібрана разом, взаємопов’язані. Політика впливає на всі процеси – і ми ніяк не можемо розділити ці взаємозалежні речі.

Тому я не можу вірити тим людям і не хочу приймати тих, хто говорить, що творчість поза політикою, але з початку до кінця залежить від держави фінансово. Вони отримують гроші платників податків і водночас кажуть, що політика тут ні до чого? Це свідчить про те, що вони взагалі не мають уявлення про систему нашого життя. Не знають, що таке парламент, президент і які в них повноваження. Не знають, що головне – це наші голоси. Голоси платників податків.

– Україна бореться зараз за право власної культурної та етнічної ідентичності у світі. Основна мета – позбутися «зросійщення», від якого Сакартвело теж потерпає до сьогодні. Наскільки вдається позбутися цього явища?

– 300 років, з 1783 року – стільки триває «зросійщення» нашого народу, і в нас є сили  опиратися. Усі хочуть, щоб їхні сусіди були хорошими, усі хочуть так жити. Але якщо ваші сусіди неправильно поводяться щодо людей, життя та цінностей, які нам важливі: бажання розвиватися, бути добрими одне до одного, бажання, щоб наші дідусі й бабусі не гинули в бідності – а, навпаки, роблять так, щоб вони вмирали від бомби сусіда, то ми природно хочемо відмежуватися.

Я поки що бачу від росії лише пропаганду – і жодних добрих дій. Я говорю без будь-яких політичних заяв, як звичайна людина, як громадянка свого народу, що любить, сам обирає, що пережив війну. Я думаю, у нас вистачить сили. Ми будемо опиратися, скільки зможемо.

Особливо важливо, що наша молодь, про яку говорили, що вона, мовляв, не має відчуття громадянства та не вміє бути патріотами, виявилася справжніми патріотами, найчистішими, найправильнішими. Тому, коли я дивлюсь на молодь, кажу, що в нас усе вийде. І в України все вийде.

– У чому, на вашу думку, схожі шляхи культурної боротьби України та Сакартвело?

– Те, що наші шляхи схожі, очевидно з першого погляду! Якщо хтось цього не помічає, це дивно. Один приклад – перед вами: я в цій боротьбі. І поки є я – ми на полі бою проти несправедливості.

– Ви були членкинею журі в українській версії шоу «Х-Фактор» у п’ятому та шостому сезонах.

– Так, це був найкращий час. Я так хочу, аби він повернувся і я повернулася у спокійне, мирне місто і тільки те й робила, що слухала музику.

– Як, на вашу думку, з того часу змінилася українська музика?

– Змінилася основна тема. Тепер це тема патріотизму. Думки всіх українських музикантів, з якими я спілкувалася хоча б раз, – про свою країну. Слава Богу, я не знайома з жодною людиною, що не поділяє нашої спільної думки щодо миру та свободи України.

– Чи є хтось з українських виконавців у вашому плейлісті?

– Є! По-перше, я особисто знайома з багатьма українськими музикантами. Я слухаю Катю Чилі, у моєму плейлісті є пісні Вакарчука, Дорна. Коли я слухаю цю музику, я виступаю слухачем не як музикант, а як друг. Я відчуваю, як болить їхнє серце, яке мені хочеться підтримати. Я не той слухач української музики, яким була раніше. І взагалі я зараз слухаю музику зовсім інакше.

– А як щодо грузинської сучасної музики, які виконавці є у вашому плейлісті?

– Зі мною в Києві буде прекрасна Наталія Накопіа. Послухайте її. У неї стиль цілком відмінний від мого. Вона дуже цікава й талановита. Закінчила Берклі.

Наталія хотіла поїхати з нами, сама зголосилася, і на щастя, в української публіки буде нагода її послухати.

Є багато талановитої молоді. Гіоргі Гігашвілі отримав другий приз важливого фестивалю. Він класик, але завжди експериментує. Вони з друзями створюють сучасну й надзвичайно красиву музику. Ніні Нуцебідзе була на українському «Х-Факторі». Гіоргі був разом із нею. Ніні – прекрасна співачка.

Я бачу, що молодь у Грузії вже зовсім інакше сприймає музику. Це таке щастя – чути навколо себе музику геть інакшого світу, актуальну. Усі світові музичні вібрації ти можеш відчути в чудовій маленькій Грузії. Я розумію, який величезний її музичний потенціал.

Послухайте Kayakata, Bedford falls. У Грузії багато чудових артистів. А найбільше я люблю Ніколоза Рачвелі, диригента й композитора. Він підтримує Україну з першого дня!

– Наскільки, на вашу думку, зараз взагалі змінилися слухачі й меломани у світі та якими вони стали?

– Якщо музика змінилася, то змінився і слухач. Усе, що змінюється, змінюється на краще. Якщо ми хочемо вплинути, допомогти якомусь хорошому явищу, потрібно діяти обережно, бути уважним, щоб не вбити, а саме допомогти.

А взагалі, якщо ми хочемо змінити щось навколо себе, треба вмикатися й змінювати! Бо само собою нічого не стане кращим.

– Те, що зараз активно просувають у світовій музичній індустрії, – репкультура, нове покоління попмузики, що вас у цьому захоплює, а що, можливо, лякає?

– Ви знаєте, не можна весь час шукати те, що тобі не подобається, це хибний підхід. Використовувати принцип «подобається/не подобається» можна, коли ти збираєшся купити квитки і сходити на концерт.

Але важливо пам’ятати: якщо якась культура існує, то це явище нашого життя, того, що навколо нас. Потрібно уважно слухати навіть того, хто тобі не подобається. Бо і творчість, і музика, і всі артнапрями – це голоси внутрішньої свободи. Тому мені подобається все, що є, у будь-яких формах.

«Подобається» – не те слово. Мені цікаво вивчати в місцях, де я опиняюся, чому в них таке звучання, чому вони промовляють такі слова. Цікаво, що зараз є трендом, що зараз у моді. Важливо весь час бути там, де звучить новий голос. Це як новий вітер, як повітря. 

– Як щодо сучасного джазу: яким ви його бачите і наскільки сильно він змінився за останні 10 років?

– Cкладно сказати. Усе живе обов’язково змінюватиметься. Люди змінилися. 20 років тому життя було зовсім інакшим, без інтернету. Люди жили з іншою швидкістю. Якщо 20 років тому було доступно 10% світової культури, то зараз для охочих – усі 100%.

– Наскільки комерція перемагає в сучасній музиці? Чи не стає музика винятково інструментом комерції? Адже з’являється багато людей, що хочуть займатися музикою, навіть не маючи таланту, і вони, на відміну від талановитих людей, досягають успіху іноді навіть частіше.

– Звісно, музичний бізнес теж змінюється. Але, по-перше, я сама живу в Грузії. Якби жила в Америці, розповіла б вам про свій досвід і бізнес. А музичний бізнес у Грузії – це не бізнес. Грузинські артисти залежать від державної підтримки. Вони співають там, де їм дають можливість виступити. Наприклад, на День міста чи на Новий рік. Їх фінансують із податків, які платять прості люди. На жаль, музиканти навіть не задумуються, що це не якісь гроші «з космосу». 

Я сподіваюся, що, коли війна в Україні закінчиться, у вас буде якась інша система, не заснована на державному Міністерстві культури. Це залишки й наслідки жахливої радянської системи. З нею артисти завжди будуть залежні від державного фінансування і завжди говоритимуть, що мистецтво поза політикою. Зовсім не поза. Особливо в тій ситуації, що зараз.

– Назвіть три улюблені музичні альбоми, що вплинули на вас як на музикантку?

– Я хочу відповісти на це запитання так. На мене не впливає музика. На мене впливають люди, які поводяться героїчно. Зараз моє головне натхнення – це моя улюблена Україна. Це і є моя музика, моя совість і мій головний герой.

– 28 та 29 квітня відбудуться два ваші концерти в Києві, частина прибутку з яких піде на підтримку Збройних Сил України. Що чекає на відвідувачів?

– Для мене це можливість зустрітися з моєю Україною та з людьми, заспівати одне для одного та ще раз показати, що ми поруч. Поруч тоді, коли важливо бути разом.