23 жовтня 2023 року Міністерство економіки, Українська академія корпоративного управління і Європейський банк реконструкції та розвитку провели воркшоп для депутатів. Захід включав навчання та панельну дискусію, під час якої учасники обговорили пріоритети й виклики реформи корпоративного управління, зокрема в державному секторі.
Нагадаємо, що зміни в цьому напрямку почали готувати ще 2021 року, адже саме тоді було прийнято у першому читанні відповідний законопроєкт 5593-Д. Проте про реформування цього сектору забули на довгі майже три роки. Звичайно, що на процес розгляду вплинула й війна. Однак, імовірно, незабаром народні обранці повернуться до розгляду цього документа й завершать процес, адже зараз триває активне обговорення та його підготовка до другого читання.
Основні новели законопроєкту передбачають введення поняття політики державної власності та надають повноваження Кабміну її затверджувати. Політика державної власності включає в себе політику винагороди керівників і членів наглядових рад державних підприємств, а також державну дивідендну політику; розширення повноваження членів наглядових рад щодо ухвалення ключових операційних рішень в управлінні державними підприємствами та затвердження планових документів; ключові моменти оцінки роботи наглядових рад і перелік підстав для звільнення.
Про вимоги, які диктує нагальна ситуація з управлінням державними підприємствами, та про те, чому в цій царині потрібні зміни, розповів професор корпоративного управління INSEAD Людо Ван дер Хейден. Mind занотував головні тези його виступу.
Читайте також: Вудка, а не риба: чому реформу корпоративного управління в держсекторі потрібно завершити якнайшвидше
Корпорації, відповідно до закону, є «моральними особами» з правами й обов'язками, подібними до тих, якими користуються звичайні громадяни. Корпорації створюють цінність для своїх стейкхолдерів і в цьому розумінні є соціальними або суспільними організаціями. Вони не повинні зазнавати утисків із боку держави або інших сильних суб'єктів (наприклад, великих акціонерів). Їх не можна експропріювати проти їхньої волі, і ця гармонія забезпечується законами, керівними принципами корпоративного управління та практикою.
Іноземні інвестори особливо обережно ставляться до практик корпоративного управління, оскільки це забезпечує їм довіру до їхніх інвестицій. Вони віддають перевагу загальним стандартам, таким, як Керівні принципи ОЕСР, а не окремим стандартам для кожної країни. Водночас специфікою України є не стільки керівні принципи, які, таким чином, повинні бути відносно схожими на ті, що переважають в інших країнах, скільки культура демократії (або влади) та верховенства права, яка є різною в різних країнах. Але ключові питання корпоративного управління та способи їх вирішення не повинні сильно відрізнятися в різних країнах.
Акціонери не несуть жодної відповідальності за корпорацію – цю відповідальність виключно Ради директорів, яку обирають акціонери. Це часто неправильно розуміють, особливо коли акціонерів називають «власниками» корпорації. Насправді цей термін є некоректним: акціонери володіють правом голосу щодо мети або місії підприємства (яких корпорація прагне досягти) і членів ради директорів, які відповідатимуть за виконання цієї місії. Саме вони несуть відповідальність за виконання місії, а не акціонери. Такий поділ повноважень є логічним в умовах демократії: люди обирають своїх представників у парламенті, які потім обирають уряд «для управління країною».
Парламент часто не приділяє належної уваги корпоративному управлінню, здебільшого вважаючи, що воно «належить бізнесменам». Це помилка: корпорації – це такі самі «люди», тільки не фізичні, а «моральні». Таке нехтування корпоративним управлінням незмінно відбувається за рахунок країни та її громадян.
І з рабством покінчено: «власники» не володіють корпораціями, їхніми людьми та їхніми будівлями. Вони «володіють» акціями, тобто правами, які вони поділяють з іншими акціонерами.
Читайте також: «Домашнє завдання» від США: які реформи має провести Україна в обмін на допомогу
Небезпека полягає в автократії або надмірній концентрації влади деякими стейкхолдерами за рахунок інших менших стейкхолдерів. Сильні акціонери можуть захотіти використовувати корпорацію для власної вигоди за рахунок працівників, міноритарних акціонерів або клієнтів. Рада директорів звертатиме увагу на те, що добре для компанії, а не на те, що добре для того чи іншого акціонера.
І навпаки – керівник може стати занадто впливовим й отримати занадто багато влади, навіть стати головою Ради директорів (що можливо у США, Великій Британії чи Франції, але не в протестантських країнах, таких, як Німеччина чи Швеція). Такий керівник може накопичити надмірну владу, врешті-решт призначивши слухняних і підлеглих членів, що покладе край владі ради.
Саме так сталося у випадку з RENAULT, коли Карлосу Гону дозволили стати занадто впливовим, що створило проблеми з їхнім ключовим партнером NISSAN і врешті решт призвело до випадків шахрайства (через що Гон був ув'язнений у Японії).
Традицією і тенденцією будь-якого уряду є бажання контролювати ДП так само, як він контролює міністерства. Але вся суть заснування полягає в тому, щоб дозволити управляти державним підприємством без прямого втручання з боку держави.
Завдання «стейкхолдера» – чітко визначити свою місію та політику власності, забезпечити її застосування Радою директорів, а також обирати, оцінювати та змінювати членів ради, якщо вони не здатні ефективно управляти ДП. Але на цьому втручання має припинитися.
Якщо підприємство бажає забезпечити певні характеристики для керівника та працівників, воно робить це через свою політику власності. Або просто адмініструє через міністерство або урядову установу.
Якщо державі дозволено втручатися у вибір керівника, то незабаром вона втрутиться у вибір фінансового директора – і вся управлінська команда та її відносини з Радою директорів будуть зруйновані.
Мій негайний коментар: припиніть обговорювати його вдосконалення, просто проголосуйте за нього! Жодна рада не є ідеальною, як і жоден член ради, і рідко коли закони корпоративного управління є ідеальними. Безумовно, це не є відповіддю на всі питання щодо корпоративного управління в Україні. Вони можуть з'явитися і з'являться пізніше. 5593-Д – це закон, який рухається у правильному напрямку, посилюючи повноваження наглядових рад і демонструючи світові, що Україна серйозно налаштована на реформу корпоративного управління, що було під питанням.
Позитивне голосування – це вотум довіри до корпоративного управління, корпоративної свободи та демократії. З огляду на її долю, це, як сказали американці про експедицію на Місяць, «маленький крок для України» і великий крок для реформи корпоративного управління в Україні.
Контрфакт робить цей аргумент дуже зрозумілим. Враховуючи, що це вже друге читання закону, він не може повернутися до Ради знову, якщо не пройде у другому читанні. Це було б величезним кроком назад для реформи корпоративного управління в Україні й виявилося б дуже дорогим для України, оскільки її ухвалення зараз вимагають іноземні спонсори України.
Це тому, що Україна тут відстає, і тому швидкий і сильний прогрес є правильним сигналом про те, що Україна рухається в правильному напрямку як демократична країна, навіть в умовах війни, яка дуже дорого коштує.
Велику ціну вже заплачено за затримку з прийняттям цього законопроєкту. Якщо необхідно внести уточнення, вони повинні з'явитися пізніше, а не використовуватися для затримки поточної версії. У цьому полягає одна з небезпек майбутніх дебатів: деякі парламентарі з добрими намірами не проголосують за закон, вимагаючи його подальшого вдосконалення. Нинішні часи не дозволяють так міркувати. Удосконалення можливі, і їх можна обговорювати зараз, але впроваджувати пізніше, з прийняттям нового закону.
Зараз закон просто зобов'язаний бути ухвалений, оскільки протилежний варіант може дуже дорого коштувати Україні, адже в очах партнерів йдеться вже не лише про закон, а й про відданість реформі корпоративного управління, а отже, і демократії. Це просто ще один крок для забезпечення подальшої підтримки з боку великих союзників України у її війні проти росії.