Mind продовжує публікацію редакційного аналізу рішень, які пропонують (або частіше – не пропонують) кандидати в президенти України щодо окремих галузей. З повним переліком запитань, на які ми шукали «відповіді» у кандидатів, можна ознайомитись тут; усі матеріали спеціального проекту Mind «Кандидатська з економіки» – тут.
Штаб Петра Порошенка не обтяжив себе відповідями на запит Mind. Тому ми аналізуємо його слова та дії за останні п'ять років, спираючись на відкриті джерела.
Читайте також: Кандидатська з економіки. Петро Порошенко, промислова політика та приватизація
Читайте також: Кандидатська з економіки. Петро Порошенко та аграрний сектор
Читайте також: Кандидатська з економіки. Петро Порошенко, нафта і газ
Читайте також: Кандидатська з економіки: Петро Порошенко, держфінанси і банки
Читайте також: Кандидатська з економіки. Петро Порошенко, транспорт та інфраструктура
На черзі – електроенергетика та вугільна галузь. У цьому блоці Mind аналізував помилки та досягнення президента. І спробував спрогнозувати, як розвиватиметься ринок у разі переобрання Порошенка.
В інтерв'ю телеканалам, березень 2018 року:
Хто дешевше запропонує, той виграє і продасть. Хто буде тримати високу ціну, той має піти з ринку. Саме такими прозорими мають бути нові принципи функціонування енергетичного ринку. Водночас хочу наголосити, що ціни для населення не мають бути підвищені внаслідок цих реформ.
Принцип RAB-тарифікації є європейським і за ним працюють усі без виключення країни ЄС. І бути проти цього для мене дуже дивно, бо він ліквідує монополізм на ринку, відкриває можливості брати участь усім, хто виробляє електрику більш дешевим шляхом, і сплачувати фіксовану плату за послуги з доставки е/енергії.
Офіційний твіттер Петра Порошенка, серпень 2018 року:
На сьогоднішній день у нас в Україні ринку електроенергії немає. У нас є запроваджений на початку 2000-х механізм розподілу коштів, коли усі забирають гроші у промисловості і населення і розподіляють їх за якимсь абсолютно... не хочу звинувачувати зараз, але – не за дуже прозорим принципом.
Коментар Mind
До позитиву в період президентської каденції Петра Порошенка слід віднести процес розблокування і запуску повномасштабних реформ в енергетичній галузі.
Анбандлінг обленерго, впровадження конкурентного оптового і роздрібного ринків електроенергії, прийняття закону про незалежний статус НКРЕКП, підготовка методики RAB-регулювання – ось ті ключові напрямки, які отримали позитивну оцінку з боку так званих західних партнерів України.
Але водночас роль Порошенка як основного натхненника реформ на посаді президента викликає неоднозначні оцінки. З одного боку, президент, підписавши в червні 2017 року закон «Про ринок електричної енергії», взяв зобов'язання щодо прискореної підготовки і впровадження конкурентної моделі енергоринку на 1 липня 2019 року.
З іншого ж – електоральні інтереси можновладців напередодні президентських виборів не дозволяють розв'язати головну проблему при переході до ліберальної моделі – проблему занижених тарифів на кіловат-годину для населення. За підсумками 2018 року, загальний обсяг перехресного субсидування побутових споживачів промисловістю склав 55 млрд грн. Це понад чверті обороту енергоринку.
Говорити в таких умовах про можливість запуску повноцінної конкуренції в галузі не є можливим. Дотації доведеться перекладати на учасників ринку, що призведе до звуження конкурентної бази, а також спотворення і зростання ринкових цін.
Кінець кінцем проблема перехресних дотацій енергоринку виллється в підвищення роздрібних тарифів на кіловат-годину для промислових споживачів, які вже і без того купують електроенергію за європейськими цінами.
У той же час середній тариф для домогосподарств в Україні становить 1,03 грн за 1 кВт*год і є, порівняно з аналогічним показником в ЄС на рівні 20,5 євроцентів за 1 кВт*год, надмірно заниженим і непродуктивним з точки зору енергетичного майбутнього країни. Жодних публічних заяв про необхідність підвищити ціну на електрику для населення з боку президента або уряду поки не надходило.
Коментар Mind
Петро Порошенко в публічній площині обходить цю проблему.
Наразі в парламенті зареєстровано два законопроекти про реструктуризацію боргів енергоринку. Однак обидва документи не містять оптимальних і взаємоприйнятних механізмів вирішення проблеми і не враховують пропозицій окремих галузевих учасників.
Зокрема, НАЕК «Енергоатом» пропонувала включити в механізм можливість докапіталізації компанії за допомогою внесення в статутний фонд облігацій внутрішньої державної позики. Слід зазначити, що наявність 30 млрд грн загальної заборгованості енергоринку, як і 55 млрд грн перехресних субсидій на рік – це дві ключові багаторічні проблеми, які передбачалося вирішити до моменту старту конкурентного енергоринку з 1 липня, але які до цього терміну вирішені не будуть.
Найімовірніше, що відкладуть і саму дату запуску конкурентного ринку, бо багато необхідних підготовчих заходів нормотворчого та організаційного характеру не виконуються у встановлені терміни.
Кабінет міністрів досі не затвердив Порядок проведення електронних аукціонів для державних виробників електроенергії, а НКРЕКП не розробила цілу низку нормативних актів вторинного законодавства. Зірвано також терміни впровадження необхідного програмного забезпечення компанією НЕК «Укренерго».
Під час підготовчого періоду до конкурентного енергоринку в Україні оголилася проблема відсутності на державному рівні ефективної організаційної роботи з реалізації реформи.
Досить сказати, що Координаційний центр із забезпечення впровадження нової моделі ринку електричної енергії в Україні востаннє збирався у квітні 2018 року. І вина тут багато в чому лежить на Петрі Олексійовичі, який не знайшов належної професійної кандидатури в уряд на роль авторитетного координатора енергореформ.
Офіційний твіттер Петра Порошенка, лютий 2019 року:
Запорізька атомна електростанція є найбільшою в Європі і шостою за розмірами АЕС в світі. Часи змінюються, і тепер уже альтернативна, відновлювальна енергетика починає реалізовуватись саме в Запорізькій області. Йдеться про високоефективний та високотехнологічний проект.
Офіційний твіттер Петра Порошенка, лютий 2019 року:
Для нас критично важлива інноваційна модернізація енергетики. Це складне та багатовекторне завдання. Але воно є необхідним. Традиційні підходи до енергетичної галузі в Україні себе вичерпали. Нова енергетика – це одне з найперших питань для руху нашої держави вперед
У ході робочої поїздки до Запорізької області, лютий 2019 року:
Ми відкриваємо нову вітрову електростанцію, на нових відновлюваних джерелах енергії, і нам не потрібен газ. І це назавжди...
...Потребує вирішення питання постачання виробленої енергії, враховуючи атомні потужності, враховуючи промисловий потенціал, враховуючи потужності відновлюваної електроенергетики. Україні стільки електроенергії не потрібно. Ми маємо єдину енергетичну систему з Росією. І це неправильно. Ми маємо прокласти лінії електропередачі в Європу. Бо там найпотужніший ринок. Електроенергія, яка виробляється тут і зараз, буде продаватися в Європі. Це називається енергетичний безвіз.
Енергетичний безвіз і постачання електроенергії на найпотужніший ринок світу – це нові валютні надходження, укріплення національної валюти і збільшення енергетичної незалежності. Отже, ми мусимо добиватися енергетичної незалежності. Це наш власний шлях, яким ми вирішили йти. І на цьому шляху ми маємо переключатися на цю енергосистему.
...Для нас критично важлива інноваційна модернізація енергетики. Чудово розумію, що це надзвичайно складне, багатостороннє завдання, але воно є необхідним. І ми побачили, що традиційні підходи для енергетики України себе вже майже вичерпали. Нова енергетика – це одне з найважливіших, найперших питань руху нашої держави вперед.
Коментар Mind
Петро Порошенко також ігнорує проблему нестачі маневрених потужностей і лише піариться на відкритті об'єктів «зеленої» енергетики.
Однак велика гідроенергетика України теоретично здатна до 2026 року ввести в експлуатацію 3300 МВт нових генеруючих потужностей на додачу до нині діючих 6060 МВт. Це дозволить скоротити гострий дефіцит маневреної генерації в країні, а також збільшити частку виробництва електроенергії ГЕС та ГАЕС в Україні з нинішніх 7–10% до 15,5% і більше.
Для реалізації подібного сценарію необхідно лише одне: рівень тарифу на електроенергію ПрАТ «Укргідроенерго» повинен дозволяти компанії реалізовувати своєчасно і в повному обсязі існуючі інвестиційні проекти.
Йдеться перш за все про спорудження Канівської ГАЕС потужністю 1000 МВт, Каховської ГЕС-2 потужністю 250 МВт, а також гідроагрегату №4 Дністровської ГАЕС потужністю 342 МВт і подальше будівництво гідроагрегатів №5–7 цієї станції.
Останні пару років як мінімум «Укргідроенерго» працює в умовах обмеженого фінансування з боку НКРЕКП. Виправити ситуацію можна за допомогою якнайшвидшого впровадження конкурентного енергоринку, що дозволить компанії збільшити прибуток. З цією загальною галузевою метою безпосередньо межує завдання доведення ціни кіловат-години для населення до ринкового рівня.
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента до Верховної Ради України у 2018 році:
Потрібно запровадити аукціони із закупівлі теплової енергії у незалежних виробників та гарантії відкритого доступу третіх осіб до теплових мереж.
Коментар Mind
Відповідь на це питання сьогодні вже не викликає сумнівів ані у депутатів, ані у експертів, ані у галузевих учасників. Як тільки Верховна Рада ухвалить у другому читанні законопроект про запровадження «зелених» аукціонів, який передбачає проведення тендерів на спорудження ВДЕ, документ відразу опиниться на столі у президента.
І навряд чи Порошенко зволікатиме з підписанням закону, з огляду на активну підтримку «зелених» аукціонів з боку всіх зацікавлених західних стейкхолдерів і міжнародних фінансових інститутів.
Як неодноразово повідомляв Mind, в Україні зараз найвищі «зелені» тарифи в Європі, що, власне, і викликало інвестиційний бум у секторі відновлюваних джерел енергії починаючи з 2017 року.
Очікується, що протягом нинішнього і наступного року в країні буде додатково введено в експлуатацію 2500 МВт ВЕС і СЕС, що разом з вже існуючою «зеленою» генерацією перевищить 5000 МВт загальної потужності ВДЕ.
При цьому поновлювані джерела, що виробили у 2018 році близько 2% електроенергії в країні, отримали з ринку 8% грошових коштів. Як показує світовий досвід, найефективнішим способом зниження ціни ВДЕ є впровадження саме «зелених» аукціонів.
Зокрема, застосування цього механізму в Казахстані призвело до встановлення ринкової ціни на електроенергію СЕС і ВЕС на рівні 1,3–1,4 грн за 1 кВт*год, що нижче ціни теплової генерації в Україні.
Офіційний твіттер Петра Порошенка, лютий 2019 року:
Інвестор розширює потужності, будуючи нові ВЕС у Приморському районі. Побував там на відкритті першої черги, потужністю 100 МВт. Інвестиція у першу і другу черги – по 150 млн євро. Результат – 650–700 млн кВт*год на рік. Це вагомий внесок в українську енергетику ХХІ століття.
Офіційний твіттер Петра Порошенка, лютий 2019 року:
У Запорізькій області реалізовано низку унікальних для України проектів у галузі енергетики. Найбільша в Україні Ботіївська вітроелектростанція, яка входить у топ-5 найбільших вітростанцій Центральної та Східної Європи, є лише початком на цьому шляху.
Офіційний твіттер Петра Порошенка, червень 2017 року:
Енергетична безпека важлива і в ядерній енергетиці. І ми значно збільшуємо долю американських постачальників ядерного палива Westinghouse.
Під час засідання Національної інвестиційної ради у Києві, травень 2018 року:
Відповідно до енергетичної стратегії 2035 року частка енергії з відновлювальних джерел в загальному постачанні має скласти 25%. Чверть електроенергії через п’ять років має бути з відновлювальних джерел.
Офіційний твіттер Петра Порошенка, квітень 2018 року:
Ми вимушені були щороку сплачувати величезні кошти – близько $200 млн – державі-агресору за зберігання відпрацьованого ядерного палива з вітчизняних АЕС. Після побудови власного сховища Україна більше не залежатиме від РФ у цьому питанні.
Офіційний твіттер Петра Порошенка, січень 2016 року:
Реформи в енергетиці – шлях до енергетичної незалежності. Тільки рік тому частка атомної енергетики складала 48%. Менше ніж за рік ми наростили її з 48 до 55%.
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента до Верховної Ради України у 2018 році:
В енергетиці відбувається перехід до нової моделі з розвиненим конкурентним середовищем, рівними можливостями для розвитку всіх видів виробництва енергії, джерел і маршрутів постачання паливно-енергетичних ресурсів. Необхідно якнайшвидше завершити цей процес, що ставить перед державою низку політичних, економічних і технологічних завдань:
На урядовому рівні мають бути прийняті рішення, які дадуть змогу створити в Україні майданчик міжнародної торгівлі природним газом, стимулювати до підвищення енергоефективності всіх споживачів і постачальників паливно-енергетичних ресурсів, створити мінімальні резерви нафтопродуктів. Окремий важливий напрям роботи уряду – забезпечення належного рівня безпеки та стійкості критичної інфраструктури. Необхідно створити державну систему захисту критичної інфраструктури на основі відповідного рішення РНБОУ. Першочерговий крок у цьому напрямі – прийняття Закону України «Про критичну інфраструктуру та її захист», який дасть можливість налагодити координацію дій органів влади із суб’єктами господарювання, операторами інфраструктури.
Коментар Mind
Безумовним пріоритетом для України є розвиток відновлюваної енергетики, частка якої до 2035 року в загальному енергозабезпеченні країни повинна становити не менше 25%.
Однак не слід забувати при цьому і про перспективний розвиток всіх інших видів генерації, включаючи атомну і теплову. Власне, інвестиційний «зелений» бум у країні до початку 2021 року закінчиться – надалі в Україні будуть вводити, імовірно, не більше 500 МВт ВДЕ на рік.
Енергетична стратегія на період до 2035 року передбачає рівномірний розвиток усіх видів електростанцій, проте стратегія є лише рамковим документом, який нікого ні до чого не зобов'язує.
Наразі досить актуальним завданням для Києва є формування власної проукраїнської енергетичної політики, яка буде орієнтована на створення найоптимальнішої структури генеруючих потужностей, з урахуванням максимальної користі для внутрішньої національної економіки.
Поки в країні така політика відсутня. Як відсутній і потенційний управлінський центр, здатний її генерувати.
І в цьому вже є вина самого Порошенка, команда якого виявилася неспроможною сформувати за п’ять років професійний кадровий склад у системі державного управління енергетикою.
Навіть більше, у галузі зруйнована управлінська спадкоємність, а ключові керівні посади, як правило, зайняли люди, які не мають ані профільної освіти, ані досвіду роботи в галузі.
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента до Верховної Ради України у 2018 році: Відставання в темпах переорієнтування енергетики України на європейський шлях розвитку збільшують загрози, пов’язані з особливостями функціонування окремих ринків. Зокрема, потребує нейтралізації низка загроз енергетичній безпеці у сфері постачання і споживання вугілля.
Через російську агресію, виробництво Україною готового вугілля у 2014–2017 рр. зменшилося більш ніж удвічі. При цьому у 2017 р. видобуток енергетичного й коксівного вугілля в Україні продовжував скорочуватись відповідно до 28,1 і 6,8 млн т (на 13,5 і 18,5 % порівняно з попереднім роком), у т. ч. підприємствами, підпорядкованими Міненерговугілля, – до 3,9 і 0,9 млн т (на 7,6 і 40,4 %)172. Україна продовжила закупівлі енергетичного вугілля за імпортом. При цьому у 2017 р. з 5,1 млн т енергетичного вугілля (4,5 млн т – антрацитової і 0,6 млн т – газової групи) із РФ було ввезено 3,8 млн т (74 %), а у 2018 р. планується закупити 4,4 млн т.
Відновлення регіону ускладнюється негативною динамікою економічного розвитку. Так, за 2017 р. загальний обсяг промислового виробництва в порівнянних цінах зменшиться на 12,0 % порівняно з 2016 р. У галузевому розрізі зменшення виробництва відбулося у виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення на 24,5 %, у добувній промисловості та розробленні кар’єрів – на 14,4 %, у виробництві хімічних речовин і хімічної продукції – на 9,9 %, металургії – на 8,7 %.
На негативну динаміку виробництва базових галузей та всієї промисловості регіону впливає призупинення переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької області. Істотне зниження зафіксовано в базових галузях промисловості регіону, основою яких слугують технологічні ланцюги «вугілля – кокс – метал» та «вугілля – електроенергія».
Офіційний твіттер Петра Порошенка, вересень 2017 року:
Вітаю перше американське вугілля в Україні, поставлене відповідно до моїх домовленостей з президентом Трампом. Важливий внесок в енергетичну безпеку нашої держави. Яскраве свідчення взаємовигідного співробітництва між стратегічними партнерами. Безповоротна втрата для Росії ще одного інструменту енергетичного шантажу, незважаючи на підступну крадіжку українського вугілля на українському Донбасі.
Офіційний твіттер Петра Порошенка, лютий 2018 року:
Сьогодні ми вже маємо і американське вугілля, і американське ядерне паливо, і американську зброю. До цього переліку додаємо американські локомотиви та виробниче партнерство.
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента до Верховної Ради України у 2018 році:
Є позитивні зрушення щодо уникнення залежності від постачання вугілля антрацитової групи, що виникла внаслідок запровадження 15 березня 2017 р. заборони на переміщення вантажів через лінію розмежування. Під використання вугілля газової групи були переобладнані один енергоблок Трипільської ТЕС; енергоблоки № 2 і 5 Зміївської ТЕС; Миронівська ТЕЦ, енергоблоки № 7 і 8 Придніпровської ТЕС.
Коментар Mind
Вугільна галузь стала повним провалом команди президента Порошенка, оскільки за партійною квотою саме БПП «Солідарність» делегував свого представника в крісло міністра енергетики та вугільної промисловості. Таких було двоє – Володимир Демчишин та Ігор Насалик.
Найгучніший скандал – впровадження формули «Роттердам++» для розрахунку вартості електроенергії. Саме два «плюси», бо окрім вартості доставки вугілля «в порти України», туди включили ще й вартість перевалки в цих же портах та транспортування залізницею до місця призначення.
Формула була затверджена міністром Володимиром Демчишиним і головою НКРЕКП Дмитром Вовком (також за квотою БПП «Солідарність») у березні 2016 року. І стала відповіддю на нібито неможливість доставки антрацитового вугілля з окупованих територій Донбасу на вугільні ТЕС на території вільної України.
Разом із тим громадська акція з блокади розмежувальної лінії на Донбасі розпочалася лише у грудні 2016 року, а офіційне рішення РНБО прийняла аж 15 березня 2017 року. Можливо, це була замовна акція прикриття, щоб виправдати використання формули.
Адже, по-перше, доцільність застосування цієї формули протягом 2016 року викликає запитання.
По-друге, формула «Роттердам++» приймалася саме для антрацитового вугілля, на якому працювала лише половина українських ТЕС, то чому ж вона застосовувалася й для розрахунку ціни на електроенергію, вироблену на ТЕС з газовим вугіллям?
По-третє, чому ця формула, з вартістю морських перевезень і портових перевалок, застосовувалася до всього імпортованого антрациту, адже, як зазначив президент Порошенко, майже 75% його йшло з Росії залізницею – 3,8 млн тонн із загального обсягу у 4,5 млн тонн?
А у 2018 році різко з’явилося «вугілля з Білорусі»: імпорт антрациту збільшився у 340 разів, газового – у 980 разів. У товарному показнику це лише біля 200 000 тонн, та Білорусь взагалі не видобуває вугілля. Білоруси відкритим текстом говорять, що вугілля російське, і не виключають, що змішане з краденим донбаським, та їм байдуже.
Українцям увесь час дорікають, що вони не сплачують за повну вартість електроенергії і періодично підвищують тарифи. НАБУ і САП два роки погрожують розібратися з формулою, та далі погроз не просунулися. Наприкінці 2017 року міністр Ігор Насалик заявив, що формула «Роттердам++» так і не зняла проблем диверсифікації постачання вугілля.
Обіцяний ще у 2014 році законопроект щодо впровадження української вугільної біржі, яка б визначала вартість вітчизняного вугілля, остаточно похоронений у нетрях Міненерго. За часів очільництва Насалика галузь остаточно втратила навіть ознаки керованості.
Відбуваються діаметрально протилежні тенденції. Починаючи з 2016 року власники антрацитових ТЕС почали переводити блоки на газове вугілля. Наразі таких блоків близько восьми на станціях «Центренерго» та «ДТЕК Енерго», споживання антрациту знизилося з 7 млн тонн на рік у 2014-му до близько 5 млн тонн у 2018-му.
Але тепер Україна стає залежною від імпорту газового вугілля, оскільки його видобуток на держшахтах вільної території України методично скорочується останні два роки. Йдеться про 2–3 млн тонн щорічно. У 2018 році з 33,3 млн тонн видобутого вугілля (енергетичного та коксівного) лише 4,14 млн тонн припало на державні шахти.
«ДТЕК Енерго» на своїх шахтах намагається наростити видобуток, але він не покриває скорочення на держшахтах. Ще у 2017 році Насалик обіцяв провести загальну інвентаризацію держшахт та супутніх виробництв, розробити механізм оптимізації їх роботи, направити держдопомогу в найперспективніші напрямки.
За фактом маємо: вугільна галузь на порозі глобального колапсу, передусім це стосується шахт Донецької та Луганської областей. ДП «Селідоввугілля» визнано найгіршим держпідприємством країни, падіння видобутку більше ніж на 50%; борги по зарплаті шахтарям ростуть і на сході, і на заході; збільшується кількість протестів, коли шахтарі відмовляються підніматися з забоїв на поверхню; на держшахтах залишилися старі керівники; працюють старі схеми.
Донецький вугільний магнат Віталій Кропачов наприкінці 2017 року перевів під свій контроль схеми роботи на ДП «Краснолиманська» (Донецька область), які були впровадженні там ще за часів Януковича.
Тоді ЗАТ «Краснолиманська» взяло в оренду у ДП «Краснолиманська» найкращі лави та забої: працювали ті ж самі шахтарі, а от прибуток отримувала вже не шахта, а засновники закритого товариства. На шахту списувалися збитки. Держава чомусь за п'ять років так і не розірвала цю кабальну оренду, а дозволила увійти в схему пану Кропачову.
Починаючи з середини 2018 року Кропачов взагалі перестав передавати Міненерговугілля будь-які данні щодо роботи шахти і рівня видобутку. Також за п'ять років міністерство не спромоглося добудувати шахту №10 «Нововолинська» у Львівсько-Волинському басейні – там залишилося 10% робіт до промислового пуску, і шахта могла б давати до 1 млн газового вугілля на рік. Та грошей на це так і не знайшли.
Натомість збільшується імпорт газового вугілля з Польщі. А ще держшахти постійно рапортують про зростання собівартості видобутку. У 2017 році вони давали показник у 2770 грн за тонну, по результатам 2018-го він виросте до 3135, а у 2019-му прогнозна ціна собівартості визначається на рівні 4258 грн за тонну. Хто контролює ці розрахунки – незрозуміло, але Міненерго лише з цим погоджується.
Там пояснюють, що собівартість росте через зростання тарифу на електроенергію. І от ми отримали замкнене коло – через формулу «Роттердам++» постійно зростає ціна на електроенергію, яку використовують і шахти для видобутку вугілля, з якого і виробляється ця електроенергія. Отже, вони змушені знов і знов підвищувати свої ціни.
Розірвати це замкнене коло ніхто не наважується, бо, по-перше, після цього треба повністю міняти структуру функціонування вугільної галузі, по-друге, для цього треба політична воля і незалежні спеціалісти. Ні першого, ні другого в жодній команді кандидатів у президенти немає.