Прокляття 3С: чому зарубіжні інвестори ігнорують Україну
Що заважає іноземному капіталу повноцінно «прорости» у вітчизняній економіці
В Україну вже практично не заходять нові іноземні інвестиції. Обсяг ПІІ, що надійшли за підсумками I півріччя 2021-го, склав $2,7 млрд, з яких $2,3 млрд (85%) сформовані потоком реінвестованих доходів. Про це свідчать дані Держстату.
Приплив нового іноземного капіталу до України за перші шість місяців нинішнього року склав лише $0,43 млрд. При цьому закордонні інвестори вивели з нашої країни $0,46 млрд.
Тенденція загалом не нова: падіння обсягів іноземних вливань у вітчизняну економіку фіксується ще з 2014 року. Mind розбирався, чому так відбувається, що заважає притоку іноземного капіталу, і які галузі його особливо гостро потребують. Основою для написання матеріалу послужила серія з 10 інтерв'ю з послами інших країн, які вважаються основними бізнес-партнерами нашої країни.
До слова, деякі з респондентів зізналися: за кордоном Україна часто сприймається в контексті формули 3С: «корупція, Чорнобиль, конфлікт» (англ. – Corruption, Chornobyl, Conflict). В останньому випадку мається на увазі збройне протистояння на Донбасі.
Розглянемо детальніше, які саме чинники та явища відлякують якісний іноземний капітал.
Непрозора судова система
Зарубіжні дипломати одноголосно говорять про те, що бізнесмени з їхніх країн нарікають на проблеми з правосуддям в Україні. А саме, що судова система працює за доволі непрозорими стандартами.
Так, відчутним мінусом українського бізнес-клімату стали тривалі судові тяжби інвесторів з державними органами та місцевими діловими партнерами. Особливо потерпають від цього малі та середні компанії.
Причина – сумнівні фінансові схеми українських підприємців у роботі з закордонними інвесторами, довести неправомірність яких в українських судах не є можливим через корумпованість місцевої влади та самих судів.
Наприклад, 2007 року корейський конгресмен Чой придбав за $2,5 млн сільськогосподарську землю під Миколаєвом. Тодішній мер Миколаєва (Володимир Чайка – тесть ексспікера Верховної Ради України Дмитра Разумкова. – Mind) посприяв підробці документів, у результаті чого корейський інвестор позбувся землі та грошей, які збирав усе свідоме життя. Розгляди в суді тривають і досі...
У неприємну історію потрапила й інша корейська компанія – Khan International, яка купила за кілька мільйонів доларів горілчаний завод в Одеському регіоні. Незабаром після цього група українців підробила документи та позбавила корейців права власності. Судові тяжби йдуть з 2011 року.
Більш того, навіть маючи на руках позитивне судове рішення, іноземцям почасти не вдається сповна його застосувати. Наприклад, із цим зіткнулася норвезька компанія Pelagia – найбільший експортер риби в Україну.
Природно, за такого стану речей – коли для іноземних інвесторів існує високий ступінь ризику бути обдуреним і позбавленим своєї власності – Україна не може розраховувати на залучення довгих грошей з-за кордону. Щоби змінити ситуацію, необхідна політична воля української влади. Потрібен захист прав інвестора, приватної власності, тощо – коли інші гравці на ринку вже не матимуть можливості забрати підприємство з використанням силових рейдерських атак або за допомогою «чорних нотаріусів».
На жаль, закордонні підприємці стикалися з такими проявами «специфічності» місцевого бізнес-клімату. Наприклад, у випадку зі словацькою девелоперською компанією VI GROUP UA братів Душка «чорні нотаріуси» двічі переписували її нерухомість на іншу українську компанію. А власника ще одного бізнесу зі Словаччини – Grafobal Group Energy UA – відсторонили від керівництва та замінили українським генеральним директором за сфальсифікованим дорученням нотаріуса з Чехії. Безумовно, подібні неприємні інциденти дуже насторожують тих, хто бажає інвестувати в Україну.
Податкові негаразди, корупція та повсюдна бюрократія
Інвестори часто скаржаться на проблеми з податками. Зокрема, на труднощі з відшкодуванням ПДВ. Наприклад, один зі світових лідерів у виробництві промислових газів – французька компанія Air Liquide – крокує цим тернистому шляхом ще з 2014 року. А словацькій SES Tlmače (Slovenské energetické strojárne), яка займалася проєктуванням, виробництвом і збиранням енергетичного обладнання, не повернули понад 8 млн грн ще за травень 2009 року.
Що стосується корупції та бюрократії в місцевих органах влади, то прикладом може стати історія одного зі швейцарських інвесторів, що вже кілька років успішно працює на території України з інфраструктурними проєктами. Але сьогодні його вкладенням не вдається дати хід: український конкурент, який має сильніший вплив на місцеву владу, чинить неформальний тиск. У результаті, інвестиції на десятки мільйонів доларів, розраховані на понад ніж чотири роки, – заблоковані.
Відсутність рівних правил для всіх гравців ринку відчули на собі багато іноземців, які ризикнули вкластися в українську економіку. Зокрема, «вагоме слово» олігархічних структур не дозволяє закордонним підприємцям розвивати бізнес в Україні.
Ще приклад: швейцарська компанія несподівано отримала штраф від Антимонопольного комітету України за дотримання норм українського законодавства, яке існувало за часів президента Віктора Януковича. Тут справа стосувалася роботи в секторах, які визначені законодавством як природні державні монополії. АМКУ наклав штраф на швейцарського інвестора за те, що він, нібито, зробив свій внесок у монополізацію галузі.
Зі схожими історіями зіткнулися й британські підприємці, що працюють у нафтогазовому секторі та тютюновій галузі.
Доволі показовими є випадки з тендерами на Prozorro, на непрозорість яких нарікають іноземці. Зокрема, йдеться про торги щодо інфраструктурних проєктів, які більш ніж на 50% розподіляються лише між трьома фірмами. У підсумку, наприклад, польські компанії категорично відмовляються брати участь в українських тендерах, побоюючись, що через рік-два до них прийде «в гості» прокуратура або інші контролюючі органи. Природно, подібні ситуації для іноземних інвесторів є досить абсурдними. І сприймаються як прояви корупції та пряме зловживання бюрократичними важелями з боку влади.
Недовіра до обіцянок української влади
Як зазначають західні бізнесмени, в Україні відчувається низький ступінь довіри до угод, що укладаються українським урядом з міжнародними компаніями. В першу чергу, мова про проблеми з виплатами за «зелену» електроенергію від держави. Як уже писав Mind, «Меморандум про взаєморозуміння стосовно врегулювання проблемних питань у сфері відновлюваної енергетики» був підписаний ще в квітні 2020 року, і на його основі прийнято законпро удосконалення умов підтримки виробництва «альтернативної» енергії. Але вимоги жодного з цих документів не виконані (згідно з Меморандумом, має відшкодовуватися 55% «зеленого» тарифу, за фактом – компенсовано лише 14% боргу). Борг за 2020 рік перед інвесторами у ВДЕ становить 22,4 млрд грн.
Те, що відбувається сьогодні на українському енергетичному ринку – мінус для всього інвестиційного потенціалу України. Місцевому бізнес-клімату бракує передбачуваності, тож не завжди можна довіряти рішенням українського уряду (як приклад – ухвалені «заднім числом» рішення щодо «зеленого» тарифу). І поки домінує така невизначеність і непередбачуваність, Україні буде важко залучити будь-які іноземні інвестиції.
Зокрема, серйозні норвезькі вкладення в сфері відновлюваної енергетики таких компаній як NBT, Scatec Solar і Norsk Solar наразі поставлені на паузу. Також закордонні компанії не хотіли б опинитися в становищі китайських інвесторів «Мотор-Січ»...
Україна – не ЄС
На шляху інвестування в Україну є й інші перешкоди, на які вказують наші іноземні партнери. Одна з них: Україна – не член Європейського Союзу. Зокрема, для азійських держав незрозуміло, як туди експортувати продукцію, виготовлену на українських підприємствах.
Зарубіжні інвестори також відзначають, що до подій на Майдані в Україні працювало значно більше іноземних компаній, і багато хто з них розглядав перспективи тривалих вкладень. Хоча, бізнес-середовище за тих часів було набагато менш регульованим, ніж зараз, проте більш передбачуваною.
Наразі серйозних інвесторів відлякує шлях, яким рухається Україна. І поки немає чіткої відповіді «Куди і як іде країна?» – немає інвестицій, бо якщо інвестор не бачить «світла в кінці тунелю» – він не стане вкладатися.
Імідж України складається на основі історій, що їх розповідаються бізнесменами, які вже працюють тут. На жаль, «жахи» в них переважають.
Як дуже влучно підмітив Посол Польщі: «Якщо в 1990-х роках Україна на 20 років відставала від Польщі, то зараз – на 50. І дистанція наростатиме. Тому що в Україні індивідуальне багатство важливіше за державне».
Що далі?
На жаль, нинішній український бізнес-клімат не сприяє припливу інвестицій до країни. Зарубіжні компанії дедалі частіше вагаються, чи вкладати ресурси в тутешню економіку, а часом і розглядають варіант повного відходу з українського ринку.
Але можливий «крутий поворот». Президентом Володимиром Зеленським у жовтні 2020 року було представлено Національну економічну стратегію до 2030 року. Над документом працювали 20 експертних груп за різними напрямками: у процесі розробки брали участь чиновники, фахівці з різних галузей, міжнародні аналітики, представники бізнес-кіл. І вже 3 березня 2021 року Кабінет Міністрів затвердивСтратегію. У цьому об'ємному документі (на 343 сторінки) прописані темпи та напрямки економічного розвитку України.
Стратегія передбачає 20 головних векторів, серед яких: промисловість, аграрний сектор, добувна промисловість, енергетичний сектор, інфраструктура, транспортні коридори, IT й R&D. Також у НЕС-2030 внесено й інші важливі напрямки – розвиток підприємництва та збалансований регіональний розвиток, «зелений» курс, діджиталізація.
Серед принципів, на яких базується Стратегія, – недоторканність приватної власності, верховенство права та нетерпимість до корупції, вільна й чесна конкуренція, рівний доступ для бізнесу, а також європейська та євроатлантична інтеграція.
Документ рясніє, безсумнівно, оптимістичними цілями та побажаннями. Але питання в тому, наскільки вони досяжні в реальності. Як усе прописане в Стратегії імплементувати і хто цей процес контролюватиме. Тому, як вважають експерти, НЕС-2030 має бути ще обов'язково затверджена українським парламентом.
Інвестиційні реалії української економіки
|
Галузі, де присутні іноземні інвестиції |
Найменування найбільших іноземних компаній, що працюють в Україні |
| сільське господарство (19 млрд грн) | Fromageries Bel, Louis Dreyfus, AgroFeed Kft., Limagrain, Grain Alliance, Glencore Agriculture Limited, Risoil S.A., Vдderstad, Sierenz |
|
виробництво харчових продуктів (6,8 млрд грн) |
Mila Med, Nestlй, Unilever, Lantmдnnen Cerealia, Pelagia, Mokate, Bakalland, Reckitt Benckiser, Ahmad Tea |
| виробництво промислових товарів (73,2 млрд грн) | Kerametal, JCB, Minerfin, Posco International, Barlinek, MasterPlast Nyrt., British American Tobacco, Kross, Śnieżka, Fakro, Elopak, Can-Pack S.A., Glas Trösch, Cersanit S.A. |
| нафтогазова сфера та відновлювана енергетика (13,2 млрд грн) | NAFTA a.s., Eustream a.s., Shell, Cadogan Petroleum, Axpo, PGNiG, Vindkraft, Scatec Solar, NorskSolar, NBT, GS Construction, Nбrodnб energetickб a.s. |
| машинобудування (2 млрд грн) | Renault, Peugeot Citroen, Tata Motors Ltd., Bajaj Motorcycles, Solaris, Inter-Groclin |
| електроніка й IT (5,8 млрд грн) | Samsung Electronics, LG Electronics, Electrolux, Schneider Electric, ABB, Sigma Software, Itera, Beetroot, Ericsson |
| транспорт і логістика (14,2 млрд грн) | Scania, Volvo Trucks, Ald Automotive, Kuehne + Nagel, Tschudi Ship Managemnt, CMA CGM, Hyundai Corporation, Wizz Air Hungary Zrt., Air France |
| медицина (1,7 млрд грн) | Hemo Medika, Sitno Pharma Revolta, Richter Gedeon NyRt., Sanofi-Aventis, Acino, Novartis, GlaxoSmithKline |
| банківська та фінансово-страхова діяльність (3,5 млрд грн) | Crйdit Agricole, Ukrsibbank BNP Paribas Group, Kredo Bank, OTP Bank Rt., SEB Corporate Bank, PZU Ukraine |
| ритейл (14,4 млрд грн) | Auchan, Leroy Merlin, IKEA, H&M, Marks & Spencer, Gino Rossi |
Галузі, що потребують іноземних інвестицій:
інфраструктура, фармвиробництво, переробка риби, агротехнології, виробництво парових турбін для АЕС, електробусів і зарядних станцій, космічна й енергогалузі, проєкти з розвитку безпеки й обороноздатності країни.