3 червня 2022 переглянуто 1160

Олександр Стародубцев: «В Україні є проблеми з тим, щоб почути іншу точку зору»

Новий проєкт НАЗК «Ukraine now. Візія майбутнього» ставить на меті створення платформи для цивілізованої дискусії щодо розбудови країни

Планувати відбудову під час руйнувань і війни – не просто можливо, а навіть необхідно. Щоб одразу, з перших днів миру починати діяти, чітко знаючи, що і як робити, не марнуючи дорогоцінний мирний час на суперечки.

Саме тому команда НАЗК разом з партнерами ініціювали новий глобальний проєкт – «Ukraine now. Візія майбутнього».

Наразі в межах проєкту на YouTube-каналі НАЗК доступні перші 12 відео-інтерв'ю з мислителями, філософами, інтелектуалами та лідерами думок. Кожне інтерв'ю виходить у вигляді відео, а також у скороченому варіанті у вигляді колонки на «Українській правді». Крім того, на сайті проєкту вже можна проглянути повнотекстові версії перших інтерв’ю. Разом цей корпус текстів дозволить створити великий архів рефлексій та інсайтів щодо передумов та уроків війни, соціальних та світоглядних змін, а також роздумів щодо принципів розбудови України після перемоги.

Але все це – лише початок першої частини масштабного проєкту. Його завданням є, серед іншого, затвердження принципу нульової толерантності до корупції та цінностей доброчесності, прозорості та відкритості як наскрізних у відбудові нової України. За задумом авторів, він має складатися з трьох етапів, що відбуватимуться у логічній послідовності.

Етап 1 передбачає збір інформації та її осмислення: інтерв’ювання лідерів думок, знаходження інсайтів, фіксацію змін у суспільстві, в тому числі в питаннях доброчесності та боротьби з корупцією, довіри до держави та державної служби. Цей етап вже розпочався й активно розвивається.

До етапу 2 зі знайдених інсайтів будуть сформовані певні «уроки війни» – висновки щодо минулих помилок та «червоних прапорців», за які Україна ніколи не має виходити як держава, наприклад толерування корупції – як на політичному, так і на побутовому рівні. Для цього має бути ініційована широка експертна дискусія, результатом якої має стати конкретний документ з переліком пунктів на зразок «20 уроків війни для України». Такий документ допоможе знайти певний консенсус у суспільстві, а також сформувати ключові принципи подальшої трансформації та відбудови країни.

Етап 3 має стати переходом від того, що ми не маємо повторювати, до того, «що ж ми власне хочемо». На цьому етапі на спеціально створеній авторитетній платформі має бути запущений процес обговорення та узгодження політик (policies) за ключовими напрямками діяльності. На цьому етапі НАЗК бачить своїм завданням інтеграцію принципів доброчесності та прозорості як наскрізних, незалежно від обраних напрямків та змісту політик.

У розмові з Mind Олександр Стародубцев, заступник голови НАЗК, випускник kmbs і один з авторів «Ukraine now. Візія майбутнього» розповів, як народжувався проєкт, і поділився роздумами щодо його подальшого розвитку та цілей.


***

Ми почали проєкт «Ukraine now. Візія майбутнього» з перших днів війни. НАЗК вже запустило на той момент Гуманітарний штаб, а також проєкт «Персональні санкції». Хоча під Києвом все ще точились запеклі бої, ми всі вірили в те, що Україна переможе, інших варіантів просто не було. Але що робити далі? Як скористатись цим шансом для впровадження важливих змін? Про це в той час говорили мало. Але я чудово розумів: як тільки закінчиться війна, починати ці дискусії буде запізно, треба буде вже діяти. Тому ми вирішили розпочати говорити про це прямо зараз. Так ми самі себе вмовили думати про майбутнє.

Цей проєкт спричиняв, окрім іншого, певний терапевтичний ефект. Нам треба було, сидячи в Києві, думати про щось позитивне, а позитивного навколо Києва було мало. Але чим глибше ми просувались, тим більше розуміли, що фіксуємо насправді важливі та глибокі речі, які ми не маємо права загубити чи проігнорувати.

Спочатку це взагалі була «стартап-історія»: давайте робити, бо неможливо не робити. Потім вималювалася канва проєкту та більш чіткі цілі й етапи. Ми зрозуміли, що можемо зробити проєкт дійсно масштабним.

Ядро команди – це я, а також голова Офісу доброчесності НАЗК Вікторія Козаченко, з якою ми завжди проводимо інтерв'ю, і Федір Крикун, мій друг і головний комунікаційник свого часу Prozorro, Prozorro.Продажі, eHealth, людина, яка написала книгу про Prozorro. Федір точно знає, як правильно комунікувати суспільству великі інституційні трансформації.

Ми питали себе, а чи має НАЗК займатися питаннями візії? Після кількох місяців роботи ми розуміємо, що має. Адже ми є державним органом, який опікується, серед іншого, питаннями розбудови доброчесності, що неможливо зробити без просвітницької діяльності. Крім того, ми вважаємо важливим (і певною мірою унікальним) той факт, що ініціатором суспільного діалогу стає саме державний орган. Це несподівано і круто.

Розбудова доброчесності як просвітницька складова є вкрай важливою для формування нульової толерантності до корупції. НАЗК розробляла цей напрямок ще з 2018 року, і ось якось в середині 2020 року, під час однієї стратегічної сесії НАЗК (яку, до речі, ми проводили в 410 аудиторії Школи), ми остаточно сформулювали для себе ці дискурси, в яких ми перебуваємо одночасно: власне антикорупція (коли полюємо на негідників, виявляємо незадекларовані активи, моніторимо спосіб життя тощо) і доброчесність (коли працюємо над тим, щоб красти було не лише небезпечно, але і соромно: боремось за доброчесність в освіті, організуємо лекції для школярів і студентів тощо). Це допомогло остаточно сформувати концепцію (та затвердити назву) для команди просвітницького напрямку НАЗК, яка якраз формувалася та невдовзі почала роботу під назвою Офісу доброчесності НАЗК. Хоча виховання суспільства – це, мабуть, більше мандат МОН чи церкви – ми теж побачили для себе можливості в цій сфері. Менше з тим, тепер Офіс доброчесності логічно очолив новий проєкт – адже тут є багато питань, як залишатися доброчесним під час війни і після неї.


Звичайно, нам допомагають. «Українська правда» публікує колонки наших авторів, за що ми безмежно вдячні редакції та особисто Севгіль Мусаєвій. Автори погоджуються на співпрацю – і жоден ще не відмовив у спілкуванні (сподіваюсь не тому, що ми НАЗК, а тому, що це важливо:)). Kmbs і LvBS є нашими задекларованими партнерами, і ми цим дуже пишаємось. Антикорупційна ініціатива ЄС (EUACI) – провідної антикорупційної програми в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії забезпечують фінансову підтримку проєкту. А команда НАЗК CDTO за лічені дні створила для нас новий зручний сайт.

Ми не обмежимося лише тим, щоб зібрати думки та спонукати до обговорення і складання policy paper. На відкритій платформі мають відбуватися ґрунтовні обговорення – так, щоб люди почули аргументи один одного, створили спільне поле знань, а потім вели на ньому дискусію довкола уточнення документа. А остаточне рішення має бути за владою, яка ці політики має брати на озброєння.

Створення експертної платформи – це не разовий проєкт, цей діалог має тривати постійно. Всі ключові проблеми та виклики в країні мають проходити крізь таке обговорення. Саме через обговорення відбувається прийняття ключових рішень в демократичних країнах. Залучаються стейкхолдери, вислуховуються усі думки, пишуться концепти, потім їх дискутують і уточнюють.

Ідеальна політика (policy) – це політика, яка покращує сферу, спираючись на консенсус і мінімальний дискомфортний вплив на суспільство. Тобто, тих, хто виграє від прийняття рішення, має бути значно більше. А ті, хто програють, повинні мати право на компенсаторні чи запобіжні механізми. Це називається цивілізованим формуванням політики. Наша країна так поки не вміє, але вчиться.

Україна поки що формує політики через єдину «велику візію». Ми звикли до того, що має бути єдиний «візіонер». Він одноосібно має формувати бачення, куди треба йти. І вся система туди прямує, створюючи певне напруження. Так зазвичай працює «старий» бізнес з вертикальною структурою управління. Але ж компанія, в якій 40 млн акціонерів, мала б працювати трохи на інших засадах. Я свято вірю в те, що як тільки ми почнемо спиратись на широкий легітимний консенсус при ухваленні policy-рішень, ми станемо європейською країною і остаточно втратимо ментальний зв’язок із усім радянським.

Назва проєкту «Ukraine now. Візія майбутнього» в цьому плані дещо провокативна. З одного боку, візія є вкрай важливою, вона має бути сформована і від неї треба відбудовувати середньо- і короткострокові речі. А з іншого – ми віримо, що ніхто не має право визначати цю візію одноосібно. Це має бути результатом консенсусу, або, якщо хочете, нового суспільного договору. Тому свою мету ми зводимо до створення рамки для обговорення візії – тих «червоних ліній», які ми як країна та суспільство не маємо права перетинати. І звісно ж допомогти у створенні відкритої дискусійної платформи. Якщо нам це вдасться – буду вважати проєкт мега-успішним і рівним за масштабами десятьом Prozorro.

Важливо забезпечити присутність на нашій платформі великої кількості дуже різних експертів з різним досвідом – щоб убезпечити себе від повернення до практики «єдиного візіонера». Самі фаундери платформи своїм статусом і своєю участю будуть гарантувати наявність великої кількості точок зору, всебічне обговорення і інклюзивність. Можливо, це обговорення буде доволі довгим.

Платформа не планується як місце для творення проривних реформ і прийняття швидких рішень. Це тигель, у якому можна варити проблеми і виплавляти консенсус. Це місце, де ми маємо почути усі точки зору, залучити до обговорення усіх мислителів та експертів, а не просто обговорити конкретну візію на сьогодні.

В Україні дуже погано з тим, щоб почути іншу точку зору, можу це авторитетно сказати.

Особисто у моєму портфоліо є дві реформи. Одна успішна – Prozorro, друга неуспішна – реформа держслужби. В цій неуспішній реформі є два умовних табори: ефективних державних менеджерів типу Макса Нефьодова, Айвараса Абромавічуса, Влада Рашкована, які мають успішний досвід керування державними організаціями, і експертів держслужби, які професійно досліджують функціонування держслужби, дуже добре знають досвід інших країн. Ці дві групи не дуже сприймають одна одну і доволі рідко спілкуються. Менеджери звикли до свободи дій, але, як я вже казав, держслужба відрізняється від бізнесу. І тим, що тут 40 млн власників, і неможливістю «звільнити клієнта», і значно складнішими правилами та регуляцією. Експерти не завжди розуміють, що створюючи, приміром, якусь складну регуляцію найму на держслужбу, вони просто не дають можливість менеджеру зібрати команду. Я ж хочу, щоб вони нарешті почали діалог, бо всі вони – адекватні люди, але просто нехтують тим, аби почути точку зору іншого.

Ми вже почали зводити документ інсайтів з інтерв’ю і колонок. Готуємо його до другого етапу, щоб можна було це обговорити на круглому столі про уроки війни. Ці уроки вкрай важливі.

Бо ми як суспільство припустилися багатьох помилок, які, серед іншого, призвели до цієї війни. Тут і зайва толерантність до тих речей, де не можна було бути толерантним, і надмірна критика власної держави на фоні панівного патерналізму і вимог «держава погана, держава мені винна». Коли ми постійно розказуємо, що держави у нас немає, зовні так потім і думають, мовляв, можна спокійно зайти в Україну танками – і це буде легка прогулянка без опору. Наші помилки варто зафіксувати і викарбувати в камені – щоб «ніколи знову».

На другому і третьому етапах ми плануємо проводити багато круглих столів і дискусій. Будемо збирати багато фахових людей: спочатку на тему уроків, а потім – для творення політик.

Сподіваюся, нам вдасться створити таку платформу, яка завдяки переліку поважних учасників і глобальності надаватиме легітимність обговоренню: кого слід запрошувати, як ухвалювати рішення, як і які документи формувати в результаті, як це все потім адвокатувати і впроваджувати. Тоді платформа виступатиме гарантом стандарту обговорення і інклюзивності політик, й тим самим ставитиме умовну «печатку»: все, що зроблено тут, підтримується великими поважними інституціями.

Зрештою, нашою кінцевою метою є створення платформи суспільного діалогу, яка надавала б легітимність в обмін на інклюзивність. Ця платформа має пережити нас й існувати стільки ж, скільки і цивілізована успішна Україна – тобто завжди.