Учасники українського політичного процесу залишаються вірні своїм традиціям: коли ставки в боротьбі за владу зростають, найпопулярнішою темою для гучних заяв і маніпуляцій стає газовий бізнес. Генеральна прокуратура України, очолювана Юрієм Луценком, ініціювала позови щодо п'яти облгазів, підконтрольних Дмитру Фірташу. В поле зору ГПУ потрапили компанії «Рівнегаз», «Волиньгаз», «Львівгаз», «Полтавагаз» і «Харківгаз», а також Міністерство енергетики та вугільної промисловості як співвідповідач.
У своїх позовах Юрій Луценко вимагає визнати недійсними договори господарського відання газорозподільними мережами (ГРС), і стягнути з облгазів недоотриману вигоду у вигляді орендної плати за безкоштовне користування державним майном з 2012 року. По суті, мова йде про те, щоб отримати від Дмитра Фірташа фінансову компенсацію і скоротити його вплив у сегменті роздрібних поставок газу кінцевим споживачам, де йому належить більшість облгазів.
Чи обґрунтовані вимоги ГПУ? Опитані Mind юристи, ознайомившись з однотипними текстами позовних заяв ГПУ до згаданих облгазів, назвали їх «завідомо програшними для прокуратури при відсутності неформального й адміністративного впливу на суд». Викладаючи аргументи на користь такого висновку, вони акцентували, серед іншого, на діючій і понині законодавчій забороні на оренду газорозподільних мереж. Тому немає і підстав для розрахунку «недоотриманої вигоди у вигляді орендної плати» для держави, як того хоче Генпрокуратура. Крім того, до цих пір не проведена державна оцінка ГРС, на підставі якої можна було б розраховувати ту ж орендну ставку, яка зараз знаходиться «поза законом».
Роль держави в бізнесі облгазів обмежена. Незважаючи на те, що ГРС належать державі, вся технічна документація по їхній експлуатації знаходиться у віданні облгазів. Саме тому облгази (а не держава) несуть відповідальність за безпечну експлуатацію та ремонт ГРС, які належать до об'єктів підвищеної небезпеки. Але також з цієї причини держава не може підтвердити права на майно облгазів. Отже, немає і передумов для визначення недоотриманого нею вигоди.
Хто бенефіціар судових розглядів? Історія з позовами до облгазів, які не мають серйозного юридичного обґрунтування, більше схожа на політичний піар зі штучною драматургією в інтересах Юрія Луценка. Його мета – створити можливості для Генпрокуратури продемонструвати тиск, який вона нібито здатна чинити на олігархів. Сумнівно, що цей епізод додасть реальної політичної ваги Юрію Луценку, але він здатний підвищити популярність генпрокурора в політичному шоу-бізнесі напередодні парламентських і президентських виборів, запланованих в Україні на 2019 рік.
Боротьба зі впливом Дмитра Фірташа на облгази, до якої виявився причетним Юрій Луценко, кидає тінь і на «Нафтогаз України». У стратегії розвитку держхолдингу, яку ініціював його голова Андрій Коболєв задекларована підготовка «Нафтогазу» до ролі оператора ГРС, розробка плану для отримання контролю над мережами і лібералізація сегмента роздрібних поставок газу.
Де і чиї інтереси перетинаються? Роздрібні поставки зачіпають не лише підприємства – комерційні суб'єкти, а й бюджетні організації та населення. В унісон з Міжнародним валютним фондом, який кредитує Україну, «Нафтогаз» домагається підвищення цін на газ для населення до ринкового рівня, щоб збільшити привабливість бізнесу. Але темпи зростання української економіки відстають від темпів зростання добробуту населення.
Тому Кабмін не поспішає з реалізацією таких планів. Якщо в «Нафтогазі» розглядають компанію виключно в контексті перспектив побудови прибуткового бізнесу і залучення інвесторів, то в уряді також акцентують увагу на державному статусі НАК, який передбачає не тільки орієнтацію на прибуток, але і захист інтересів акціонерів – населення.
Ще один потенційний інтерес «Нафтогазу», пов'язаний з облгазами – це можливість створення філії, яка акумулюватиме доходи від здачі в оренду ГРС. У цьому контексті Генпрокуратура може виконувати роль адміністративного інструменту, за допомогою якого здійснюється спроба перетягнути ГРС у нову філію. Щоправда, досить специфічними методами, далекими від законодавчих норм.
Хто господар мереж? Домінуюча роль Дмитра Фірташа в розподілі газу на внутрішньому ринку – питання, що викликає і критику з боку його політичних опонентів, і занепокоєння західних партнерів України.
Його вирішення – юридична головоломка. Складність полягає у тому, що з плином часу тривали два паралельні процеси. З одного боку, трансформувалася форма власності облгазів як керуючих компаній від державної до акціонерної. А з іншого – змінювався сам об'єкт управління: в країні розвивалася газифікація, з'являлися нові газорозподільні мережі, побудовані за рахунок різних власників («Нафтогазу», державних і приватних підприємств, місцевих громад). Та й саме поняття «облгази» застаріло і більше не відображає їхньої суті: газорозподільні компанії в своєму бізнесі давно відійшли від обласного територіального поділу.
В Україні існують прецеденти, коли при газифікації приватних будинків або підприємств їхні власники інвестували також у будівництво газопроводів, щоби потім приєднати їх до газових мереж і сплачувати послуги облгазів з постачання газу. Нові мережі, побудовані за рахунок зацікавлених споживачів газу, передавалися газопостачальним профільним компаніям в експлуатацію за нульовою оціночної ставкою, щоб уникнути оподаткування. Однак між замовниками таких послуг і облгазами часом виникають суперечки з приводу формування їх вартості й умов оплати.
«По суті, ситуацію можна порівняти з тим, якщо б хтось купив сам собі сам зубний кабінет, а потім передав його в експлуатацію стоматологові, який може їм професійно управляти і лікувати зуби. Не будеш же сам собі ставити пломби», – пояснив у розмові з Mind один з відомих фахівців газової галузі.
Він припустив, що проблему з лібералізацією газорозподільного сектора можна вирішити через підготовку спеціального закону спільно з облгазами – це якщо «врегулювати корпоративно», а не в стилі послідовників «школи накопичення матеріальних цінностей імені Чингісхана», які беруть усе, що їм хочеться взяти. Інакше тоді і «у корпорації Roshen можна забрати заводи, ігноруючи закони ринкові принципи».
Як вирішити проблему? В процесі розслідування ситуації з облгазами Mind вдалося дізнатися про те, що існує реальна і абсолютно цивілізована програма лібералізації газорозподільного сектора, розроблена ще в 2015 році. Серед іншого, вона передбачає два ключових рішення: прийняття закону про розкриття кінцевих бенефіціарів облгазів (для доказу монополії) і прийняття рішення про приватизацію ГРС. Через антимонопольні обмеження один приватний власник зможе придбати не більше 25% мереж. Тому така приватизація підтримуватиме енергобезпеку і стабільність внутрішнього газового ринку.
Цю програму було представлено і в уряді, і в адміністрації президента Петра Порошенка. Але вона виявилася не затребувана політичним керівництвом країни, перш за все – главою держави. А без політичної волі на найвищому державному рівні лібералізація українського газового ринку приречена залишатися зручним об'єктом для політичних спекуляцій і піару, але не реальних реформ, які посприяють економічному росту України.
А що буде з транзитом? Як і у випадку з газорозподільними мережами, ситуація з реформою системи магістральних газопроводів також не додає оптимізму. Всупереч вимогам національного законодавства та домовленостям із західними партнерами, глава «Нафтогазу» Андрій Коболєв звернувся з ініціативою до прем'єра Володимира Гройсмана відкласти на два роки (тобто поки діє контракт з «Газпромом» на транспортування газу) створення незалежних від НАК операторів транзиту і зберігання газу. Своє прохання він аргументував тим, що за рішенням Стокгольмського арбітражу передача функцій транзиту іншій компанії неможлива без письмової згоди «Газпрому», а російська корпорація відмовляється її надавати.
Достовірність подібних тверджень Андрія Коболєва складно оцінити. Для уряду і Верховної ради, як з'ясувалося під час недавніх парламентських слухань про майбутнє ГТС, тексти стокгольмських рішень недоступні. А повідомляючи про підсумки судових розглядів з «Газпромом» у Стокгольмі, глава НАК заявляв протилежне: мовляв, тепер реформа газового ринку повинна прискоритися, тому що міжнародний арбітраж визнав пріоритет національного законодавства України у врегулюванні відносин з «Газпромом».
Спростовували обмеження можливостей для газової реформи до закінчення терміну дії контракту з «Газпромом» також фахівці з Economic Consulting Associates, які розробили рекомендації щодо можливих варіантів виділення бізнесу з транспортування і зберігання газу зі структури «Нафтогазу». Їхні робота була профінансована Євросоюзом і Світовим банком.
Усі викладені факти зайвий раз ілюструють той внутрішній конфлікт, який спровокований боротьбою за владу і поглинає учасників українського політичного процесу. Реформи в країні сповільнюються – на цьому це все частіше наголошують міжнародні фінансові організації, з якими співпрацює Україна. І це зводить нанівець усі попередні успіхи, досягнуті владою на хвилі революційного піднесення після драматичних подій кінця 2013 – початку 2014 року. Адже в державному управлінні, як і в бізнесі або на війні, важливі не окремі перемоги, а кінцевий результат.