Хто та як розділить українську ГТС

Через чотири роки реформ національної економіки у української влади немає узгодженого спільного бачення бажаної нової структури газового ринку і стратегії розвитку газотранспортної системи. Нескінченні внутрішні політичні суперечності постали на шляху змін, які б посприяли розвитку конкуренції, залучення інвестицій, зрозумілої і прозорої трансформації інтегрованої монополії НАК «Нафтогаз України» на ефективну компанію, здатну розвиватися в умовах мінливого ​​ринкового середовища.

Це підтвердили учасники дискусії, що пройшла на минулому тижні в комітеті Верховної ради з питань паливно-енергетичного комплексу та була присвячена майбутньому української газотранспортної системи – основного активу, з яким пов'язані всі основні ринкові перетворення. Ніхто із присутніх на ній представників виконавчої влади і «Нафтогазу» не зміг внести ясність у процес реформи газового сектора.

За підсумком обговорення у парламентському комітеті з ПЕК, залишаються без відповідей важливі питання про чіткі вимоги до стратегічного західного партнера, якого Україна планує залучити до управління ГТС, і щодо формату співпраці з ним, про перспективи транзиту російського газу і розвитку газового ринку, а також щодо плану дій «Нафтогазу» по реструктуризації холдингу.

Але відсутність офіційної позиції із цих питань зовсім не означає, що про відповіді на них ніхто не замислювався. Як з'ясував Mind, ще в 2016 році на замовлення Євросоюзу і Світового банку фахівці з Economic Consulting Associates розробили рекомендації щодо можливих варіантів виділення бізнесу з транспортування і зберігання газу зі структури «Нафтогазу», а також по поступовим змінам на українському газовому ринку в процесі його демонополізації. У цьому документі західні експерти оцінили прийнятні моделі, на основі яких український уряд може визначити реальний план для реалізації реформи газового ринку. Також в ньому представлений альтернативний варіант створення незалежного оператора ГТС, який спростовує популярний аргумент, що такі можливості обмежені до завершення діючих транзитних контрактів з «Газпромом» в 2019 році.

У чому основна суть представлених рекомендацій? Довгострокова мета реформи українського газового сектора – це створення повністю конкурентного ринку з урахуванням умов Третього енергопакету ЄС, що дозволить розширити його інтеграцію з європейським. Першим важливим кроком для поступового переходу від монополізованого ринку газу, де домінуючу роль відіграє «Нафтогаз», має стати виділення з його холдингової структури компанії «Укртрансгаз» у якості незалежного оператора магістральних газопроводів і підземних газосховищ. Незалежним оператором ГТС і ПСГ може стати також нова компанія. Але в обох випадках роль «Нафтогазу» на ринку обмежується: компанія не повинна бути власником і керуючим оператора. Оператор, у свою чергу, має бути повністю незалежним від «Нафтогазу».

У перспективі передбачено також можливість відділення більшої частини ПСГ від транспортування газу. Але деякі ПСГ можуть залишитися у розпорядженні оператора ГТС, якщо це необхідно для забезпечення стабільності системи за умови виконання норм Третього енергопакету ЄС.

Який формат бізнесу майбутнього оператора української ГТС? Третій енергопакет ЄС визнає три основні моделі виділення відділення бізнесу з транспортування газу: через відділення власності (актив знаходиться у спільній власності і під загальним контролем), створення незалежного оператора системи (володіння транспортними активами та інвестиції відокремлені від оператора системи), а також створення незалежного оператора з транспортування (експлуатація системи і активи залишаються у вертикально інтегрованої компанії, але повинні бути відокремлені від поставки).

Для України з перерахованих моделей прийнятними є тільки варіанти відділення власності і створення незалежного оператора системи. Таке обмеження пов'язане з двома факторами. Перший – це заборона національного законодавства на приватизацію ГТС. Другий – це особливість української ГТС, в якій використовується одна і та ж магістральна труба для транспортування газу як для внутрішнього споживання, так і для транзиту з Росії до країн ЄС.

Консультанти від Євросоюзу та Світового банку найкращою для України вважають модель відділення власності, найбільш популярну в ЄС. Вона максимально забезпечує незалежність експлуатації ГТС, приваблива для інвестицій, стимулює торгівлю, конкуренцію і взаємозв'язок з ринками країн ЄС. Повноцінної покупки активів не відбувається, іноземний партнер відповідає за роботу з клієнтами, а українська сторона – за безперебійну роботу трубопроводів і газосховищ.

Поза увагою західних консультантів також не пройшла та обставина, що зараз транзит газу через Україну регулюється чинним контрактом між «Нафтогазом» і «Газпромом». Вони спростовують перешкоди для створення незалежного оператора української ГТС через чинну угоду з «Газпромом», але говорять про можливі обмеження, пов'язані зі зміною умов формування транзитного тарифу в контракті НАК і «Газпрому».

У звіті пропонується такий варіант: при збереженні контракту на транспортування між «Нафтогазом» і «Газпромом» НАК може укласти на його основі компенсаційну угоду з новим оператором ГТС. Це дозволить уникнути необхідності домагатися згоди «Газпрому» на переуступку контракту або можливого арбітражного розгляду. Але при такому розкладі перейти на формування транзитних тарифів за новою системою «вхід – вихід» замість point-to-point, яка передбачена діючими домовленостями «Нафтогазу» з «Газпромом», можливо тільки після завершення їх терміну в 2019 році.

У чому особливості українських ПСГ? Газосховищам у реформі газового сектору відведена особлива роль. Якщо «Газпром» реалізує свої погрози і відмовиться або зведе до мінімуму український транзит, то для європейських споживачів зросте роль українських ПСГ для зберігання надлишків газу, закупленого влітку для використання взимку.

Україна має майже 31 млрд куб. м потужностей для зберігання газу. Це найбільший обсяг в Європі. Але перевага цих потужностей обмежується типом зберігання: в основному це ПСГ в використаних газових родовищах або водоносних пластах, яким властива низька віддача газу, і тому більше корисні для довгострокового сезонного зберігання, ніж для короткострокової торгівлі.

Західні експерти також звертають увагу на негативну репутацію співпраці з Україною: «Існує слабка впевненість, що газ, закачаний в українське ПСГ, може відслідковуватися настільки прозоро, щоб забезпечити безумовне право власності при зберіганні і своєчасному відборі, включаючи доступ до необхідних потужностей транспортування і міждержавної торгівлі». З огляду на це ефективність (і прибутковість) експлуатації українських ПСГ залежатиме від їхньої привабливості для споживачів, попиту на послуги зі зберігання газу, конкурентних тарифів, комерційної безпеки і прозорого ринкового регулювання.

Аналізуючи можливі моделі майбутнього оператора ПСГ, консультанти не виділяють найбільш бажаних, тому що «прийнятність кожного варіанту для України залежить від відносної важливості критеріїв, що враховуються». Однак вони звертають увагу на перевагу варіантів «без потенційного конфліктуючого власника» як «Нафтогаз» або «без ускладнень у формі двох або більше операторів» в одній структурі, коли один з них одночасно виконуватиме роль оператора ГТС. «Якщо зберіганням газу буде займатися «Нафтогаз», то це буде тісно пов'язане з функціями НАК із видобутку та постачання. У такому випадку може бути порушено дотримання умов прозорого і недискримінаційного використання ПСГ, а також виникнуть проблеми з конфіденційністю інформації», – йдеться у звіті Economic Consulting Associates.

У будь-якому випадку, український бізнес зі зберігання і транспортування газу потребуватиме значних перетворень і раціоналізації, щоб витримати конкуренцію на європейському ринку. Але коли такий привабливий проект буде готовий до того, щоб приносити вигоду державі і інвесторам, зараз на офіційному рівні в Україні прогнозувати ніхто не готовий.