Танго утрьох: чому «Нафтогаз» і «Газпром» загрузли в протиріччях

Українська влада продовжує політичні дебати щодо реформ і газу, «Нафтогаз» розвиває свою історію судових відносин з «Газпромом», Єврокомісія погодилася на роль арбітра між компаніями. На цьому тлі серед учасників українського газового ринку набирає обертів суперечка, чи з'явиться посередник для закупівель російського газу, який допоможе знизити загострення пристрастей у протистоянні Києва та Москви. Mind оцінив ймовірність реалізації такого сценарію.

Що змінив вердикт Стокгольма? Останнє рішення Стокгольмського арбітражу, в якому «Нафтогаз» і «Газпром» сперечалися про умови транзиту російського газу, відкрило нове «вікно можливостей» для реформи українського газового ринку. Незважаючи на те, що суд відмовився змінювати тариф на транспортування, він визнав перевагу національного законодавства України в регулюванні умов газового транзиту та впровадженні реформи.

Ця обставина, задекларована в підсумках судового спору між двома монополістами, зблякла на тлі емоційних дискусій: спочатку – про фінансові здобутки і втрати сторін конфлікту, потім – про несподівані перипетії, викликані відмовою «Газпрому» відновлювати постачання газу в Україну. Але згодом стало очевидно, що саме нові можливості тиску на російську компанію, які «Нафтогаз» отримав завдяки Стокгольмському трибуналу, спровокували конфлікт, що розгорівся одразу ж після оприлюдненого судового рішення 28 лютого.

Цього дня голова правління НАК Андрій Коболєв також анонсував нові переговори з «Газпромом» про зміну умов транзитного контракту «з урахуванням арбітражного рішення і вимог європейського і українського законодавства». «Нафтогаз» чекає, що після арбітражного рішення реформа ринку газу в Україні прискориться», – зазначив він.

Після цього «Газпром» заблокував можливості для відновлення поставок газу в Україну, відмовившись підписувати додаткову угоду до основного контракту купівлі-продажу з НАК на оновлених умовах, що враховують рішення Стокгольмського арбітражу.

Як це позначилося на Україні і чому? На українському ринку виник дефіцит газу. Виявилося, що «Нафтогаз» не готовий ані до стійких морозів наприкінці зими, ані до можливих проблем з «Газпромом» після Стокгольма. Європейські партнери «Газпрому», на відміну від команди Андрія Коболєва, виявилися завбачливішими: протягом усього минулого року вони нарощували закупівлі в «Газпрому».

Відсутній ресурс на українському ринку був оперативно компенсований високовартісними поставками з Польщі (переплату НАК має намір стягнути з «Газпрому», очевидно, через суд). А «Газпром» оголосив про повне припинення співпраці з Україною і новий арбітражний спір із «Нафтогазом» у Стокгольмі, аби передчасно розірвати діючі контракти, термін дії яких спливає наприкінці 2019 року.

Однак усі перипетії останніх днів не призвели до зупинки транзиту російського газу через Україну, як це траплялося під час газової кризи 2009 року. Це підтвердив віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович. У надійності транзиту російського газу запевнили в Україні та Росії. У заяві Єврокомісії також наголошується, що намір «Газпрому» розірвати контракти з «Нафтогазом» не матиме «безпосередніх наслідків», бо судова тяганина може зайняти «певний час».

Велика ймовірність, що до того моменту, як Стокгольмський арбітраж винесе рішення, терміни дії домовленостей «Нафтогазу» і «Газпрому», які зафіксовані в документах, закінчаться.

Європа – знову посередник? Відмова від співпраці з Україною і судова суперечка, яку затіяв «Газпром», більше схожі на блеф, спровокований тим, що Стокгольмський арбітраж визнав перевагу українського національного законодавства у визначенні умов газового транзиту. Таким чином «Газпром» прагнув вивести питання про врегулювання транзиту російського газу через Україну на рівень тристоронніх переговорів із залученням Єврокомісії як арбітра. Домогтися цього йому успішно вдалося. Щоб допомогти врегулювати проблемну ситуацію, Марош Шефчович підтвердив готовність Єврокомісії виступити посередником у переговорах

Єврокомісія зможе вплинути не лише на рішення «Газпрому» припинити співпрацю з Україною, але і на прагнення «Нафтогазу» змінити умови транзиту російського газу українською газотранспортною системою, що передбачає укладення нових контрактів з «Газпромом» на тарифних умовах «вхід-вихід» замість нині діючого, але морально застарілого формату point-to-point, від якого поступово відмовляються на території ЄС. Також «Нафтогаз» прагне до того, щоб європейські компанії укладали з ним договори на транзит російського газу. Мотив для цього – бажання виконувати норми українського закону про газовий ринок, які спрямовані на лібералізацію та імплементацію європейських правил, задекларованих у положеннях Третього енергопакета (ТЕП).

А як вирішуються «газові питання» в самому ЄС? У країнах Євросоюзу реалізація вимог ТЕП проходить не гладко, а з перешкодами з боку учасників ринку. ЄК, попри постійні декларації про пріоритет ринку, останніми роками для впровадження ТЕП пропонує все більше неринкових рішень: обмеження в постачанні ресурсів з одного джерела, можливість колективних закупівель та принципи солідарності в кризових ситуаціях, участь ЄК на всіх етапах підготовки і підписання міжурядових угод, ревізію діючих угод. Відстоюючи свої інтереси, компанії ініціюють судові розгляди, щоб обмежити адміністративний тиск з боку Єврокомісії, яка прагне одночасно і розвивати конкуренцію, і диверсифікувати поставки на певних умовах.

Складний процес імплементації вимог ТЕП на національних рівнях у країнах ЄС, який формально нібито завершено, насправді ще триває, і це питання досі лишається відкритим. А поява нових судових розглядів європейського бізнесу та ЄК у разі виявлення порушень або неправильного застосування цих вимог на практиці – все ще дуже ймовірна. Хоча в цілому опір нововведенням з боку держав – членів ЄС європейській владі вдалося подолати.

Але і зараз однією з головних особливостей енергореформ є різнорідність ЄС – якщо в північно-західній частині союзу газовий ринок вже значною мірою лібералізований, то в центральній, східній і південній частинах у цьому процесі проглядаються певні зволікання. Отже, параметри функціонування регіональних ринків у ЄС відрізняються, і залишатимуться такими ще не один рік, протягом усього перехідного періоду, доки триває вирішення безпрецедентного завдання об'єднати 28 регіональних ринків країн Євросоюзу в єдиний конкурентний ринок.

Такий розклад з газовою реформою в Євросоюзі не може слугувати ідеальним прикладом і аргументом для «Нафтогазу» в суперечці з «Газпромом». Не додає бонусів і той факт, що Україна має неоднозначну репутацію у західних партнерів через корупцію, зниження темпів реформ і політичної нестабільності, а в країнах ЄС існує потужне проросійське лобі, яке поширило свій вплив на політику і бізнес.

Чому «Нафтогаз» і «Газпром» ніяк не порозуміються? З наближенням президентських і парламентських виборів, запланованих в Україні на 2019 рік, зростатиме напруга й у внутрішній українській політиці. Вона також стане відображенням масштабних трансформацій, пов'язаних з протистоянням Росії і США, в якому Україна посідає одне з важливих місць.

Хто може стати «новим третім»? Окрім умов транспортування газу, у відносинах «Нафтогазу» і «Газпрому» залишається також відкритим питання про обов'язкову поставку в Україну 4–5 млрд кубометрів газу в 2018 і 2019 році, які передбачені рішенням Стокгольмського арбітражу. Російська корпорація, яка має політичну мету, навряд чи стане відмовлятися від своїх заяв про розірвання контрактів з Україною, судова тяганина ризикує розтягнутися в часі. А виконання зобов'язань із постачання газу до України в процесі може набути несподіваного формату. За однією з версій, яка обговорюється серед учасників газового бізнесу, вельми ймовірне виникнення посередника на українському ринку, який забезпечить закупівлю російського газу в «Газпрому».

Оскільки в Росії експорт газу – монополія «Газпрому», то така компанія здійснюватиме закупівлю ресурсу на українсько-російському кордоні, а в подальшому реалізовуватиме його промисловим споживачам в Україні. І хоч яким неймовірним не здавалося б зараз відтворення посередницької схеми, що неабияк скомпрометувала себе за часів президентства Віктора Ющенка, жодна зі сторін нинішнього українсько-російського газового протистояння не може гарантувати, що вона не відродиться в новому форматі, якщо це диктуватиме політична доцільність, як це було у 2005 році.